Степан Павлище, Степан Михайлович Павлище, (, 30.01.1941, с. Затилля— 24.09.1993 р. — м. Кшепиці) — український літератор, юрист, громадський діяч української меншості в Польщі, представник руху шестидесятників, дисидент, політв'язень, один з засновників Клубу українських юристів при Головній раді Об'єднання українців в Польщі. Член керівної Ради Світового Конгресу українських юристів. Член Головної ради Об'єднання українців Польщі.
Походження
Народився в у с. Затилі біля Любичі Королівської 30.01.1941 р. Наймолодший син Михайла та Анни Павлищ, брат Михайла Павлища. Депортований разом зі своєю родиною до с. Кшевська (початкова назва Войцехово) в рамках злочинної акції «Вісла».
Навчання
У 1947—1956 рр. мешкав під Ельблонґом: вчився та працював у батьковому господарстві. Родина Павлищ оселилася у понімецькому будинку - суч номер 19. Початкову школу відвідував у Жулвінцю біля Кшевська. Далі вчився у ліцеї № 2 в Ельблонгу, вул. Królewiecka 42 . Тут відбувся неприємний конфлікт з вчителькою, яка мала негативне ставлення до українців, за що його виключили з ліцею. Після цього Степана не приймали до жодної іншої польської школи. Середню освіту отримав (1956—1959 рр.) в українському ліцею в Бартошицях, тодішнє Ольштинське воєводство. Цей ліцей був дозволений комуністичною владою Польщі і мав каналізувати виховання української молоді. Будучи ліцеїстом, взяв участь у декламаційному воєводському конкурсі, де здобув першу нагороду. Цю пристрасть до декламації розвивав і пізніше. Неповторно декламував Цицерона латиною, а також поезію Горація. Тут, в Бартошицях, Степан Павлище склав матуру (іспит на атестат зрілості). Поступив до Варшавського університету на філологічний факультет (українська флологія). Про конкурс на відділ української філології в Київському університеті дізнався з газет. Той конкурс виграв і поїхав навчатися на філологічний факультет Київського університету. Планував два роки вчитися в Києві, а потім два роки в Тбілісі. Вчився разом з Лесем Герасимчуком, Миколою Дурковичем та проф. Степаном Козаком. Разом з ним училися також інші українці з Польщі: Ірена Рейт, Ярослав Стех, Іван Темчина та Леонід Бучило. Закінчив українську філологію у Київському державному університеті ім. Т. Шевченка з відзнакою 1965 р. Здобув фах мовознавця. Під час навчання у Києві проживав у гуртожитку по вул. Мечникова.
Діяльність на користь української справи Під час свого навчання у Києві увійшов до українських літературних та громадських кіл та познайомився з шестидесятниками. Як згадує Лора Павлище, студент Степан колядував на Різдво в українських письменників, які жили в Києві. Розпочав сам писати українською та пропагувати українську літературу, часто самвидав. Переписані від руки вірші (зокрема його дружиною) він роздавав на зустрічах, які відбувалися у приміщенні сучасної спілки письменників на тодішній вулиці Орджонікідзе (суч. вул. Банкова). Літератор Лесь Герасимчук згадує: «Зі Степаном ми відвідували різні тодішні збіговиська, ходили на „шевченківські“ демонстрації»Герасимчук Л. Незнищенні документи доби.
За це Степан Павлище попав у пильне око КДБ. Перед закінченням навчання за ним почали стежити. Проте через наявність дуже впливових родичів дружини, КДБ не наважувалося заарештувати його в УРСРСтех Я. До 10-річчя відходу у вічність талановитого гуманіста Степана Павлище.
