Альфред Беккер (; 20 серпня 1899 — 26 грудня 1981) — німецький інженер-механік, підприємець і офіцер артилерії, доктор інженерних наук, майор вермахту. Кавалер Лицарського хреста Хреста Воєнних заслуг з мечами.
Під час Другої світової війни Беккер прославився успішним переобладнанням трофейних французьких і британських бойових машин, зазвичай шляхом встановлення на них сучасних німецьких гармат, ракетних установок і мінометів. Загалом під його керівництвом були переобладнані близько 1800 машин.
Біографія
Перша світова війна В 1916 році вступив добровольцем в армію. Учасник Першої світової війни, відзначився у боях в Вердені і Камбрі. За кілька тижнів до закінчення війни був отруєний під час газової атаки.
Міжвоєнний період Після війни Беккер навчався в університеті, працював дизайнером у текстильній промисловості і зрештою став співвласником компанії Volkmann & Company в Крефельді. Він також заснував невелику виробничу фірму Alfred Becker AG в Білефельді.
Друга світова війна 28 серпня 1939 року Беккер був призваний на службу в 15-й артилерійський полку 227-ї піхотної дивізії, яким командував оберстлейтенант Едгар Фойхтінгер, і був призначений командиром 12-ї батареї . Під час Польської кампанії дивізія перебувала в районі Ейфеля, неподалік Бельгії. В грудні 1939 дивізія Беккера була перерозподілена і увійшла до складу групи армій «B» під командуванням генерала-фельдмаршала Федора фон Бока в рамках підготовки до Fall Gelb. Полк Беккера був перейменований на 227-й артилерійський полк. 10 травня 1940 року дивізія почала наступ на Нідерланди і Бельгію у складі 18-ї армії. Артилерійська батарея Беккера забезпечувала вогневу підтримку, поки дивізія просувалась через Енсхеде та Девентер. Дивізія досягла лінії фронту, де затрималася протягом трьох днів. Атака 13 травня, підтримана артилерійським вогнем, не змогла прорвати кордон. Тієї ночі нідерландські війська відступили під покровом ночі. Коли наступного ранку 227-й полк відновив атаку, вони виявили, що позиції покинуті. Беккер і його полк перетнули Лей і продовжили наступ, взявши Амерсфорт незадовго до капітуляції Нідерландів 19 травня 1940 року.
В Амерсфорті Беккер побачив покинутий автотранспорт добре оснащеного голландського артилерійського полку. Він вирішив використати велику кількість важких транспортних засобів, щоб тягнути артилерійські гармати. На той час у вермахті для транспортування гармат використовувались коні, а батарея Беккера вимагала 126 коней. Замість них Беккер обрав велику колісну артилерійську вантажівку Brossel TAL. Також він використав інші захоплені бельгійські вантажівки для моторизації польового транспорту розвідувального батальйону своєї дивізії, тим самим збільшивши мобільність цього підрозділу. Інші автомобілі були залишені і пізніше перевезені в Францію залізницею. Моторизація батареї зробила її значно мобільнішою і вона не відставала від передових частин дивізії.
Ранні перетворення Після завершення Французької кампанії в липні 1940 року 227-й піхотній дивізії були доручені обов'язки з окупаційної, охоронної та берегової оборони вздовж узбережжя Нормандії біля Гавра. Там Беккер натрапив на безліч викинутих британських легких танків та легких бронетранспортерів. Досягши покращеної мобільності за рахунок використання моторних тягачів, Беккер побачив переваги, які можна отримати, встановивши гармати безпосередньо на занедбані моторизовані вагони. Як шасі Беккер вибрав легкий, але надійний англійський бронеавтомобіль Vickers Mk.VI, конструкція якого робила його придатним для використання артилерійською самохідною гарматою, оскільки двигун, трансмісія, рульове управління та провідні колеса були згруповані разом у передній частині шасі, залишаючи задню частину машини вільною для гармат та екіпажу. Надбудова та вежа були зняті і замінені гарматою. Екіпаж машини складався із чотирьох людей.
