Дидятичі

Дидя́тичі  — село в Україні, у Судововишнянській міській громаді Яворівського району Львівської області. Населення становить 347 осіб. Орган місцевого самоврядування — Судововишнянська міська рада.

Географія Розташоване за 20 км від колишнього районного центру — Мостиськ і за 7 км від залізничної станції Судова Вишня на лінії Львів — Перемишль. Через село проходить автодорога Судова Вишня — Рудки. Дидятичі умовно піділяють на дільниці: Кути, Горби, Діброва, Краківська, Корінцівка, Штельмахівка.

Історія

Перша згадка Перша згадка про Дидятичі належить до 1400 року. Назва села має патронімічне походження як і більшість сіл, розташованих в цій місцевості. Майже півстолітнє правління Владислава Ягайла (у 1387 році він остаточно приєднав Галичину до Польщі) стало вирішальним у формуванні родового складу перемишльської шляхти. На це вказує хоча б той факт, що три десятки родів розпочинають свою історію з Ягайлових часів. Зокрема, перші відомості про Бойовських, Голамбеків, Ожецьких, Журовських (з Малих Журовичів), Мжуровських, Пантеловських, Челятицьких (з Шоломуничів) припадають на 1390-ті роки; Дидятицьких, Коритків — на 1400-ті роки.

Зокрема, у праці про родоводи польської шляхти «M. J. Minakowski, Genealogia potomków Sejmu Wielkiego»M. J. Minakowski Genealogia potomków Sejmu Wielkiego згадується N. Dydatycki z Dydatycz 1370 року народження, який у 1390 року одружився. Було у нього четверо дітей: Малґожата (Małgorzata Dydatycka z Dydatycz ca 1390), Свєнтохна (Świętochna Dydatycka z Dydatycz ca 1410), Станіслав (Stanisław ca 1410), Анна (Anna Dydatycka z Dydatycz ca 1410). Далі прізвище губиться у віках. Остання згадка про рід Дидятицьких датована 1446 роком. Саме тоді вони вибули зі складу шляхетських землевласників Перемиської землі.

В XVI столітті Перемиська шляхта поповнилась вихідцями з інших родів. 1573 року знаходимо згадку про Яна Бочковського з синами Петром і Яном (1585—1592). Вони були власниками Волчишовичів, Дидятичів, Вощанців, Ворховичів, Саничів, частини Кальнофосів (1585—1592).

Давня історія Села в княжі часи не раз були спустошені й спалені татарами. Жителі сіл відновлювали їх на попередніх місцях або переносили на сусідні місця. Зміни поселень, на той час, були зумовлені також поширенням пошестей (наприклад, холери у 1595—1599 років), які спустошували села. Занепали Тшенець, Буців, Дидятичі.

В часи Хмельниччини (1648—1654 роки) судововишнянці, об'єднавшись з селянами сусідніх сіл Вовчищовичі, Дидятичі, Дмитровичі та Стоянці, розгромили панський маєток у Волосткові і захопили місто. Після зняття облоги Львова Хмельницьким, вони приєдналися до козацького війська.

3 травня 1848 року у Галичині було скасовано панщину. На відзнаку цієї події, по багатьох селах було встановлено хрести свободи. Значна частина їх була встановлена чи оновлена у 1898 році у 30 річницю цієї події. Під хрестами свободи інколи «закопували панщину» у вигляді пляшки з горілкою або ж старі знаряддя праці (серпи, коси) або документи панщини. Майже завжди садили два або чотири дерева, переважно липи. В Дидятичах також був встановлений гарний хрест біля ставу (кажуть був мармуровий). У 1945—1946 роках його зруйнували, а верхню частину втопили. Постамент із написом стоїть й досі.

12 травня 1874 року була створена державна однорічна школа. До цього діяла парафіяльна школа. Власник Дидятич. Задокументовано, що Брикчинський погодився платити вчителю місцевої школи 110 злотих на рік. 24 червня 1874 р. Свідками цього зобов'язання були о. гр. кат. Ян Голодинський — парох у Дидятичах і Дмитровичах — голова шкільної ради у Дмитровичах та радник у Дидятичах Ян Черний.

29 жовтня 1880 р. на зборах було взято зобов'язання побудувати нове приміщення школи.

20 березня 1897 року, мабуть першою в Мостиському повіті, тут був заснований осередок товариства «Просвіта», що у 1912 році вже мав власний будинок. Відновлений у 1922 році, головою обрано Івана Стадника. У 1924 році до читальні належало 36 членів. При читальні функціонував драматичний гурток, який складався з 30 осіб. Цього ж року гурток поставив дві вистави. Крім гуртка діяв хор. У 1934 році до читальні належало 177 осіб, а у 1939—220 осіб.

