Олекса́ндр Філаре́тович Скоро́пис-Йолтухо́вський (10 липня 1880 Старо-Христище, Ольгопільського повіту (за іншою версією Миролюбівка) — 8 березня 1946 Темніковський ВТТ ГУЛАГу)Назарук Ю. Олександр Скоропис-Йолтуховський: сторінки життя // Nad Wisłą і Dnieprem. Polska і Ukraina w przestrzeni europejskiej — przeszłość і teraźniejszość. Zbiór prac naukowych dedykowanych profesorowie Emilianowi Wiszce (1940—2014). — Toruń-Kijów: Consortium scientifico-éducatif international Lucien Febvre, 2017. — T.1. — S.104-107. http://iff.kubg.edu.ua/images/photogallery/Nad_Visloyu_ta_Dniprom/%20%202017.pdf — український громадський, політичний та державний діяч, публіцист, автор розвідок на економічні та політичні теми.
У роки Першої світової війни — провідний діяч Союзу Визволення України, за часів УНР — губернський комісар, а за Української Держави — губернський староста Холмщини та Підляшшя. В еміграції — один із засновників, ідеологів та провідних діячів гетьманського руху, співзасновник та член кураторії Українського наукового інституту в Берліні. Доклав чимало зусиль для становлення, розвитку та поглиблення українсько-німецьких відносин.
Відповідно до українського законодавства є борцем за незалежність України у ХХ столітті. Життєпис Ранні роки Народився у 1880 році в родині Філарета Скоропис-Йолтуховського. Рід Йолтуховських гербу Корчак походив із барської околичної шляхти.
У 1902—1905 роках був членом української студентської громади у Києві та Революційної Української Партії, а у 1903 році, у зв'язку із переслідуваннями поліції, виїхав за кордон.
Перебуваючи у Львові, брав активну участь у роботі «Закордонного комітету» РУП, займався організацією видання та транспортування нелегальної літератури у Велику Україну. Наприкінці 1904 року він, разом із М. Меленевським, очолив групу членів РУП, які виступали проти політичної автономії України, заперечуючи самостійницькі гасла в українському соціал-демократичному русі. Обстоювання ними ідеї об'єднання з російською соціал-демократією призвело до розколу РУП у січні 1905 року, після чого Скоропис-Йолтуховський виступив одним із засновників та керівників Української соціал-демократичної «Спілки», яка входила до складу РСДРП на федеративних засадах. Тодішні свої погляди він обґрунтував у праці «Україна на переломі», що вийшла друком того ж року. Репресований царською владою за участь у несанкціонованих виборах до ІІ-ї Державної думи. У 1907 році його ув'язнено без суду на багатомісячний термін в одиночній камері, після чого він в адміністративному порядку засланий до Сибіру, але зумів звідти втекти і з 1908 року перебував в АвстріїНазарук Ю. С. Участь О.Скорописа-Йолтуховського у боротьбі проти самодержавства (1900—1917 рр.) // Вісник Київського національного лінгвістичного університету. Серія «Історія, економіка, філософія» / Гол. ред. Ю.I.Терещенко. — К.: Вид. центр КНЛУ, 2004. — Вип.9. — С.159-174..
Переосмислення політичних поглядів
На еміграції пройшов складний шлях переосмислення своїх політичних позицій в українському національно-визвольному русі. І якщо тривалий час Скоропис-Йолтуховський сповідував «автономістські» погляди, то вже у 1913 році він публікує роботу «Значення самостійності України для європейської рівноваги».
Перша світова війна застала Олександра Скорописа-Йолтуховського у Лозанні (Швейцарія), де він перебував на становищі політичного емігранта. Згодом приєднався до «Союзу Визволеня України» (СВУ) 9 серпня 1914 року у Львові), а 25 серпня за дорученням його проводу разом із М. Меленевським відбув до австрійської столиці для заснування віденської групи Союзу.Назарук Ю. С. Друга еміграційна доба життя та діяльності Олександра Скорописа-Йолтуховського (напередодні та після початку Першої світової війни) // Наукові записки Національного університету «Острозька академія»: Історичні науки. — Вип.9: Матеріали Другої міжнародної наукової конференції «Українська діаспора: проблеми дослідження». — Острог, 2007. — С.256-267..