Набравши людей зі своєї батареї, багато з яких були кваліфікованими робітниками по металу, і працюючи позмінно вдень та вночі, він приступив до свого проекту. Беккер зняв кулеметну вежу та встановив на шасі гаубицю 10,5 cm leFH 16. Легке шасі Vickers Mk VI не мало великої маси, щоб протистояти важкій зброї. Щоб стабілізувати гаубицю при стрільбі, Беккер вирішив направити силу віддачі на землю через опущену задню шпору. Завдяки особистим стосункам Беккера з Deutsche Edelstahlwerke GmbH у Крефельді були забезпечені броньові стулки завтовшки 20 мм для захисту бойового відділення. За 6 місяців його підрозділу вдалося створити повну батарею, мобілізувавши 12 дивізіонних гаубиць 10,5 cm leFH 16 для створення 10,5 cm leFH 16 Geschützwagen Mk VI 736 (e) і він встановив 6 із більших 15 cm sFH 1 більшого розміру. Крім того, він розробив 12 варіантів боєприпасів Vickers Mk.VI, кілька версій артилерійського транспортера Bren та 4 варіанти броньованих командирських танків Vickers Mk.VI.
З мобілізацією своїх гармат Беккер збудував першу батарею самохідних артилерійських установок. Це стало значним внеском у розвиток танкових військ. Початкові випробувальні стрільби батареї проводилися з полігону Гарфлер поблизу Гавра, а повна батарея була випробувана на полігоні в Беверлоо.
У вересні 1941 року Беккер і його дивізія були переведені до групи армій «Північ». Це була єдина піхотна дивізія на Східному фронті, що мала моторизовану артилерійську батарею. До грудня дивізія втяглася у бої під Ленінградом. Саморобні САУ Беккера виявилися вдалими. Через свою мобільність загін Беккера використовувався як «пожежна команда» для посилення районів важких боїв.
Згодом Беккер отримав наказ перейти зі Східного фронту в роту компанії Alkett, яка розробляла протитанкові САУ, оснащені гарматою 7,5 cm Pak 40. Беккер та консультанти Alkett тісно співпрацювали над загальною концепцією. Серед транспортних засобів, які вони розглядали для цього проекту, був французький трактор Lorraine, близько 360 яких потрапили до рук німців. Завдяки своїй надійності, Lorraine добре підходив для маневрених бойових дій. Захоплені трактори вперше використовувалися німцями для буксирування гармат і були перейменовані на Lorraine Schlepper (f). Такі повністю гусеничні машини були дуже необхідні через вкрай погані дорожні умови в СРСР, тим більше що самі німці ще не виробляли подібні машини. Шасі Lorraine виглядало гарним вибором, оскільки на відміну від німецьких танків, двигун Lorraine розташовувався в передній частині машини, залишаючи задню частину відкритою для корпусу і гармати.
25 травня 1942 року відбулася презентація самохідного трактора Lorraine. Презентація пройшла успішно і було прийняте рішення переобладнати всі 160 наявних тракторів Lorraine в САУ, причому на 60 з них встановили 7,5 cm Pak 40. 4 червня 1942 року остаточне рішення було прийнято генерал-фельдмаршалом Вільгельмом Кейтелем: гармати встановили на 78 тракторах HKP Bielitz, і ще 24 трактори були випущені для установки на 7,5 cm Pak 40. Так з'явився мисливець за танками Marder I, який спочатку використовувався для забезпечення мобільної протитанкової оборони піхотних дивізій на Сході.
В серпні 1942 року одна з машин конструкції Беккера була вилучена на запит ОКГ і відправлена до Берліна. 2 вересня 1942 року вона була представлена Беккером та одним з його екіпажів в саду рейхсканцелярії Адольфу Гітлеру та офіцерам, які керували армійським артилерійським управлінням. Демонстрація відбулася успішно і ОКГ наказало Alkett створити значну кількість цих САУ. Армійське артилерійське управління раніше використовувало завод Alkett у Берліні для такого роду робіт через гнучкість їх виробництва та кваліфікованих фахівців у вирішенні проблем у танкобудуванні. Беккер був переведений в цю компанію і отримав доступ до їхнього досвіду та знань.
