Тідорський султанат  — ісламська монархічна острівна держава на півночі Молуккського архіпелагу, що існувала в XVI-XX ст. з центром на острові Тідоре. Протягом усього існування протистояла сусідньому Тернатському султанату. До їх протистояння долучалися Португалія, Іспанія, Республіка Сполучених провінцій, Велика Британія. 1806 року султанат зазнав поразки від голландців й з цього часу перебував в залежності від Голландської Ост-Індської компанії. 1906 року офіційно увійшов до Нідерландської Ост-Індії.

Історія Відсутні джерела про історію Тідоре до початку XVI століття. На основі місцевих легенд висунуто гіпотезу про існування з кінця XI ст. протодержави або вождіства Тідоре, на чолі якого стояли колано (вожді). Поступово сюди починає проникати іслам. Водночас помітен яванський вплив. Можливо завдяки торговельних та військовим контактам з імперією Маджапагіт (припускають навіть, що остання на деякий час встановила тут свою зверхність).

У 2-й половині XV ст. колано Чірі Леліату прийняв іслам, зробивши його офіційною релігією, а також взяв титул султана. Весь час відбувалися сутички з сусіднім султанатом Тернате, з яким правляча династія була пов'язана численними шлюбами.

1512 року сюди прибули перші європейці — португальські мореплавці. 1522 року султан аль-Мансур зустрів рештки іспанської навколосвітньої експедиції Магеллана і продав іспанцям значні обсяги гвоздики. Султан Мір уклав союз із Іспанією, що дозволило іспанцям звести низку фортів на островах. В подальшому, незважаючи на розбіжності з іспанцями, їх союз був необхідний для протистояння союзу султанату Тернате та португальців, які збудували форт на Тернате. Втім у 1524, 1526, 1529, 1536 і 1560 роках Тідорський султанат зазнавав поразок у протистоянні з султанами Тернате й португальцями. Ситуація змінилася у 1570 році, коли португальці вступили у конфлікт з Тернате. 1578 року португальці отримали право звести фортецю на Тідоре. 1581 року, після укладання унії між Португалією та Іспанією тут вплив отримали іспанці з Філіппін.

Збереження незалежності Тідоре було вигідно іспанцям, оскільки це допомагало стримувати голландську експансію (Голландська Ост-Індська компанія 1606 року захопила о. Амбон на півдні Молуккських островів) і створювало загрози їх інтересам в цьому регіоні. 1606 року спільно з іспанцями було завдано поразки султанату Тернате. 1607 року почалися бойові дії проти голландців. Водночас починається встановлення влади султанами Тідоре над західним узбережжям Нової Гвінеї.

Після відходу іспанців в 1663 році Тідорський султанат став найсильнішим в регіоні. Він продовжував чинити опір Голландській Ост-Індській компанії, яка прагнула монополії. Разом з тим султанат активно підтримував торгівлю з португальцями і голландцями. За султана Сайфуддіна дипломатичними заходами і підкупом вдалося розширити союзи з місцевими раджами на сусідніх островах. Тідоре залишався незалежним до кінця XVIII століття.

У 1768 року султан Джамалуддін II поступився Голландській Ост-Індській компанії східною частиною о. Серам. що спричинило внутрішні заворушення та послаблення султанату. 1780 року відповідно до нової угоди з голландцями султанат визнав зверхність Голландській Ост-Індській компанії. У 1781 році принц Нуку залишив Тідоре і оголосив себе султаном островів Папуа. Це було початком багаторічної війни. З 1795 року в рамках кампанії часів Першої коалції британці підтримували Нуку, оскільки той став союзником у боротьбі проти голландців на Молуккських островах. 1797 року Нуху захопив о. Тідоре. 1801 року війська султана сприяли захопленню британцями султанату Тернате.

1806 році голландці перейшли у наступ, підкоривши Тідоре. З цього часу відбувається занепад султанату, послідове підпорядкування Голландській Ост-Індській компанії. У 1817 році був підписаний договір, за яким султан і вельможі отримували щорічні субсидії. Тідоре був включений до резиденції Тернате разом з Тернате, Бакан, Хальмахера.

Титул султана втратив чинність у 1905 році, і його замінили регентством. Лише після спалаху індонезійської революції голландська влада дозволила посадити на престол нового султана Зайнала Абідіна Альтінга. Після здобуття індонезійської незалежності в 1949 році старі монархічні інститути поступово були скасовані. Проте історичний статус султана зіграв певну роль у зміцненні індонезійських претензій на голландську Нову Гвінею.

Територія Загалом відповідає сучасній провінції Північне Малуку. Власні володіння та сфера впливу поширювалася на схід та південний схід, у володінні султанату були центральна та східна частини Хальмахери, значна частина півострова Чендравасіх на о. Нова Гвінея, а також схід Сераму. Столицею султанату було місто Тідоре на острові Тідоре.

Устрій Султан мав політичну і військову владу. Спирався на знать та мусульманське духовенство. При ньому була державна рада з 31 особи: джоджау (першого міністра), капітен-лаута (головного флотоводця), 2 хукумів (голів провідних міст), 27 бобато (голівселищ).

Володіння керувалися місцевими вождями (сангаджі), яким підкорялися кімелахи, в ключових пунктах перебували намісники (бобато), які стежили за діями васалів. Роль посланцем султана та збирачів данини виконували утусани.

Султани Джамалуддін (1450—1512) Аль-Мансур (1512—1526) Аміруддін Іскандар (1526—1550) Гава (1550—1560) Гапі Багуна (1560—1599) Моле Маджиму (1599—1627) Нгароламо (1627—1634) Горонтало (1634—1639) Саїді (1640—1657) Сайфуддін (1657—1687) Хамза Фахаруддін (1689—1705) Абу Фалалал Мансур 1705–1708 Гасануддін (1708—1728) Малікульманан (1728—1757) Джамалуддін II (1757—1779) Патра Алам (1780—1783) Камалуддін (1783—1797) Мухаммад аль-Мабус (1797—1805) Зайнал Абідін (1805—1810) Мухаммад Тахір (1811—1821) Аль-Мансур Сіраджуддін (1822—1856) Ахмад Сайфуддін Альтінг (1856—1865) Ахмад Фатхудін (1867—1892) Іскандар Сахаджухан (1893—1905) Зайнал Абідін Альтінг (1947—1967)

Економіка Основою була торгівля спеціями, рабами і корою дерева масаї (використовувалася як пахощі та ліки), що вивозилася з Нової Гвінеї.

1657 року султанату торкнулася голландська політика обмеження колоніального виробництва спецій (extirpatie). Ця політика була спрямована на посилення голландської монополії на спеції; водночас призвела до зниження доходів Тідоре. Натомість від голландців султани щорічно отримували грошову компенсацію.

Джерела George McTurnan Kahin, Nationalism and Revolution in Indonesia, Ithaca, New York, Cornell University Press, 1952 Willard A. Hanna & Des Alwi (1990), Turbulent times past in Ternate and Tidore. Banda Naira: Rumah Budaya Banda Naira, p. 20-5. Robert Cribb, Historical Atlas of Indonesia, Richmond, Surrey, Curzon Press, 2000, ISBN 0-7007-0985-1. Hans Hägerdal & Emilie Wellfelt (2019), Tamalola: Transregional connectivities, Islam, and anti-colonialism on an Indonesian island, Wacana, No. 20-3