Башир П'єр Жмаєль (; 10 листопада 1947 — 14 вересня 1982) — ліванський військовик, командир військового крила партії Катаїб під час громадянської війни, обраний президентом Лівану, але вбитий до офіційного вступу на посаду.
Біографія
Ранні роки Народився в Бейруті в родині шейха П'єра Жмайєля, одного з лідерів маронітської громади Лівану, засновника й багаторічного керівника праворадикальної християнської партії Катаїб (Ліванська фаланга), та Женев'єви Жмаєль. Був наймолодшим з шести дітей у сім'ї.
Навчався в єзуїтському коледжі «Нотр-Дам-де-Джамхур». Вищу освіту здобував в Університеті Святого Йосипа, отримавши дипломи правника (1971) та політолога (1973). 1972 року впродовж кількох місяців перебував у США, де стажувався в техаському Центрі американського та міжнародного права, а також практикувався у вашингтонській юридичній фірміЛ. Млечин Двадцать три дня президента Жмайеля. 1992. стор. 48. Одночасно з навчанням в університеті проходив курс з цивільної освіти в Ліванському сучасному інституті.
Повернувшись до Лівану, Башир Жмаєль професійно зайнявся адвокатською практикою, відкрив власну юридичну фірму.
Фалангістська політика та військова підготовка
Башир цілковито поділяв політично-ідеологічні погляди свого батька. Він був переконаним ліванським націоналістом. Розглядав ліванських християн як «частину вільного світу» — особливу національну спільноту з власною соціальною та політичною культурою, котру варто відстоювати всіма засобами, в тому числі через збройну боротьбу. Дотримувався фалангістської соціальної доктрини, виступав з позицій правого популізму. Важливе місце в його світогляді займав непримиренний антикомунізм. Жмаєль був рішучим противником Організації визволення Палестини та палестинської присутності в Лівані.
Від 1959 року Башир Жмаєль був у лавах підліткової фалангістської організації. 1962 року вступив до партії Катаїб. Був активістом фалангістської студентської організації, очолював ланку Катаїб в Університеті Святого Йосипа. 1968 брав участь у студентському колоквіумі, організованому газетою Orient, виступав за самостійний політичний розвиток Лівану на противагу шляху палестинських арабів — що відображало позицію Катаїб.
1970 року Башир Жмаєль зустрівся в Каїрі з президентом Єгипту Гамалем Абдель Насером (організував ту зустріч син Насера, який дружив з Баширом). Згодом в інтерв'ю американській журналістці Барбарі Ньюмен Башир Жмайель згадував:
Тоді ж, 1970 року, палестинські бойовики викрали Башира Жмайєля в бейрутському районі Діквані, побили та вивезли до палестинського табору Тель-Заатар. Його звільнили за вісім годин — коли палестинські лідери довідались, що викрали сина П'єра Жмайєля та не наважились на жорсткий конфлікт з Катаїб. Той інцидент багато в чому вплинув на позицію Башира щодо палестинців. Згодом він казав:
1973 року Башир Жмаєль став заступником голови відділення партії Катаїб у районі Ашрафія.
Досягнувши 20-річчя, Башир пройшов військову підготовку в тренувальному таборі збройних формувань Катаїб, що розташовувався в Бікфаї. За кілька років командувач фалангістської міліції Вільям Хауї призначив Башира Жмайєля командиром «Бікфайського загону», що комплектувався в основному студентами-маронітами.
Потім Хауї включив Жмайєля-молодшого до загону BG — елітного підрозділу партійних збройних сил, що протистояв палестинським бойовикам. Разом із Баширом Жмайєлем у тому формуванні служили Фуад Абу Надер, Фадв Фрем, Еліє Хобейка, Самір Джааджаа — ті, хто в майбутньому склали кістяк командування Ліванських сил. 1971 року Башир Жмаєль став інспектором збройних формувань Катаїб.
Громадянська війна
Командир «Ліванських сил»
13 квітня 1975 року почалась громадянська війна в Лівані. Башир Жмаєль брав активну участь у бойових діях як один з провідних командирів правохристиянських сил. У перший день війни він організував та очолив засідку під час «Автобусної різанини». Восени 1975 — навесні 1976 років він командував фалангістською міліцією в так званій «Битві готелів», за результатами якої відбулось фактичне розділення Бейрута на зони правохристиянського та «лівомусульманського» контролю. На нього покладалась відповідальність за «Чорну суботу» 6 грудня 1975 й різанину в Карантині 18 січня 1976 — хоча, за низкою свідчень, Башир Жмаєль намагався попередити убивства цивільних осіб.