У вересні 1914 року був кооптований до президії (централі) СВУ. Невдовзі перший голова СВУ Дмитро Донцов вийшов з Союзу, мотивуючи це тим, що «Скоропис з Меленевським хотіли забезпечити собі неподільний вплив в Союзі», встановивши контакт з австрійськими урядовими чинниками, й перетворити СВУ у своєрідну австро-німецьку допоміжну організацію. Відтоді Скоропис-Йолтуховський отримав можливість впливати на прийняття всіх рішень, що торкалися діяльності СВУ, і фактично посів одне з центральних місць у президіїНазарук Ю. С. Діяльність Союзу визволення України в Австро-Угорщині на початку Першої світової війни // Nad Wisłą i Dnieprem. Polska i Ukraina w przestrzeni europejskiej — przeszłość i teraźniejszość. Prace naukowe wykładowców i studentów Uniwersytetu Mikołaja Kopernika w Toruniu oraz Kijowskiego Narodowego Uniwersytetu Lingwistycznego, pod red. Z.Karpusa і I.Sribniaka. — Toruń-Kijów: КНЛУ, 2002. — № 1. — S.366-369..
У пошуках коштів, потрібних для діяльності Союзу, президія, значною мірою за наполяганням Скорописа-Йолтуховського, ухвалила рішення взяти «державну позику у союзників» (тобто — у Австрії і Німеччини), яку, на їх думку, мала повернути майбутня Українська держава. Відсутність прозорості в порядку фінансування організації призвела до витворення досить відчутної опозиції СВУ з боку значної кількості як емігрантів-наддніпрянців, так і галичан, а пізніше сформувала Скоропису-Йолтуховському стійкий імідж «німецького агента».
Намагався заручитися підтримкою парламентського представництва галичан, і зокрема голови Головної Української Ради Костя Левицького, проте не досяг бажаного результату. Під тиском Президії ГУР австрійський уряд навіть запропонував СВУ перенести свій осідок з Відня до Константинополя, однак не здійснив цього. Але вже на початку 1915 року тиск на СВУ поновився знову, причому австрійська влада погоджувалася не вживати обмежувальних заходів щодо СВУ за умови виконання ним вимог військово-політичного характеру. З огляду на їх неприйнятність Союз відповів рішучою відмовою. Попри таку непоступливість, президія СВУ і надалі залишалася у Відні, хоча й «мрії про провідну історичну ролю Австрії у відродженню самостійності Української Держави довелося СВУ здати в архів». На думку О. Скорописа-Йолтуховського, Міністерство закордонних справ Австро-Угорщини, внаслідок відсутності у ньому дійсних знавців української справи, не в змозі «піднятися до високого дійсно історичного погляду на будуччину Сходу, а в будуччині тій розглянути ясним оком великого політика майбутню ролю України»Назарук Ю. С. Союз освобождения Украины в 1914—1915 гг.: политические устремления и основные направления работы в Австро-Венгрии // Клио. — СПб.: Нестор, 2005. — № 1(28). — С.69-72..
Співпраця з Німеччиною
Натомість все більше вимальовувались перспективи співпраці СВУ з німецьким урядом, але ця співпраця мала дещо відмінний характер — «першим і головним завданням тут налагодження національної культурно-просвітної праці серед полонених Українців, а вже потім політична репрезентація ідеї суверенности України і агітація в цім напрямі серед німецького громадянства». Це сталося значною мірою завдяки наполегливим заходам О. Скорописа-Йолтуховського, який переконаний у конечній необхідності налагодження СВУ «безпосередніх зносин з Берліном». Проте широко розпочати діяльність у межах Німеччини Союзу вдалось лише завдяки сприяню з боку керівництва німецького «Товариства внутрішньої колонізації» — Фрідріха фон Шверіна та Еріха Койна, які, познайомившись з загальними напрямками роботи Союзу, погодились фінансувати його діяльність. На їх думку, «національне освідомлення українського народу і його висвобождення з-під московського ярма, актом справедливости і поступу в історії визволення народів, а разом із тим, це була би велика, політична користь для Німеччини. Без України не могла би Росія ніколи стати небезпечним сусідом для Німеччини».