15 грудня 1905 року. Голова Шкільної Ради в Дидятичах Гринько Денис у листах до шкільного начальства у Львові просить про виділення вчителів місцевій школі, а також про те, щоб уже були готові дві кімнати для класів і вчителя.

Згодом у селі почала функціонувати двокласна школа.

І світова війна Не оминула ця страшна війна наші терени. Від самого початку боїв територія Західної стала одним з основних театрів воєнних дій. А мешканці брали участь в лавах австро-угорської армії. Докладно задокументовані списки загиблих. Серед них: Мисяк Григорій(1884—1916), Кульвошка Іван(1884—1916), Замрій Михайло(1893—1917), Стадник Іван(1882—1915), Рипінський-Федечко Іван(1886—1914), Мисяк Михайло(1897—1917), Труш Петро(1895—1915), Яремчук Степан(1892—1917), Савіцький Павло(1888—1915), Мисяк Василь(1887—1916), Прокопишин Михайло(1892—1917), Мисяк Іван(1893—1917), Савіцький Іван(1874—1916), Чериба Михайло(1892—1916), Палац Михайло(1897—1919), Пахолек Степан(1884—1917), Георг Герман(1884—1916), Крисько Дмитро(1894—1916), Ханас Миколай(1893—1917), Савчак Михайло(1898—1918), Демпяк Іван(1892—1918), Березніцький Людвіг(1895—1917), Івах Іван(1891—1915), офіцер Рупп Іоан(1896—1918)

У 1914 р. Розалія Чериба з Дидятич, 28 років, була перевезена до концентраційного табору у Талергофі, де 25 червня 1915 р. померла від запалення легенів, і там була похована — могила № 1. 1361.Туди депортували громадян Австро-Угорської імперії, переважно українців-москвофілів, які були жителями Галичини та Буковини і симпатизували Російській імперії. Також потрапляли й національно свідомі українці, православні священики.

Українська революція У 1918 році село входить до складу Західноукраїнської Народної Республіки.

Внаслідок поразки Перших визвольних змагань село відходить до Польщі.

У складі II Речі Посполитої Станом на 1926-27 р. Суд повітовий знаходився у Судовій Вишні, там же — телефон і телеграф. В селі проживало 890 (у 1939 році — 1111, а у 2001 році — 347) жителів. Найбільшими землевласники були — Руп Фридерик — 133 га, Рупп Рудольф — 60 га. Бондар — Прокіпчин Я.(Prokipczyn J). Тесля — Чудик М.(Chudyk M.), стельмах- Чериба С.(Czeryba S.), коваль — Бирка С.(Byrko S.), кравець -Іван І (Iwon I), Козак М.(Kozek M.) Мисяк М.(Misiak M.), молочарня — «Lubow», муляр — Слодник П. (Słodnik P.), оліярня — «Lubow — Spółdz. z o. o.», продуктові товари — Фрізнер Ліпа (Frizner Lipa), столяр — Шептицький Т.(Szeptycki T.) швець — Прокурат Г.(Prokurat H), Тунц М.(Tunz M.), тютюнові вироби — Kozak Mikołaj, вітряк — Павліца (Pawlica), магазин напоїв — корчмар Денисяк Г.(Denysiak H.).

Український кооператив «Lubow» працював у селі аж до початку війни.

24 грудня 1928 р. зареєстровано відділення Українського господарське товариства у Галичині «Сільський Господар»(1899—1944)..Засноване у 1899 у місті Олесько Золочівського повіту (тепер Золочівський район Львівської обл.) священиками о. Томою (голова товариства до 1908) і о. Юліяном Дуткевичами з метою покращення добробуту селян через піднесення сільського господарства і захист селянських інтересів. Головою філії товариства було обрано Семена Прокурата. До складу правління увійшли Стефан Мисяк, Іван Чухра; Михайло Чериба; Іван Прокурат; Семен Труш; Стефан Завойко; Іван Дудяк с. Дмитра; Гринько Колівошко; Гринько Мороз,. 13 квітня 1930 року головою філії «Сільського Господаря» в Дидятичах став Семен Труш, а секретарем — Василя Завойко.

