Історія Таранто сягає 8 століття до нашої ери, коли місто було засноване як грецька колонія, відома під назвою Тарас.
Грецький період
Заснування та велич
Таранто був заснований у 706 р. до н. е. доріанськими іммігрантами, вихідцями зі Спарти. Його походження своєрідне: засновниками були Парфенії, сини неодружених спартанок і періоеки (вільні чоловіки, але не громадяни Спарти); ці союзи були встановлені спартанцями для збільшення кількості солдатів (воїнами могли стати лише громадяни Спарти) під час кровопролитної Першої Мессенської війни, але пізніше вони були анульовані, і сини були змушені піти. Згідно з легендою, вождь парфян Фалант відправився у Дельфи, щоб порадитися з оракулом, і отримав загадкову відповідь, про те, що він повинен знайти місто, де з ясного неба падає дощ. Після усіх невдалих спроб захопити придатне місце для заснування колонії, Фалант впап у відчай, через те, що був переконаний, що завдання від оракула було неможливим для виконання, хоча дружина до останнього старалась його втішати. Вона поклала його голову собі на коліна і сама зневірилась. Коли Фалант відчув, каплі її сліз на своєму чолі, він нарешті зрозумів значення оракула, бо ім'я його дружини означало чисте небо. Гавань Таранто в Апулії була неподалік, і він вирішив, що вона має стати новим місцем для вигнанців. Партенії прибули і заснували місто, назвавши його Тарасом на честь сина грецького бога моря Посейдона і місцевої німфи Сатиріон. Одна з ідей каже, що Тарас був заснований у 707 році до нашої ери, спартанцями, народженими під час Мессенської війни, що були синами вільних жінок і поневолених батьків. За іншими даними, місто заснував Геракл. Інша традиція вказує на самого Тараса як на засновника міста; символом грецького міста (як і сучасного) є зображення Тараса верхи на дельфіні. Таранто збільшував свою могутність, ставши торгівельною владою та суверенним містом Великої Греції, що панувало над грецькими колоніями на півдні Італії.
На початку Таранто був монархією, ймовірно, за зразком тієї, що панувала над Спартою; за Геродотом (III 136), близько 492 року до нашої ери містом правив цар Арістофілід. Експансія Таранто була обмежена узбережжям через опір населення внутрішньої Апулії. У 472 р до н. е., Таранто уклала союз з Реджо-Калабрією, щоб протистояти Іапугським племенам Мессапів і Певкет, і Оскано-розмовляючих Луканів (див. Іапуго-Тарентинові війни), але спільні армії тарентинців і реджо-калібрійців були розбиті під Чельє-Мессапікою і саме тому ГеродотHerodotus, vii 170. стверджує, що це найбільше вбивство греків, яке йому відомо, з 3000 вбитими реггіанцями та незліченною кількістю тарентинців. За словами Аристотеля,Politica, v 1303a . який ухвалював уряд, у 466 р. до н. е. Таранто знову зазнав поразки від япігійців; було вбито стільки аристократів, що демократична партія змогла отримати владу, усунути монархію, запровадити демократію та вигнати піфагорійців . Як і Спарта, Тарент був аристократичною республікою, але став демократичним, коли стародавнє дворянство скоротилося.
Однак піднесення демократичної партії не послабило зв'язків Таранто з її материнським містом Спарта. Фактично, Таранто підтримав сторону Пелопоннеса проти Афін у Пелопоннеській війні, відмовився від якірної стоянки та води до Афін у 415 році до нашої ери і навіть відправив кораблі на допомогу пелопоннесам після афінської катастрофи на Сицилії. З іншого боку, Афіни підтримували мессапян, щоб протистояти владі Таранто.
У 432 р. до н. е., після кількох років війни, Таранто підписав мирний договір з грецькою колонією Турій ; обидва міста внесли особистий внесок у заснування колонії Гераклеї, яка швидко потрапила під контроль Таранто. У 367 році до нашої ери Карфаген і етруски підписали пакт, для протистояння владі Таранто в Південній Італії.
