Макунів

Макуні́в  — село в Україні, у Судововишнянській міській громаді Яворівського району Львівської області. Населення — 217 осіб.

Розташування Село, розташоване на пагорбах Передкарпаття, має велику площу. До найближчого міста — Судової Вишні — 14 км, до районного центру — Мостиська — 19 км, до залізничної станції — 15 км.

Межею земель села на півночі є одна з приток річки Вишеньки, що бере початок біля села Мала Діброва, проходить через Шишоровичі і впадає в р. Вишеньку за хутором Берці. По обидва боки було торфовище, що займало близько 200 моргів. У 50-х роках XX ст. було створено державну артіль, що нарізала рудавину (торф), яку продавали жителям для опалення хат. В 60-х роках провели рекультивацію цієї площі, яка нині стала пасовищем.

Через центр села із заходу на схід проходить ще одна притока р. Вишеньки по обидві сторони якої утворилась долина. На схід від хутора Берці росте діброва, площею близько 2 моргів.

Історія

Назва Існує легенда щодо походження назви села. На місці сучасного села була болотиста місцевість, біля якої росли і вабили око багряні маки. Згодом болото вирішили осушити, а на його місці побудувати село, маки — зникли, але у назві села залишились дотепер.

Наукова праця доктора філологічних наук, професора Київського Національного Інституту імені Т. Г. Шевченка К. М. Тищенка — «Мовні формування українців» говорить про формування назв населених пунктів наступне: — Так, і таке бувало. От, наприклад, вдалося натрапити на цілий пласт назв (по Україні їх сотні), які зберігають згадки про віспу, кір, вітрянку: зрозуміло, що ці хвороби неминуче супроводжували скотарів-степовиків і передавалися від них рільникам-слов'янам. На прикладі Дніпропетровської області це Хорошеве, Коробчине, Королівка, Курилівка, Спаське, Морозівське, Дерезувате, Нехвороща, Перещепине, вдсх. Мак-орт-івське. Остання назва якраз і дає привід показати сучасний стан опрацювання цього пласту.

У топонімах цього типу особливо вражає, що наші предки прекрасно розбиралися, від кого прийшла хвороба, хто саме насіяв того «маку» (віспин) на обличчя небагатьох живих перехворілих — саки (скіфи, основа шут-), волохи, влахи (кельти), ґоти чи хини — гуни, онгури, авари (обри)! Це стає очевидним з назв таких сіл, як МакСАКИ Чг < сак- ‘самоназва скіфів’, — пор. м. САКИ у Криму або с. САЧки Зп (в Росії МакСЮТово, МакСЮТино < σκυθ- ‘скіф’), МокЛЯКи, рос. МакЛАКово < влах- ‘волох, кельт’, МакОТЕРти Рв < отер- ‘ґоти’, МакИШин Чг, МакІЇвка Дц < хини ‘гуни’, МакУНів Лв < ун-, ул- ‘гун’, МачУЛИЩа См, МакУШиха, МакОШин Чг < *õc-, õш- ‘гун?’, МакАРів Кв, МакАРТетине Лг < *обр-т- ‘авари’, Ма-КЕДони < ґети?, Мак-АЛевичі < алани? Так само РябУХи, РябИНа См < хини ‘гуни’, РибОТень См, РибОТин Чг < от- ‘ґот’, РибАСи См < ас- ‘яс, осетин’, Риб'ЄНЦеве < *іванц-, янц-, РибАЛЬче < *овл-? У назвах ДзюБРове, ЗюБРиха, ЗубОТРясівка, ДзюбАНівка так само вжиті знайомі морфеми (о)бр- ‘аварин’, отр- ‘готи’, ан- ‘гун’ — тільки тепер у сполученні зі словом дзюба ‘рябий після віспи’.

До 1648 року населений пункт називався Маковнів, тому й понині його мешканців кличуть макувенами.

Середньовіччя

Перша письмова згадка про Макунів датована 1466 роком.

1524 року село було знищене татарами.

За часів польського панування всі землі села належали до коронних земель Перемишильських. Селом як королівщиною управляв шляхтич Станіслав Гербурт, який на сеймі 1555 р. мав претензії щодо його безпідставного отримання на довічно Маковнів (втратив на нього права, але зберіг доживоттяŻelewski R. Herburt Stanisław h. własnego (przed 1524—1584) // Polski Słownik Biograficzny. Wrocław — Warszawa — Kraków : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1960—1961. — Tom IX/3. — Zeszyt 42. — S. 450—453 ).