Беккер отримав завдання створити мобільні польові гармати для Африканського корпусу. В битвах у відкритій пустелі особлива увага приділялася мобільності. Беккер вибрав Lorraine Schlepper як платформу для самохідної 150-мм важкої польової гаубиці sFH 18 . Шасі Lorraine з переднім розташуванням двигуна підійшло для цієї модифікації. Ця машина, відома тоді як 15 cm sFH13/1 (Sf) або Geschützwagen Lorraine Schlepper (f), була схвалена ОКГ. Машини були відправлені в Північну Африку.
Після того, як Беккер завершив цей проект, Гітлер наказав йому повернутися у Францію, провести інвентаризацію всієї британської і французької бронетехніки, що залишилася, і визначити, чи вони відповідають німецьким вимогам. Потім він повинен був зібрати їх і перетворити на САУ. Наказ вимагав, щоб Беккер створив достатньо придатного для використання озброєння, щоб сформувати принаймні 2 танкові дивізії.
Будівельне командування Беккера
Для виконання наказу Гітлера був створений орган імперського міністерства озброєнь та військової промисловості — будівельне командування Беккера. Командування використовувало 3 фабрики у Франції — Matford, Talbot і Hotchkiss, розташовані неподалік Парижа. У Франції була велика кількість пошкоджених військових машин союзників, але їхня корисність у 1942 році викликала серйозні сумніви. Французькі бронемашини, неушкоджені під час Французької кампанії, були передані окупаційним силам, навчальним частинам та антипартизанським силам. Ці ранні танки, розроблені з невеликими гарматними вежами і встановленими на них малокаліберними гарматами, в 1942 році не мали великого значення для боротьби з такою зброєю, як Т-34. Німецька армія не призначала їх у війська передової. Хоча вони були легкоброньованими та погано озброєними за бойовими стандартами того часу, вони були повністю гусеничними машинами, і Беккер вважав, що цим можна скористатися. Крім розбитих та захоплених французьких і британських танків, Беккер також мав доступ до великої кількості м'якошкірих напівгусеничних машин, таких як SOMUA MCG та меншого Unic P107. Ці машини перебували у різному аварійному стані, часто залишалися поза увагою і іржавіли.
Беккер розмістив свою штаб-квартиру на фабриці Matford в Пуассі на околиці Парижа, на північний захід від міста. Він організував своїх людей у спеціальні групи, щоб розпочати ретельний пошук на окупованій території розбитих автомобілів, які раніше вважалися придатними лише для зламу. Транспортні засоби були вилучені з струмків, річок і полів та зібрані на ремонтних підприємствах біля Парижа. Вибрані автомобілі були поділені на 3основні групи: ті, які вимагають дрібного ремонту та переобладнання, ті, що вимагають капітального ремонту та переобладнання, і ті, що вийшли з ладу та повинні були використовуватись як джерело запасних частин. Беккер призначив технічний персонал, який приступив до своєї роботи, змінюючи те, що було доступно.
Машини були розібрані і очищені, а в їхню конструкцію були внесені зміни. Потім на одному із заводів було влаштовано складальну лінію з виробництва даного типу та створено серію модифікованих автомобілів. Кузови відремонтованих машин отримали цільові надбудови. Основна ідея переобладнання Беккера була проста в принципі: він побудував би прототип надбудови, що замінює, обрамивши її з дерев'яних панелей і відправивши їх Alkett. Потім Alkett зробить серію замінних надбудов зі сталі, після чого вони були відправлені у Францію, де Беккер завершив інженерні плани переобладнання. Було оптимізовано процес переробки, запущено складальну лінію Hotchkiss та завершено цикл складання. Транспортні засоби були переобладнані та відремонтовані за важливістю, усі одного типу за раз. Інші деталі були відправлені на зберігання як запчастини. Особливі зусилля були докладену, щоб гарантувати наявність запасних частин. Для важливих деталей, схильних до особливого зносу, було створено 10% запасу деталей, а деталей, схильних до загального зносу, запас запасних частин становив 30%. Матеріали, що залишилися, були відправлені назад на сталеливарний завод.