Ерік Рюкер Еддісон (; 24 листопада 1882 – 18 серпня 1945) — англійський державний службовець та письменник-фантаст, відомий романами епічної фентезі, написаними під ім'ям Е. Р. Еддісон (). Серед його визначних творів називають перш за все роман «» (1922) і (1935–1958). Кавалер ордена Святого Михайла і Святого Георгія та найпочеснішого ордену Лазні.

Біографія Народжений у Адель, Лідс, Еддісон отримав ранню освіту від ряду приватних репетиторів, якими він ділився з молодим . Ренсом у своїй автобіографії згадує зухвалі та макіавеллістські методи Еддісона, як позбутися непопулярних вчителів.Артур Ренсом, The Autobiography of Arthur Ransome, ред. Р. Гарт-Дейвіс (Лондон: Джонатан Кейп, 1976), 37–40. Згодом Еддісон здобув освіту в коледжі Ітона і Трініті в Оксфорді і приєднався до ради торгівлі в 1906 році, вийшовши на пенсію в 1938 році, щоб повний робочий день працювати над своєю художньою літературою. Він також був членом та ."Книги та автори", The New York Times Book Review, 13 червня 1926 р., с. 23 Під час видатної кар’єри він став кавалером ордена Святого Михайла і Святого Георгія та найпочеснішого ордену Лазні. У 1929 році за державну службу в . У нього та його дружини Моллі Еддісон була одна дитина, дочка. Їхній зять, Кеннет Хескет Хігсон, пілот Королівських ВПС, загинув у повітряному бою над Італією під час Другої світової війни.Рибний обід у Мемісоні, присвята

Творчість Еддісон найбільш відомий раннім романом «» () (1922) і трьома томами, дія яких відбувається в уявному світі Зимявія, відомому як «Зимямвійської трилогії (»), складовими частинами якої є романи «Володарка коханок» (1935), «Рибний обід у Мемісоні» (1941) та «Мезентійська брама» (1958).

Еддісон був час від часу членом Інклінгів, неформальної літературної дискусійної групи, пов’язаної з Оксфордським університетом, і його ранні твори високої фентезі викликали високу оцінку з боку Джона ТолкінаДж.Р.Р. Толкін, «Листи», вид. Гамфрі Карпентер (Houghton Mifflin, 1981), лист № 199. і Клайв Стейплз Льюїс,Клайв С. Льюїс, «Про історії та інші нариси з літератури», «Данину Е. Р. Еддісону. обидва вони також були членами групи. Пізніше ці ранні роботи також викликали похвалу з боку Урсули Ле Гуїн.Урсула Ле Гуїн, «Мова ночі», «Від Ельфії до Покіпсі». Толкін загалом схвалював літературний стиль Еддісона, але знайшов основну філософію неприємною і непривабливою; у свою чергу Еддісон вважав погляди Толкіна «м’якими». Серед інших шанувальників творчості Еддісона були: , що написав вступ до видання 1922 року; , який надав передмову до американського видання книги 1926 року; Роберт Сілверберг, який описав "Хробака Уробороса" як "найвизначнішу фантастику з усіх";Цитується в "Хробак Уроборос", серія Millenium Fantasy Masterworks, 2000 р. (стор. 1). і Клайв Баркер.Даґлас Е. Вінтер, Клайв Баркер: Темна фантастика, HarperCollins, 2002, стор. 67, 305.