Повернення до Польщі і арешт
Дружина Степана – Лора Павлище з сином Андрієм виїхала до Польщі і знайшла працю вчителем хімії в школі у Кшепицях коло Ченстохови, за адресою вул. Ryły 26. Одразу після захисту диплому Степан Павлище виїхав до Польщі. Він поїхав до родини до Кшевська. Також він отримав листа про те що він прийнятий на посаду асистента російської філології університеті Марії Склодовської Кюрі у Любліні. Проте, КДБ не забуло про нього, і вказала на нього польським колегам з УБ. В Ельблонґу УБ під криптонімами: «Сотня», «Кравєц», «Скорошит», «88» та іншими псевдо-назвами при заангажувані численних аґентів стежило за українською громадою. У Ельблонгу на квартирі Лева Горака по вул. Pionierska, 11 в 1965 р. дійшло до зустрічі на якій був провокатор. На цій зустрічі Степан Павлище був спровокований на щиру розмову і розказав про переслідування дисидентів в радянській Україні та спалення бібліотеки НАН в Видубицькому монастирі. За іншими відомостями з папки Степана витягнули його документи. Через деякий час УБек прийшов до помешкання Павлищ при школі в Кшепицях та хотів зранку забрати Степана. Проте одразу не забрав. Степан пізніше сам з'явився до Гданська, де був ув'язнений, у в'язниці неподалік залізничного вокзалу .
До травня 1966 р. він чекав суду у в'язниці. В архіві Польського інституту національної пам'яті зберігаються судові документи по кримінальній справі Степана Павлища та Лева Горака, оскаржених в тому, що з липня до серпня 1965 р. розповсюджували у Ельблонгу україномовні матеріали антирадянського змісту, чим здійснили порушення згідно пункту 23 § 1 декрету від 13-06-1946 р. про злочини особливо небезпечні в часі відбудови державиAkta w sprawie karnej prowadzonej przeciwko: Stefan Pawliszcze, imię ojca: Michał, ur. 30-01-1941 r., Leon Horak, imię ojca: Teodor, ur. 17-03-1922 r., oskarżonym o to, że w okresie od lipca 1965 r. do sierpnia 1965 r. rozpowszechniali w Elblągu pisma w języku ukraińskim o treści antyradzieckiej, tj. o czyn z art. 23 § 1 dekretu z dnia 13-06-1946 r. o przestępstwach szczególnie niebezpiecznych w okresie odbudowy Państwa.
Суд тривав 3 дні. На суді, який відбувався в Гданську була присутня дружина – Лора та родина Степана. Перший день виступало обвинувачення, другий – захист, а на третій день оголошено вирок. Суд мав вигляд театрального дійства. В першому ряду сиділи УБ-еки, які слідкували за тим щоб суддя не відхилявся від завчасно передбаченої програми. Про процес у Гданську оповідало радіо "Вільна Європа", що інформувало про хвилю арештів в країнах Варшавського договору як відлуння розправи з шестидесятниками в СРСР.
Степан Павлище був засуджений на 3 роки в'язниці та 2 роки втрати громадянських прав, покарання відбував у в'язниці в Гданську-Оливі, а пізніше у таборі примусової праці в Гданську-Вжещу. Відсидів 1,5 з 3 років засудження. Був звільнений достроково, бо «зразково» поводився, що полягало на тому що він допомагав працівникам в’язничної справи в приготуванні до матури. Робив за них їх роботи. У справі звільнення Степана Павлища ключову допомогу надав лікар Вальдемар Плахецький – керівник служби охорони здоров'я в Ченстохові. Дружина Степана попросила його про папір, який би свідчив що вона є хвора та не може піклуватися про дитину, тому потрібно випустити Степана. Доктор Плахецький зробив такий висновок і в подальшому дуже допомагав Лорі. В 1968 р. Степан Павлище вийшов з в’язниці, але УБ тримав його під наглядом, позначивши криптонімом „Дзялач”..
Праця юристом після ув'язнення По звільненню мав працювати за спеціальністю разом з дружиною в університеті Марії Склодовської Кюрі у Любліні, викладаючі тут російську та українську мови. Дружина Лора Павлище планувала займатися тут дисертацією. Проте йому заборонили працювати в університеті і викладати мови. Після звільнення Степана в Кшепицях родина мешкала у будинку вчителів по вул. Aleksego Ryły 10a (3 поверх).