Від 1768 року село було у власності Юзефа Мьончинського, який придбав його за 1516 польських злотих з допомогою Катажини Потоцької. В 1781 р. як власник села Юзеф Мьончиньський, мама якого була старостою ордену Святого Станіслава біскупа Кавалерові, звертається до адміністрації генерального біскупа Перемишльського з грамотою-рекомендацією про потребу призначення на пароха в с. Макунів в храм Даниїла Стовпника, Василя Івановича, який зі слів воєводи буде добрим парохом християнської громади і слугою Божим. Після поділу Польщі Ю. Мьончинський продав його назавжди за 29 300 золотих ринських. Від 1772 року ці землі належали Австрії, а пізніше Австро-Угорщині. Після пана Ю. Мьончинського до 1848 року власником села був пан Ольшевський, а згодом село купив Альбін Вольфрам. Після смерті поміщик був похований на сільському цвинтарі. До сьогодні зберігся надгробний камінь на його могилі.

У складі Австро-Угорщини Імператорським патентом з 20 лютого 1784 р. було запроваджено ведення церковних метричних книг на Галичині.

Гортаючи сторінки метричних книг парафії с. Макунів-Малі Мокряни УГКЦ в центральному державному історичному архіві України м. Львів (пл. Соборна, 3а) бачимо: на початку 19 ст. в с. Макунів було 120 номерів (дому, господарів) сімей. Народжувалося близько 30 дітей в рік. Помирало від 10 до 24 чоловік. Найбільша смертність була в 1794 і 1831 рр. в яких померло 60 і 84 осіб відповідно, через спалах епідемії холери.

На поч. 20 ст. у с. Макунів вже було 220 (номерів) домів. Народжувалось щороку 65—80 дітей. Народжуваність впала в роки Першої Світової Війни 1914—1918 рр. до 35 дітей.

Польська окупація Після I Світової війни Галичина і Україна не змогли відстояти свою проголошену незалежність, Галичина стала польською колонією.

В 1924 р. уряд Польщі заборонив вживати українську мову в державних документах східної Галичини, яка входила до її території.

19 травня 1930 року члени громади с. Макунів Бервецький Данило, Кравець Григорій, Крукеницький Федір, Бервецький Михайло, Сенчук Павло, Слюсарчик Іван, Бенцак Стефан, Сливка Петро, Гануляк Гаврило, Кравець Марія, Коваль Іван, Савіцький Теодор, Войтович Іван, Кравець Микола, Жига Йосиф, Коваль Іван син Стефана наміряють заложити в себе читальню «Просвіти», про що подають до відома Високого Воєвідства в м. Львові визнаний статут товариства і просять високе воєвідство зволити це донесення враз зі статутом прийняти до свого відома. Ціллю товариства «Просвіта», згідно статуту, є: просвіта і піднесення культури Українського народу у всіх його верствах і напрямках життя.

8 червня 1930 р. члени громади с. Макунів створили осередок товариства руханкового і сторожі вогневої Луг, вони просять Високе Воєвідство затвердити їх статут і дати дозвіл на існування товариства Луг в с. Макунів Мостиського повіту. Голова — Кутний Микола, писар — Фольтович Михайло, члени основателі: Кравець Микола, Кобилка Михайло, Бервецький Данило, Маньковський Іван, Шидлівський Стах, Церковний Стефан, Фольтович Іван, Гринчук Іван.

Ціль товариства: А. Гуманні: 1. Нанесення помочі при пожежах. 2. Нанесення помочі при повенях. Б. Культурно-освітні: 1. Поширення просвіти між членами. 2. Ширення замилування до руханкових вправ і спортивних ігор. 3. Піддержування товариського життя.

24 травня 1931 р. в с. Макунів жителі села створили гурток Краєвого товариства господарського «Сільський господар». Відповідно до статуту метою товариства є гуртувати хліборобів для збереження їх станових інтересів, для піднесення сільського господарства, для плекання сільськогосподарської науки та піднесення добробуту і культури українського хліборобства. Засновниками гуртка стали: Крукеницький Федір, Савіцький Федір, Коваль Іван, Бенцак Захар, Базиляк Павло, Кравець Андрій, Коваль Юрко, Різничок Іван, Шидлівський Роман, Бундзила Іван. Реєстрація кружка відбулася 26. 07. 1931 р.

1 серпня 1934 року громада села увійшла до складу об'єднаної сільської ґміни Дідятичі в Мостиському повіті Львівського воєводства.