Книги Еддісона написані в ретельно відтвореному стилі прози яковіанців, насичені фрагментами, часто визнаними, але часто прямо скопійованими з його улюблених авторів і жанрів: Гомер і Сафо, Шекспір і Вебстер, Скандинавська сага та французькі середньовічні ліричні вірші. Критик Енді Соєр зазначив, що такі фрагменти, здається, природно виникають із «варварськи витончених» світів, створених Еддісоном.<ref name="StJames">Енді Сойєр, "Eddison, E(ric) R(ücker)", St.. Джеймс Путівник до письменників-фантастів», ред. Дейвід Прінгл, St. James Press, 1996, , с. 176–8.</ref> Книги демонструють повністю аристократичну чутливість; і герої, і лиходії зберігають байдужість олімпійців до умовності. Один із авторів фентезі Майкл Муркок написав, що персонажі Еддісона, зокрема його лиходії, яскравіші, ніж у Толкіна.Майкл Муркок, Чарівництво та дикий роман: дослідження епічної фентезі, , с. 47. Інші помітили, що хоча з історичної точки зору правильно зображати великих світу цього, які топчуть нижчі класи, персонажі Еддісона часто ставляться до своїх підданих з зарозумілістю та зухвалістю, і це зображено як частину їхньої величі.Л. Спреґ де Кемп, Літературні мечники та чаклуни: Творці героїчної фантазії, , стор. 132–3. Дійсно, наприкінці «Хробака Уробороса»», герої, знайшовши спокій, нудним, моляться – і отримують – відродження своїх ворогів, щоб вони могли піти і знову битися з ними.Л. Спреґ де Кемп, «Літературні мечники та чаклуни: творці героїчної фентезі», , с. 116. Історик фентезі зазначає, що «фантазії Еддісона підтримують код, який безсоромно ніцшеанський; якби він писав після Другої світової війни, його ентузіазм до суперменів і героїчний конфлікт міг би бути загартований".Браєн Аттебері, "ЕР Еддісон", "Автори надприродної белетристики: фентезі та жахи", ред. , Scribner, 1985. , стор. 529–534

Книги Зимямвійського циклу були задумані не як трилогія, а як частина більш осяжного циклу, яка залишилася незавершеною після смерті Еддісона. «Мезентійська брама» () сама по собі незавершені, хоча Еддісон надав стислі відомості про відсутні глави незадовго до своєї смерті. Клайв Стейплз Льюїс написав анотацію для обкладинки роману, коли вона була опублікована, назвавши роботи Еддісона «перш за все мистецтвом». Було опубліковано деякі додаткові матеріали з цієї книги вперше у томі Зімамвія: Трилогія (1992).

Еддісон написав ще три книги: «Вірші, листи та спогади Філіпа Сідні Нейрна» (1916), «Стирбіорн Сильний» (1926) і «Сага Егіла» (1930). Першою була його данина Трініті-коледж другу, поету, який, згідно з цим джерелом, помер 18 травня 1914 року у віці 30 років у Малаї, де він був колоніальним адміністратором. Згідно з іншим, можливо, менш надійним джерелом, кажуть, що він загинув у молодості під час Першої світової війни. Два інших стосуються саг ісландської літератури; перший — історичний роман * «Стирбйорн сильний», який переказує частину помітного скандинавського манускрипта Книги з Плаского острова», що відома як « (згадується у « та «Коло земне»). Другий є прямим перекладом «Саги про Еґіля», доповненим розширеними примітками, деякі з яких пояснюють естетичний та філософський світогляд Еддісона.

Бібліографія

«» () (1922). Лондон: Джонатан Кейп () (1935). Лондон: Фейбер і Фейбер. () (1941). Нью-Йорк: E. P. Dutton & Co. «Мезентійська брама»' () (1958). Лондон: Curwen Press.

Скандинавська мова (1926). Лондон: Джонатан Кейп. Сага Еґіля (1930). Лондон: Cambridge University Press.

Омнібус ()(1992). Нью-Йорк: Dell Publishing. . "Повна Зімямвія" (1992). Нью-Йорк: Dell Publishing.

Нехудожня література Вірші, листи та спогади Філіпа Сідні Нерна (1916). Лондон: надруковано для приватного тиражу. (частково)

Див. також «Стирбйорн сильний»''

Примітки

Посилання

E.R. Eddison: державний службовець, скандинавський вчений та автор героїчної фентезі – авторське право E.R. Eddison Estate

The Worm of Ouroboros – Повний текст у Sacred Texts E.R. Eddison у Facebook – фан-сайт

https://prom.ua/p1457201327-erik-ryuker-eddison.html

Література Лін Картер «Край світу та за його межами: фантастика Дансейні, Еддісона та Кейбелла» в «Уявні світи: мистецтво фантазії». Нью-Йорк: Ballantine Books, 1973, 27–48. Дон Д'Амасса. «Лиходії необхідності: Твори Е. Р. Еддісона» в Даррелл Швейцер (ред.). «Відкриття класичної фантастичної фантастики», Gillette NJ: Wildside Press, 1986, стор. 88–93.