Влітку 1976 року він був одним з правохристиянських командирів у великій битві за Тель-Заатар. У боях відзначався хоробрістю, демонстрував чесноти ефективного воєначальника. При цьому був схильний до порушень дисципліни на користь політичного радикалізму, через що конфліктував з Вільямом Хауї.
13 липня 1976 року Вільям Хауї загинув під час облоги Тель-Заатара. Фалангістську міліцію — збройні сили Катаїб, найсильніші у право християнському таборі — очолив Башир Жмаєль. Взяття Тель-Заатара — найбільшої військової бази ОВП в Лівані — зміцнило військовий і політичний авторитет Жмайєля-молодшого.
У січні 1976 року найбільші правохристиянські організації — Катаїб (П'єр Жмаєль), НЛП (Каміль Шамун), Стражі кедрів (Етьєн Сакер), Танзім (Фавзі Махфуз), Марада (Сулейман Франжьє) — створили коаліцію Ліванський фронт. Військовим крилом коаліції стали Ліванські сили — об'єднання правохристиянських міліцій, в якому за чисельністю й озброєнню домінували фалангісти. 30 серпня 1976 року — за два тижні після взяття Тель-Заатара — Башир Жмаєль очолив об'єднане командування «Ліванських сил».
При цьому Башир Жмаєль мав серйозні розбіжності з політичним керівництвом «Ліванського фронту». Він засуджував союз правохристиян із Сирією навіть проти ОВП, оскільки вважав режим Хафеза аль-Асада не меншою загрозою незалежності Лівану. Втім, виконуючи директиви політичного керівництва (в тому числі свого батька П'єра Жмайєля), координував дії «Ліванських сил» з сирійськими військами. В результаті було завдано важких поразок так званим «Національно-патріотичним силам» — альянсу ОВП, ПСП, Ліванській комуністичній партії та їхнім союзним організаціям.
Військово-політична конфігурація в Лівані різко змінилась 1978 року. Союз правохристиян з Сирією було розірвано. Ліванські правохристияни, в тому числі партія Катаїб, зажадали виведення сирійського окупаційного контингенту. В лютому—квітні та липні—жовтні 1978 року фалангісти та їхні союзники (Міліція Тигрів НЛП, «Стражі кедрів», «Танзім») вели Стоденну війну проти сирійських військ та вибили їх з християнського сектора Бейрута та християнських районів Гірського Лівану. Той успіх сприяв посиленню політичних амбіцій Башира Жмайєля. Прибічники починали сприймати його не лише як фалангістського командира, але й як лідера всіх християн Лівану. Сам він вирішив інтегрувати під своїм керівництвом усі християнські міліції. Іншим наслідком розриву з Сирією стало швидке зближення фалангістів з Ізраїлем.
Боротьба у правохристиянському таборі З усіх правохристиянських сил тільки рух «Марада» на чолі з президентом Сулейманом Франжьє зберігав альянс із Сирією. Партія Катаїб поступово йшла на зближення з Ізраїлем. «Ліванський фронт» розколовся.
Фалангістами командував Башир Жмаєль, формуваннями Маради (Армія визволення Згарти) — Тоні Франжьє — син президента Франжьє. Після того, як бойовики Тоні Франжьє застрелили Джуда Байєха, головного активіста Катаїб на півночі країни, було ухвалено рішення про ліквідацію збройних сил «Маради».
13 червня 1978 року бойовики Катаїб під командуванням Саміра Джааджаа атакували маєток Тоні Франжьє в місті Еден. У результаті бою загинули понад тридцять осіб. Тоні Франжьє вбили разом з дружиною та дочкою. Башир Жмаєль охарактеризував Еденську різанину як «соціальний бунт проти феодалізму» (клан Франжьє належав до «старої аристократії», натомість Катаїб практикувала соціальний популізм). Сулейман Франжьє оголосив вендету фалангістам. Почались сутички між бойовиками Маради, яких підтримали сирійці, та фалангістами, втім задля уникнення значного числа жертв серед цивільного населення, Башир Жмаєль віддав наказ підлеглим йому військам відступити з контрольованих «Марадою» районів Згарта й Кура до Батруна, а звідти — до Джубейля.