Під правлінням свого найбільшого державного діяча, стратега і головнокомандувача армією, філософа і математика Архіта, Таранто досяг свого піку могутності та багатства; це було наймогутніше місто Великої Греції, головний торговий порт Південної Італії, який виробляв і експортував товари до та з батьківщини Греції, а також мав найбільшу армію та найбільший флот у Південній Італії. Однак в 347 р. до н. е., після смерті Архіта, місто почало повільно, але неминуче занепадати; першою ознакою зниження могутності міста була його нездатність створити армію, оскільки тарентійці надавали більшу перевагу використанню власного могутнього багатства, для наймання вояк, над тим, щоб залишати свої прибуткові професії.
У 343 році до н. е. Таранто звернувся за допомогою у боротьбі проти варварів до свого материнського міста Спарти прямо перед обличчям агресії з боку Ліги Брутів. У 342 році до нашої ери Архідам III, король Спарти, прибув до Італії з армією та флотом для боротьби з луканцями та їхніми союзниками. У 338 р. до н. е., під час битви при Мандурії, спартанська і тарентійська армії були розбиті прямо перед стінами самої Мандурії (нині в провінції Таранто), а Архідам був убитий.
У 333 р. до н. е., все ще стурбовані своїми італійськими сусідами, тарентийці покликали епіротського царя Олександра Молоса для боротьби з бруттами, самнітами та луканцями, але пізніше він зазнав поразки та був вбитий у битві при Пандосії (поблизу Козенци) у 331 р. до н. е. У 320 році до нашої ери між Таранто і самнітами був підписаний мирний договір. У 304 році до нашої ери на Таранто напали луканці і попросили допомоги у Агафокла тирана Сіракуз, короля Сицилії . Агафокл прибув до Південної Італії і взяв під контроль Брутій (сучасна Калабрія), але згодом його відкликали до Сіракуз. У 303—302 рр. до н. е. Клеонім зі Спарти уклав союз із Таранто проти луканців і почав проти них воювати.
Арнольд Дж. Тойнбі, вчений-класик, викладав в Оксфорді та інших престижних англійських університетах, зробив оригінальну та остаточну роботу про Спарту (напр. The Journal of Hellenic Studies, vol. xxxiii 1913 p. 246-275), схоже мав певні сумніви щодо спартанського походження Тарента (Таранто). У своїй книзі A Study of History vol. iii p. 52 він написав: "... Тарент, який стверджував про спартанське походження; але, навіть якщо це твердження відповідало історичному факту...". Попередня формулювання, означає, що докази не є переконливими або ж навіть не підтверджують достовірності того, що Тарент (Таранто) був спартанською колонією.
Війни проти Риму
Перші протистояння На початку 3 століття до нашої ери зростання потужності Риму почало лякати Таранто, особливо в плані панування на морі та контролю над грецькими колоніями у Великій Греції. Після капітуляції самнітів у 290 році до нашої ери, римляни заснували багато колоній в Апулії та Луканії . Крім того, деякі міста-держави Великої Греції, такі як Реджо-Калабрія, Кротон і Локрі, попросили у Риму військової допомоги через війни, які вони вели із сусідами. Крім того, Турій, який знаходився на Тарантській затоці під владою Тарента, в 282 році до нашої ери після нападу лучан попросив у Риму допомоги. Ця ситуація неминуче призвела до конфлікту між Таранто та Римом, оскільки Таранто відчував, що Рим втручається у справи грецьких колоній на півдні Італії, які тарентийці вважали своїм пануванням.
У той час у Таранто були присутні дві політичні партії. Домінуючими були демократи на чолі з Філохарісом або Айнезієм; вони були проти Риму, бо знали, що якби римляни увійшли в Таранто, греки втратили б свою незалежність. Другою фракцією в Таранто були аристократи на чолі з Агісом; вони втратили свою владу, коли Таранто став демократією, і не виступали проти капітуляції Риму, оскільки це б збільшило їхній вплив у місті, зменшивши владу демократів. Проте аристократи не бажали відкрито здаватися Риму і ставати ніким серед населення.
У той час Таранто поспішав укласти угоду з Римом, згідно з якою римські кораблі не зможуть увійти в Тарантську затоку, оскільки мав найпотужніші військово-морські сили в Італії .