В 1934 р. керівником (вітом) місцевого органу самоуправління муніципалітетом (гміною) с. Макунів був Крукеницький Микола. Цей орган мав свою печатку.

Нові окупанти

1939 року, за пактом Молотова-Рібентропа, підписаним Німеччиною та Радянським Союзом, ці землі були приєднані до Радянської України у складі Рядянського Союзу.

1939 року були створені перші органи радянської влади на чолі з членом КПЗУ Павлом Буяром.

За часів 2-ї світової війни під час німецької окупації солтисом (головою) села був Бервецький Данило.

Головою сільської ради в 1945 р. був Крукеницький Федір Григорович.

В 1949 р. за комуністично-радянських часів створили колгосп імені М. Коцюбинського, у склад якого входило і село Шишоровичі. В 1959 р. цей колгосп об'єднали з колгоспом сіл Малих і Великих Мокрян. Керівництво нового колгоспу ім. Куйбишева було в с. Малі Мокряни, сільська рада — в с. Макунів. В 1969 р. в Мокрянах збудовано будинок для правління колгоспу і сільради. З цього часу сільська рада стала Маломокрянівська.

Ще з польських часів в селі діяла підпільна сітка ОУН. У 1944 році перед самим відходом німецьких військ було організовано вишкіл медсестер Українського Червоного Хреста.

Витяг з книги «Реабілітовані історією».

В р-ні Судова Вишня Дрогобицької обл. (дані із с. Дмитровичі, Макунів, Шишоровичі, Мокряни Великі, Мокряни Малі, Голодівка, Дидятичі, Орховичі, Волостків, Стоянці, Мистичі, Санники, Вуйковичі, Королин, Тулиголови, Арламівська Воля, Твіржа — разом 17) в часі 20.VII.44 р.-20.VII. 1947 р. московсько-більшовицькі окупанти:

арештували 824 чол. заслали в Сибір і вивезли на примусові роботи в Донбас 153 чол. вбили 52 чол. насильно мобілізували в ЧА 1114 чол. з того загинули 228 чол. стали інвалідами 95 чол. повернулися здоровими 690 чол. провели облав у селах 340 провели облав у лісах й на полях 194

Частина студентів не обмежувала поле антирадянської діяльності Львовом. Незважаючи на постійний контроль з боку НКДБ за шляхами сполучень, студенти знаходили змогу виїжджати для підпільної роботи в райони області. 10 липня 1947 р. у с. Балучин Красненського (тепер Буського) району було вкотре відновлено колгосп, але вже в ніч на 11 липня на будинках сільських активістів з'явилися листівки, спрямовані проти колективізації. За підозрою у скоєному заарештовано студента університету Ярослава Рибака. 12 липня 1947 р., у с. Макунів Мостиського району при перевірці квартир були затримані студенти Львівського педагогічного інституту Іван Федевич і Люба Котис, які на власний розсуд вирішили зібрати кошти для підпілля, залишаючи взамін своєрідні квитанції — «бофони» (бойовий фонд УПА). При арешті було вилучено 9 «бофонів». Разом з І. Федевичем і Л. Котис була заарештована їхня Слідство виявило, що Л. Котис розповсюджувала «бофони» номіналом 50 крб. і в самому інституті 39. Студенти планували встановити зв'язок з ОУН і передати їм зібрані кошти. Влітку на канікулах розповсюджували листівки в рідному містечку Красному львівські студенти Роман Протасевич (медичний інститут) і Мирослав Черевко (інститут фізичної культури).

Базиляк Нестор, син Романа, 1928 р. н., с. Макунів, вояк УПА, член кущової групи «Чміля». Загинув у с. Макунів 04.12.1949 р.

Гарасовський Андрій, син о. Станіслава, місцевого священика, 25.10.1909 р. н., с. Макунів. Був членом ОУН. Мати Наталія, походила з священого роду Пасічинських, так як і рід Гарасовських у кількох поколіннях священичий, вихідці з Холмщини. Разом з молодшими, сестрою Марією, братом Остапом, Михайлом, Теодором та Галиною, у міжвоєнний час були членами «Пласту» та виховниками, бо усвідомлювали мету свого життя як змагання за незалежність України. Андрій був заарештований польською поліцією і завезений в м. Корець (Волинь), де пережив жорстокі катування і знущання. Вийшов на волю після падіння Польщі 1939 р. Закінчив агрономічний факультет Рільничої Академії в Дублянах (Львів) 1943 р. і відразу ж записався до української старшинської артилерійської школи в Бенешеві коло Праги.