Згідно з розпорядженням міністра внутрішніх справ від 14 липня 1934 року «Про поділ повіту Мостиського у Львівському воєводстві на сільські гміни»Rozporządzenie Ministra Spraw Wewnętrznych z dnia 14 lipca 1934 r. o podziale powiatu mościskiego w województwie lwowskiem nagminy wiejskie утворено гміну Дидятицьку, до складу якої увійшли Дидятичі, Голодівка, Макунів, Мистичі, Малі Мокряни, Великі Мокряни, Орховичі, Санники, Шишоровичі, Вовчищовичі. Площа створеної гміни складала 73,66 квадратних кілометрів, було 1637 житлових будинків, а населення становило 8803 особи. Війтом гміни був Кісіль Іван (Kucil Iwan).(загинув в Чехії у 1944). Його брат отець Роман — парох і декан гр-кат. в Мостиськах.

В селі було кілька єврейських сімей, в тому числі: Мошко (Moszko) — мав крамницю, Ліпа (Lipa) — купував льон, також була Чая (Chaja). На початку села, з боку Кульматичів, була єврейська корчма.

Перша радянська окупація

У вересні 1939 року, згідно із пактом Молотова — Ріббентропа, західноукраїнські землі, у тому числі й село Дидятичі окуповані СРСР.

1940 року в селі був створений колгосп імені Ярослава Галана. У Дидятичах знаходилась центральна садиба колгоспу, за яким було закріплено 4370 га сільськогосподарських угідь, у тому числі 2980 га орної землі. Господарство спеціалізувалось на м'ясному тваринництві (свинарство та розведення великої рогатої худоби); займалось також вирощуванням зернових і технічних (льон і цукровий буряк) культур. Сільській раді були підпорядковані населені пункти Велика Діброва, Волостків, Вовчищовичі, Дмитровичі, Загороди, Заріччя, Кульматичі, Мала Діброва.

Німецько-радянська війна, повоєнні часи

У списку польських офіцерів та представників інтелігенції загальною чисельністю понад 20 тисяч осіб, які були закатовані і розстріляні НКВСниками у Катині і Биківні, значиться Lang Szaja (народжений 07.05.1894 в с. Дидятичі), син Zatela Lejby. Похований на військовому цвинтарі в Биківні.Lang Szaja

Вереснева поразка Польщі призвела до ліквідації довоєнної Державної поліції. Після припинення військових дій державний секретар безпеки в Генерал-губернаторстві Фрідріх Вільгельм Крюгер видав наказ від 30 жовтня 1939 року, закликаючи всіх офіцерів довоєнної державної поліції з'явитися на службу. Організація поліції, яку німці називали польською, а громадськість «гранатовою (темно-синьою)» через колір її уніформи, розпочалася наприкінці грудня 1939 року. Коли радянські партизани проходили через Волостків, начальник Ліґеншафту(Liegenszaftu) «гранатової поліції» викликав туди на допомогу поліцейських із Дидятич, і всі вони були вбиті.

Священиком в часи німецької окупації був отець Коляда, якого після війни заарештували і він відсидів у в'язниці. Найбагатшими селянами в Дидятичах були: Прокурат Гринько, Хаба Миколай, Денисяк Гринько. В селі був млин і вітряк. Досі збереглись старі жорна, яким понад 100 років, на даний момент приводиться в рух електродвигуном. Власник і сучасник цієї пам'ятки розповідав, що за німців не можна було молоти зерно вдома, тільки на млині, а там треба було платити податок і, звичайно, ще й за роботу. Вночі пробували молоти вдома, але охорону виставили, щоб поліція не застала під час нелегальної роботи.

У складі Червоної Армії у війні брало участь 87 жителів села, 61 з них був відзначений нагородами уряду СРСР, 38 — загинуло.

Чимало мешканців села активно підтримали та брали активну участь у загонах УПА.

21 жовтня 1944 — за вбивство 20 жовтня 1944 оперпрацівника райвідділу НКВС, командира «винищувального батальйону» лейтенанта Фірсанова А. М. опергрупи райвідділу НКВС спалили в селі Орховичі 12 домів і 2 господарства, у селі Голодівка — 2 господарства, у селі Дидятичі — 2 господарства, у селі Дмитровичі — 2 господарства. В усіх господарствах без складання актів були конфісковані худоба та усе майно, які частково були передані до райспоживспілки, а частково привласнені працівниками райвідділу НКВС.

Віддали своє життя у боротьбі за волю України в загонах УПА:В борні за Україну Володимир Зілінський Величко Петро (24 липня 1947), Дудяк Володимир «Будак», Дудяк Іван, Дудяк Михайло «Бодак», Копанський Іван (20 липня 1947), Миксінський Петро Михайлович(березень 1945), Мисяк Іван Михайлович(травень 1946), Мисяк Михайло Григорович(взимку 1945), Рибак Антін Григорович(червень 1946), Стадник Розалія Іванівна, Степан Чериба «Жук», вояк «Голуб».