Вже у кінці квітня 1915 року у Берліні засновано окреме представництво Союзу на чолі з членом Президії СВУ Олександром Скорописом-Йолтуховським і секретарем В. Козловським. За короткий час Скоропису-Йолтуховському вдалося зацікавити українськими справами впливових німецьких політиків і частину генералітету. Свідченням цього стало, зокрема, заснування в листопаді 1915 року у Мюнхені (з філією в Берліні) німецького товариства сприяння українським визвольним змаганням «Вільна Україна», членом якого міг стати кожний повнолітній громадянин Німеччини. Метою товариства ознайомлення німецького суспільства з українською історією, культурними надбаннями, політичною боротьбою українського народу й господарським значенням України для Німеччини. 23 лютого 1916 року у Мюнхені були проведені збори членів товариства, на яких із доповіддю виступив Скоропис-Йолтуховський. Доповідь пізніше лягла в основу окремих його політичних працьСрібняк І. Полонені українці в Австро-Угорщині та Німеччині (1914—1920 рр.). — К., 1999. — 296 с..
Підтримка військовополонених Забезпечивши собі фінансову та моральну підтримку німецьких військово-політичних кіл, СВУ отримав можливість активізувати свою діяльність серед полонених українців зі складу царської армії на теренах Німеччини. Олександр Скоропис-Йолтуховський брав найактивнішу участь у виокремленні українців із маси полонених інших національностей та доклав величезних зусиль до створення таборів полонених українців у Німеччині та Австро-УгорщиніНазарук Ю. С. Організаційно-політична діяльність Олександра Скорописа-Йолтуховського серед полонених українців у Німеччині та Австро-Угорщині (1914—1917 рр.) // Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень. — К., 2005. — Вип.26. — С.126-132..
Повернення в Україну
Прибувши на початку 1918 року до України, активно включився у громадське життя. Наприкінці січня 1918 року його призначено уповноваженим Центральної Ради по формуванню українських військових частин із числа полонених українців на теренах Центральних держав. З наближенням більшовицьких військ до Києва керівництво УЦР відрядило його для переговорів із німецьким командуванням із метою організації негайного перевезення новосформованих українських відділів до столиці. Виконуючи це доручення, О. Скоропис-Йолтуховський із великими труднощами «вибрався з Києва пішки через Святошин до першої станції, з якої можна їхати залізницею на Ковель». На цій посаді багато зробив для організації українських дивізій Синьожупанників та Сірожупанників, але забезпечити надання військової допомоги УЦР для протидії більшовицькому наступу у лютому 1918 року Скоропис-Йолтуховський об'єктивно не мав жодної можливостіНазарук Ю. С. Громадсько-політична діяльність Олександра Скорописа-Йолтуховського в Україні у 1918—1920 рр. // Nad Wisłą і Dnieprem. Polska і Ukraina w przestrzeni europejskiej — przeszłość і teraźniejszość. Prace naukowe wykładowców і studentów Uniwersytetu Mikołaja Kopernika w Toruniu oraz Kijowskiego Narodowego Uniwersytetu Lingwistycznego, pod red. Z.Karpusa і I.Sribniaka. — Toruń-Kijów: КНЛУ, 2003—2004. — № 2-3. — S.128-131..
Холмський губернський комісар На пропозицію голови Холмського губернського комітету О. Василенка, уряд УНР 1 березня 1918 року призначає О. Скорописа-Йолтуховського губернським комісаром УНР у Холмщині. Місцевий український часопис «Рідне слово» відгукнувся на це наступним чином:
«Українське правительство, іменуючи п. Скорописа-Йолтуховського комісаром нашого краю мало на увазі дотеперешні його заслуги для Української справи взагалі, а зосібно для нашого краю, зі становищем якого він якнайкраще ознайомлений».
Найбільшу увагу на посаді приділяв розвитку українського шкільництва, дбав про працевлаштування вчителів тих шкіл, які в силу різних причин позбувалися роботи.Назарук Ю. С. Громадсько-політична діяльність Олександра Скорописа-Йолтуховського. Дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук, Запорізький національний університет. — Запоріжжя, 2011..
Таємні переговори з німцями