Буйницький Гнат (Ігнатій) Терентійович (Тарквінійович) (; , садиба Поливачі Прозорокської волості, нині Глибоцького району Вітебської області — , Полочани) — білоруський актор, режисер, театральний діяч, засновник першого національного професійного театру, учасник літературного життя.
Ще за життя його називали батьком білоруського театруИгнат Буйницкий — «бацька беларускага тэатра» . Гнат Буйницький вперше вивів «мужицький» танець на сцену як виконавець і постановник, показав невичерпні можливості і красу білоруських народних танців. Як драматичний актор виступав переважно в характерних ролях, вміло виявляв гумор і тонку іронію. У своїй музично-театральній діяльності він продовжував розвивати на високому професійному рівні традиції театру В. Дуніна-Марцинкевича.
Біографія
Належав до шляхетського католицького роду Буйницького герба «Лебідь», який ще у XVIII — на початку XIX ст. відносився до середньозажиткових у Полоцькому воєводстві ВКЛ та Вітебської губернії Російської імперії. Однак батько Ігнатія — Тарквіній-Теофіл Буйницький — вже був збіднілим шляхтичемНяфёд, У. Ігнат Буйніцкі — бацька беларускага тэатра : вачыма сучаснікаў і ў памяці нашчадкаў… С. 22.. Батьком Тарквінія Буйницького і дідом Ігнатієм Буйницьким був Зігфрід-Гіацинт Буйницький. Мати Ігнатія — Клатильда Гласка — також була збіднілою шляхтянкою і відносилася до шляхетського католицького роду Гласків, який ще в XVIII — початку XIX ст. відносився до середньозажиткових у Полоцькому воєводстві ВКЛ і Вітебської губернії Російської імперії. Буйницькі та Гласки зустрічаються серед шляхти ще з XVI ст., де займали земські посади й мали маєтки. По батькові писатиметься в офіційних документах Російської імперії на православний манер як «Терентійович».
Після закінчення чотирикласного реального училища у Влоцлавекі Варшавської губерніїГерасімчык В., Бацька беларускага тэатра Гнат Буйницький закінчив Ризьке землемірне училище (за даними Язепа Дили — Віленське землемірно-таксаторське училище)Дыла Я. Першы прафесійны тэатр // Творы. — Мн.: Маст. літ., 1981. — С. 299. — 351 с., навчався у приватній драматичній студії у ВільнюсіІгнат Буйніцкі // Хрэстаматыя па гісторыі беларускага тэатра і драматургіі: У 3 т. Т. 1: Ад вытокаў — да пачатку XX стагоддзя / Бел. ун-т культуры; Уклад., рэд. тэкстаў, уступ. арт. і камент. А. В. Сабалеўскага. — 2-е выд., пашыр. і ўдаклад.. — Мн.: Беларуская навука, 1997. — С. 417. — 444 с. — ISBN 985-08-0064-X. Працював землеміром у Новогрудчині, Могилівщині, Полоцькому районі, Ошмянщині: розв'язував питання продажу землі селянам. Після роботи Буйницький йшов на посиденьки, звідки повертався із записами пісень, замальовками народних костюмів та орнаментівСёньня спаўняецца 145 гадоў Ігнату Буйніцкаму.
Землю в Поливачах Буйницький придбав, взявши кредит у банку. У Прозороках він організував кредитне товариство, де селяни під невеликий відсоток могли отримати позику .
Одружився Ігнатій Буйницький зовсім молодим на збіднілій шляхтянці Франциску Бжезовській (1869—1899), від цього шлюбу у нього було чотири дочки: Ванда-Ігнатіна (нар. 13 квітня 1890); Гелена-Херменгільда (нар. 16 березня 1892); Людвіга (нар. 19 березня 1894); Леанціна-Еміліано (нар. 1898).
У 1899 році дружина Буйницького померла і він одружився знову — зі збіднілою шляхтянкою з Могильова Марією Аношкою (1863—1937). Від цього шлюбу народилися ще дві дочки: Євгенія (нар. 20 грудня 1900) та Анатолія-Іоланта (нар. 1903)Няфёд, У. Ігнат Буйніцкі — бацька беларускага тэатра : вачыма сучаснікаў і ў памяці нашчадкаў… С. 23.. Друга дружина кинула Гната Буйницького, сказавши: «Одурів пан Гнат, я не можу дивитися на ті мужицькі танці». Дочка від другого шлюбу Анатолія-Іоланта була шлюбом за Станіславом-Яном Грушецьким (капітан Війська Польського, відзначений Хрестом Хоробрих).