Степан Павлище продовжував зазнавати жорстких переслідувань у Польщі на домагання українського КДБ. Отримав посаду у адміністрації шпиталя у Кшепицях. Рутинна праця чиновником з паперами ледве не допровадила його на межу самогубства. Проте, він витримав і своєю сумлінною працею доробився підвищення та посади економіста.
У 1971—1976 р. вчився на юридичному факультеті Сілезького університету у Катовицях. Заочно закінчив університет і здобув фах юрист-консульта. Після цього працював у міській раді, за адресою вул. Częstochowska 13 в Кшепицях на посаді юрист-консульта.
У 1989 р. Степан добився повної реабілітації. 26.11.1989 р. Степан Павлище з візитом та розповіддю про перебування в Україні виступив в світлиці УСКТ в ЕльблонгуХроніка Українського суспільно-культурного товариства. Ельблонг міське правління..
У 1991 р. в Сопоті на фестивалі української культури висунув ідею створення Товариства українських юристів у Польщі (Stowarzyszenie Ukrainskich Prawników w Polsce). Степан Павлище виступив співорганізатором цього товариства, що постало при Об'єднанні українців в Польщі, і є співавтором його статуту. В цей час він активно відвідує вже незалежну Україну. Він був повний сподівань на активну співпрацю українців з Польщі та України.
26 серпня 1992 р. президент України Л. Кравчук видав розпорядження про підтримку ініціативи українських правників та Української правничої фундації щодо створення правничої бібліотеки, видавництва юридичної літератури, створення Центра правової освіти та Центру міжнародних конференцій та симпозіумів з права.
У 1991 р. получив права адвоката, а 1993 р. — нотаріуса.
В Кшепицях Степан Павлище організовує дві правничі канцелярії: хронологічно перша — «Temis», вул. Częstochowska 21, друга — «Porada», вул. Andersa 4. Видав книгу «Biznes na Ukraine (od czego zacząć? — в перекладі на українську — Бізнес на Україні (з чого почати?)» — порадник для польських підприємців як працювати з Україною. Допомагав українцям, які зверталися до нього за юридичними порадами, зокрема щодо повернення своєї власності забраної в ході акції «Вісла». Обслуговував та допомагав українським торговим фірмам. Став членом Головної ради Об'єднання українців Польщі. Член Головної ради світогого конгресу українських юристів в Києві.
Літературна творчість Степан Павлище постійно писав українською та польською мовами, перекладав твір К. Ґалчинського «Інґе Барч» на українську мовуБібліографічна довідка про Степана Павлище підготована його дружиною Лорою Павлище. Українська правнича фундація. 5 років творення правової держави — книга до ювілею..
Починаючи з 1962 р., Степан Павлище друкувався у Польщі у «Нашому слові». Він писав статті про життя українців в Польщі, а з 1972 р. також вірші. Пізніше працюючи юристом, не полишав своєї літературної пасії, про що свідчить його участь у зустрічі літераторів у Гданську 1981 р. У 1984 р. Українське суспільно-культурне товариство у Варшаві видало тисячним накладом збірку новел Степана Павлища «Дім без Іллюзій», яка в Україні досі не видана. У цій збірці було надруковано наступні новели: …et circenses! (Київ, січень, 1964 р.), Реквієм (Київ, вересень 1964 р.), Загóда (Київ, 6 лютого 1964 р.).
"У Степана був гострий і проникливий розум, бездоганний смак літературознавця і неабиякий талат в спостеріганню людських характерів й доль. У його «Домі без ілюсій» багато місця приділено філосовським розважанням, а в тому людській совісті, де міжіншим написано «Вона може також з'явитися перед тобою, як лихвар, що час від часу відвідує твій дім, нагадує про твій борг, бере проценти. Совість може бути також, щось не зрозуміле, невловиме, мов ефір, щось чого нема, тоді буває найтяжче…»
– пише про нього Ярослав Стех.