Іншим конкурентом фалангістів і Башира Жмайєля була націонал-ліберальна Міліція Тигрів на чолі з Дані Шамуном. 7 липня 1980 року бойовики-фалангісти влаштували різанину в Сафрі — було вбито близько 200 членів НЛП, в тому числі понад 80 «Тигрів». Самому Дані Шамуну дали піти, щоб не створювати труднощів між батьками — П'єром Жмайєлем і Камілем Шамуном.
Після того Дані Шамун надовго вийшов з військово-політичного протистояння, а Каміль Шамун розпустив «Міліцію Тигрів». Решта бойовиків НЛП ввійшли до складу «Ліванських сил». Панування у правохристиянському таборі партії Катаїб, клану Жмайєлів й особисто Башира стало беззаперечним.
Військово-стратегічна перемога
У січні 1981 року Башир Жмаєль увійшов до складу політбюро партії Катаїб й очолив партійний Раду безпеки. Тоді ж у Бекаа почалась битва при Захлі між правохристиянами та сирійсько-палестинськими силами. В результаті боїв, що тривали близько пів року, «Ліванські сили» під командуванням Башира Жмайєля здобули стратегічну перемогу (при цьому на боці правохристиян виступив Ізраїль — авіація Армії оборони Ізраїлю нейтралізувала сирійські ВПС). Після повернення до Бейрута було організовану урочисту церемонію нагородження право християнських бійців, які відзначились, Башир Жмаєль виступив з промовою:
У червні 1982 року Башир Жмаєль став членом Ради національного порятунку, створеної президентом Лівану Ільясом Саркісом. Той орган, до складу якого ввійшло багато впливових християнських і мусульманських діячів Лівану, був покликаний розробити схему політичного врегулювання та припинення громадянської війни.
Організатор «нової моделі» Будучи фактичним головою християнського (в основному маронітського) анклаву, що займав територію Східного Бейрута й областей Кесруан, Джубейль і Метн, Башир докладав значних зусиль з благоустрою тих районів. Було створено структури життєзабезпечення християнських територій, цивільного та військового управління. Органи християнського самоврядування — Народні комітети — організували системи суспільного транспорту, енергопостачання, комунального господарства, соціального забезпечення. На християнській території було зосереджено 60 % промислових підприємств країни, функціонували дві радіостанції (політично-пропагандистська Вільний Ліван і комерційна Радіо 102), телестанція, невеликий аеропорт у Хаматі, благодійна організація Ліванська допомога, Ліванська культурна асоціація, Торговий комітет Ашрафії (налагодження споживчого ринку), Фестивальний комітет Ашрафії (проведення видовищних заходів). Група Гамма об'єднала спеціалістів, які планували загальнонаціональний розвиток після громадянської війни та об'єднання ЛівануBachir Gemayel Biography: The Timeline. Активно велась боротьба зі злочинністю, на християнській території злочинність була у 15-20 разів нижчою за решту території країни. Діяв департамент закордонних справ, що мав представництва у столицях великих державTHE LEBANESE CIVIL WAR:1975-1990 . Башир Жмаєль заявляв:
У зовнішній політиці Башир Жмаєль приділяв значну увагу розвитку відносин зі Сполученими Штатами. Він кілька разів відвідував Вашингтон, проводив консультації з представниками Державного департаменту. Цьому сприяла ідеологічна близькість Жмайєля з неоконсервативною республіканською адміністрацією Рональда Рейгана. Останні називав Башира Жмайєля «молодим перспективним лідером, який приніс Лівану світло надії». Ставлення Башира до європейських держав було набагато більш обережним. Він вважав, що європейці схильні до поступок противнику і «готові продати нас за барель нафти». Однак він підтримував дружні контакти з європейськими християнськими демократами, особливо західнонімецькими, і підкреслював тяжіння до ідей французької революції. Попри жорсткий антикомунізм й антисоветизм, Башир Жмаєль вважав за можливе й бажане встановлення ділових відносин та ведення конструктивного діалогу з СРСР (хоча б тому, що Радянський Союз мав вплив на ОВП та Сирію).