Під час Першої світової війни в 1917 році відправився на Західний фронтБуйницкий Игнат Терентьевич, биография , був на військовій службі в Молодечно. За свідченням музики трупи Яна Голера, Буйницький помер на сцені під час репетиції, займаючись солдатською художньою самодіяльністю. Був похований на місцевому кладовищі.
Згідно з іншою, не підтвердженою версією, він заразився тифом і помер в гарячці в лікарні біля містечка Городок, був похований на солдатському кладовищі біля села Полочани, а потім його прах перевезли в Поливачі. «Антон Луцкевич у спогадах пише, що коли дочки Ванда i Гелена привезли залишки батька в 1918 році в садибу Поливачі на поїзді, щоб поховати його в трьох соснах, як цього хотів сам дядько Ігнатій, то на станцію не прийшов жоден житель. Можливо, час тоді був такий, смутний».
У 1975 році, між іншим, завдяки зусиллям Володимира Короткевича, перепохований у Прозороках на центральній площі, на могилі встановлено пам'ятник (скульптор I. Міско, архітектор М. Бурдзін)Збор помнікаў гісторыі і культуры Беларусі / АН БССР. Ін-т мастацтвазнаўства, этнаграфіі і фальклору; Рэд. кал.: С. В. Марцэлеў (гал. рэд.) і інш. — Мн.: БелСЭ, 1985. — Віцебская вобласць. — 496 с., іл..
Садиба Ігнатія Буйницького, що знаходилася за залізничним переїздом Поливачі, не збереглася«Беларуская вечарына ў стылі Ігната Буйніцкага» , прысвечаная 150-годдзю з дня нараджэння акцёра і тэатральнага дзеяча, адбудзецца 15 верасня ў Дзяржаўным музеі гісторыі тэатральнай і музычнай культуры (Музычны зав., 5) у Мінску.
Власна трупа
У 1907 році у своїй садибі в Поливачах (біля Прозориків) заснував самодіяльний театр, де спочатку брали участь його родичі. У ньому брало участь 8 акторів, і людина приблизно 16 танцюристів. Перед концертами були репетиції, які проводив сам БуйницькийВ Глубокском музее открыта выставка, посвящённая 150-летию Игната Буйницкого . Театр давав концерти і спектаклі в Поливачах, Прозороках і навколишніх селах. Вивчав білоруські пісні, танці, народний одяг.
У Вільнюсі 12 лютого 1910 року театр Буйницького за особливим запрошенням редакції «Нашої Ниви» взяв участь у виставі, що увійшла в історію під назвою «Перша білоруська вечірка у Вільнюсі». Виступ танцювальної трупи Буйницького мав на цій вечірці колосальний успіх. Разом з новими драматичними акторами і співаками трупа стала професійною й отримала назву «Перша білоруська трупа» або «Театр Гната Буйницького».
Другий виступ трупи Гната Буйницького відбувся 22 лютого 1910 року на етнографічному вечорі, присвяченому культурам народів Північно-Західного краю. У вечорі брали участь хори, які виконували російські, українські, литовські, польські та єврейські пісні. Польський композитор Людомир Міхал Раговський спеціально для білоруської частини виступу написав музику на слова вірша Янки Купали «А хто там іде?», який пізніше став неофіційним гімном трупи. Крім пісень на вечорі показували й народні танці у виконанні трупи Гната Буйницького.
Після неодноразових успіхів білоруських вистав Гнат Буйницький наприкінці літа 1910 року нарешті отримує від губернської влади дозвіл на гастрольну поїздку. Перед відправленням у подорож, режисер зі значною частиною акторів приїжджає до себе в Поливачі, щоб по-серйозному підготувати гастрольний репертуар. У 1910—1913 роках театр гастролював по Білорусі (Мінськ, Слуцьк, Полоцьк, Дісна, Швянченіс, Постави, Несвіж, Ляховичі), двічі виступав у Петербурзі (1911, 1912), а також у Варшаві (1913).
Більшість вистав Буйницький ставив самостійно. У репертуарі гурту налічувалося більше десятка танців («Лявониха», «Юрочка», «Горобець», «Метелиця», «Гніваш», «Мельник», «Антошка», «Чобот», «Качан», «Чебрець», «Полька» та ін.)Алексютович Л. К. Белорусские народные танцы, хороводы, игры. Под ред. М. Я. Гринблата. Мн., «Вышейш. школа», 1978. 528 с. с ил.. Музичний супровід влаштовував традиційний «троїстий ансамбль» — цимбали, скрипка, дуда. Відомі імена виконавців-музикантів, які виступали в гастролях трупи — Ян Голер, І. Москаленко (цимбали), А. Шульга (дуда), Франак Голер (скрипка).