У 282 р. до н. е. Рим відправив флот з військами до гарнізону Турій, під керівництвом адмірала Луція Валерія, але десять кораблів потрапили під бурю і прибули у море Таранто під час святкового дня (свята Діоніса). Це викликало гнів тарентійців, які вважали це ворожим актом, відкрито конфліктуючим з пактом, який забороняв в'їзд у Тарантську затоку римським кораблям, і у відповідь напали на римський флот: тарентійський флот потопив чотири римські кораблі і захопив п'ятий.Cassius Dio, Roman History, xxxxix.4. На думку деяких істориків, римські полководці Публій Корнелій і Луцій Валерій попросили тарентійських аристократів заарештувати та стратити демократів та їхніх послідовників під час прибуття римського флоту, що дозволило б аристократам очолити місто та підписати союз з Римом.
Армія і флот Таранто рушили до Турії і допомагали демократам вигнати аристократів. Римський гарнізон, розміщений у Турії, відступив.
Піррова війна
Рим відправив дипломатів до Таранто, але переговори були перервані тарентійцями: Філонід, член народної партії, ображав та знущався із римського посла Постумія. Сенат оголосив війну Таранто, і тарентійці вирішили покликати на допомогу епірського царя Пірра. У 281 році до нашої ери римські легіони під командуванням Луція Емілія Барбули увійшли в Таранто і пограбували його. Тоді Таранто з підкріпленням самнітів і салентинців зазнав поразки у битві проти римлян. Після тієї битви, греки вибрали Агіса для підписання перемир'я та початку дипломатичних переговорів. Ці переговори були також перервані, коли до міста увійшли 3000 воїнів з Епіру під командуванням Кінея. Римський консул відступив і зазнав втрат від нападів грецьких кораблів.Zoronas viii.2.
Пірр вирішив допомогти Таранто, тому що був у боргу перед ними — так як раніше вони йому допомогли підкорити острів Коркіра . Він також знав, що може розраховувати на допомогу самнітів, лучан, бруттів та деяких іллірійських племен . Його основною метою було підкорити Македонію, але він не мав достатньо грошей, щоб набрати солдатів. Він планував допомогти Таранто, потім відправитися на Сицилію і напасти на Карфаген . Після перемоги у війні проти Карфагена та захоплення південної Італії він мав би достатньо грошей, щоб організувати сильну армію та захопити Македонію.
Перед тим, як залишити Епір, він позичив кілька фаланг у македонського царя і вимагав кораблі та гроші від сирійського царя Антіоха та Антігона II Гоната . Єгипетський цар також пообіцяв відправити 9000 солдатів і 50 бойових слонів . Ці сили повинні були захищати Епір, поки Пірра не було. Він вербував солдатів і в Греції, оскільки грецькі міста хотіли уникнути війни з Епіром, хоча грецькі колонії в Італії їх не цікавили. Навесні 280 року до нашої ери Пірр без втрат висадився в Італії. Він мав 20 000 піхотинців (копанець з Епіру та Македонії, найманці гопліти з усієї Греції та пельтасти), 500 пращників, 2 000 лучників, 3 000 елітної кінноти з Фессалії та 20 бойових слонів.
Почувши про прибуття Пірра в Італію, римляни мобілізували вісім легіонів з допоміжними військами, загальною кількістю близько 80 000 солдатів, і розділили їх на чотири армії. Валерій Левін рушив до Таранто з армією в 30 000 легіонерів і допоміжних військ. Пірр рушив із Таранто назустріч своїм союзникам, але зустрівся з римською армією і вирішив битися з нею поруч із Гераклеєю . Битву при Гераклеї виграв Пірр, хоча втрати були дуже великі. Після прибуття в Італію Пірр думав, що римська армія буде легко розбита його македонською фалангою. Однак римські легіони виявилися сильнішими, ніж очікувалося. Крім того, Рим зміг зібрати велику кількість легіонів, тоді як Пірр був далеко від дому і мав із собою лише кілька ветеранів.
Пірр рушив до Риму з наміром згуртувати народи, якими керували римляни, і підкорити місто, але він не досягнув успіху в цьому і був змушений повернутися до Апулії.