Одночасно І. Буйницький старанно відбирав для своїх виступів народні пісні. У цьому йому допомагав композитор Л. Раговський і хормейстер трупи Я. Феоктистів. Наприклад, хором виконувалися такі пісні, як «Дуда-веселуха», «Ах ти дми», «Подушечка» «За горами, за лісами», «Ох ти дуб», «Прилетіли гуси», «Та куди ж ти, дуб зелений» та інші.
І. Буйницький підтримував свій театр власними коштами. У репертуарі театру крім танців і пісень були невеликі сценки, постановки п'єс «По ревізії» і «Пошилися в дурні» Марки Крапивницького, «Хам» і «В зимовий вечір» за мотивами Елізи Ожешко, «Міхалка» братів Далецьких, «Сватання» Антона Чехова, «Модний шляхтюк» Каруся Каганця, Янки Купали, Альберта Павловича та ін. У більшості це були постановки І. Буйницького, також він грав у ролях.
І. Буйницький мав дружні та творчі контакти з — Янкою Купалою, Якубом Коласом, Елізою Ожешко, Змітрок Бядулею, Цьоткою (яка сама брала участь у виставах трупи як актриса).
Театру постійно доводилося долати причіпки цензури і всілякі перешкоди місцевої влади, що бачили в діяльності трупи загрозу великодержавній політиці царизму. У своїй книзі заслужений вчитель Республіки Білорусь А. П. Ціхун пише, що через використання білоруської мови на афішах вечорів за участю трупи Буйницького артисти мали проблеми з царською поліцієюЦыхун, А. П. Акадэмік з вёскі Лаша Я. Ф. Карскі: краязнаўча-біяграфічны нарыс/рэд. канд. гіст. нав. А. У. Богуш, канд. філал. нав. І. І. Крамко.-Гродна, 1992.-76 с.. Царська влада неухильно ставилася до показу зі сцени творів білоруською мовою, особливо на гострі соціальні теми і часто забороняли вистави.
Через матеріальні труднощі й утиски царської влади в 1913 році діяльність трупи була припинена.
Професійний театр
У 1914 році Буйницький намагався створити нову трупу, але Перша світова війна завадила йому здійснити цей план. На початку 1917 року Буйницький виступив ініціатором організації професійного театру в Мінську — Першого білоруського товариства драми і комедії, яке започаткувало Національний академічний драматичний театр імені Якуба КоласаБуйницкий Игнат Терентьевич . Сьогоднішній Купалавський театр засновано на базі Першого товариства білоруської драми і комедії. Створив товариство Гнат Буйницький. Він приїхав до Мінська вже у військовій формі. Багато років у театрі стояв артефакт – сувій Буйницького, в якому він виступав. Її отримав актор, який найкраще виконав ролі, які зіграв сам Ігнат. Згодом сувій зник.
Буйницький-виконавець
Буйницький був зразком хорошого артиста для своїх колег, виходив на сцену в драматургічних творах, декламував вірші, танцював, співав соло і в хорі (мав легкий бас-баритон). Буйницький відрізнявся темпераментним виконанням білоруських народних танців.
Виступав у ролях: Антон, Миронович («Пошилися в дурні», «По ревізії» Кропивницького), Ігнась («Модний шляхтюк» Каганця), Олексій («В зимовий вечір» Ожешко). Очевидно, він був синтетичним актором. Любив особливо декламувати. І поезію, і прозу. Але перевагу віддавав гумористичним творам. Гра Буйницького визначалася життєвою і побутовою точністю, глибокою самобутністю, тонким гуморомБУЙНІЦКІ ІГНАТ ЦЯРЭНЦЬЕВІЧ.
За спогадами Ядвіги Іванівни Радевич, учасниці трупи, Буйницький був ввічливий, привабливий, зростом середньої і середньої повноти, голос його був ближче до баритону, розмовляв з колегами білоруською. Ще один учасник трупи, Ян Голер зазначав, що «Гнат Буйницький був середнього зросту, чорнявий, з сивими скронями. Танцював завжди «з серцем». Актором танці показував сам, музикантом мелодії теж наспівував сам. Займався з трупою постійно і взимку, і влітку».
Значення праці Буйницького
Діяльність Буйницького здійснювалася в складний і суперечливий період білоруського відродження, коли суспільне життя Білорусі вирувало, утворюючи потужний творчий потік, який підхоплював створене народом спадщина: музичне, літературне, театральне і перемелював все це, надаючи результату струнку форму, закінченість і цілісність.