Вирів

Ви́рів — село в Україні, у Львівському районі Львівської області. Орган місцевого самоврядування — Жовтанецька сільська рада. На території сіл Вирів, Горпин, Якимів створено старостинський округ з центром у селі Вирів. Населення за даними реєстру територіальної громади на 1 червня 2021 року становило 279 осіб.

Географія Розташоване по обидвох берегах річки Горпинки, яка є лівою притокою Західного Бугу, за 35 км від обласного та районного центру — міста Львова, за 10 км від центру громади села Жовтанці і за 11 км від залізничної станції Колодно. Через село проходить автошлях загального користування Куликів—Великосілки, який прямує до автомобільного шляху міжнародного значення Київ—Чоп.

Вирів розташований на висоті 228 метрів над рівнем моря та в межах своєрідної фізико-географічної області відомої під назвою Мале Полісся. З геологічної точки зору село розміщене на південно-західній околиці Руської платформи в межах Волинсько-Подільської плити‚ західний схил якої утворює Львівську мульду (западину).

Серед корисних копалин краю є пісок, глина і торф.

Вулиці У Вирові налічується 7 вулиць.

Вишнева Замкнена Зелена Олександра Содомори (колишня назва — Олексія Содомори) Садова (колишня назва — Трактористів) Центральна Шкільна

Населення На 1936 рік у селі мешкало 650 осіб, у 1939 році — 760 осіб, у 1945 році — 682 особи. За даними всеукраїнського перепису населення 2001 року у селі мешкало 360 осіб. Станом на 1 червня 2021 року — 279 осіб.

Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року був наступним: + Мовний склад населення с. ВирівМоваКількість осібВідсоток українська 359 99,72 російська 1 0,28+

Назва

Існує декілька гіпотез походження назви села: В архівних документах зустрічається давня назва села — Ворів. За переказами старожилів ця стародавня назва походить від того, що недалеко від села були ліси, у яких збиралися люди — втікачі, що не маючи землі, займалися крадіжками. Називали цих людей ворами, а село — селом ворів, злодіїв. Інші старожили твердять, що назва села походить від місця, на якому поселялися перші поселенці. Було це місце болотистим, порослим лісом, порізане глибокими ровами та ярами. Воно було надійним захистом від ворожого нападу. Село і зараз закрите горою неприродного характеру зі сходу. Старожили розповідають, що в центрі гори знаходились руїни якогось великого муру, льохи, де селяни ховалися під час воєн.

Історія Перша згадка про село Вирів походить з XIV століття і датується 1352 роком:«Села Вирів, Горпин, Нагірці в Львівській землі стали власністю шляхтича Ґжеґожа (Григорія) Тимшиця (посмертно названий „Давидовським“), який отримав їх за заслуги від короля Казимира ІІІ.» Друга згадка відноситься до XV століття, про що свідчить такий запис: «У 1456 році селянин села Вирів Сидір з селянами села Соколів позивав Станіслава Кая з Ліска, якого заступав Іван Неслухівський»У 1549 році Сигізмунд II Август підтверджує акт купівлі-продажу сіл Вирів, Горпин і Тадані, укладений між Єжи Черніховським та Рафаелем Хотецьким.

Наступна згадка датується 1578 роком та вказується про наявність у селі церкви.

У 1649 році, повідомляє документ: «За зізнанням збирачів податків, с. Вирів було знищене татарами». + Відомі власники та дідичі села с. ВирівРокиВласник / дідич1352 — ?Григорій Тимшиц (Давидовський)~ 1456 — ?Стибор з Винник (коронний суддя)? — 1470Михайло Давидовський1470 — ?Катерина Давидовська? — 1549Єжи Черніховський1549 — ?Рафаель Хотецький~ 1765 — ?Ігнатій Коритко гербу Абданк (львівський мечник)?Давидовський??Зєльонка?Котицький?Черніховський1860Євген Счжелецький (дідич)~ 1868 — ?Іван Стжелецький1902 — ?Ванда Стжелецька На початку 1800-х років у Вирові була ковальня, в якій ковалями був рід Волянських, зокрема Казимир та Іван.

Основним заняттям жителів села було землеробство. Але більша частина землі належала не селянам, а поміщикам. Так за переписом 1868 року пану Івану (Євгену?) Стжелецькому належало 657 моргів землі, у той час як 347 селян користувалися лише 468 моргами. Селяни жили в злиднях і більша частина з них була змушена працювати на поміщика.

Згідно з описом сіл Кам'янецького повіту 1894 року у Вирові було 77 будинків з населенням 548 осіб.

У 1905 році село належало поміщиці Ванді Стжелецькій, у власності якої перебувало 267 га землі.

У 1914 році почалася перша світова війна, в селі почалася мобілізація, молодих юнаків призивали до війська, в селян забирали коней та продовольство.

Уродженці Вирова, учасники першої світової війни на боці Австро-Угорщини

Біскуп Григорій (1885–?) — стрілець 19-го піхотного полку ландверу 7-ї роти, був поранений. Біскуп Іван (1892–?) — піхотинець 80-го піхотного полку 11-ї роти, полонений Російською імперією. Біскуп Михайло (1885–?) — піхотинець 19-го піхотного полку ландверу 1-ї роти, військовополонений, перебував в Ошському таборі. Вантух Василь (1889–?) — єфрейтор 80-го піхотного полку 1-ї роти, був поранений. Вантух Іван (1872–?) — піхотинець 230-го батальйону ландверу, військовополонений, перебував в таборі біля Симбірська. Війтів Іван (1889–?) — піхотинець 24-го піхотного полку 9-ї роти, був поранений. Війтів Михайло (1876–1918) — піхотинець 19-го піхотного полку ландверу та 222-го батальйону ландверу 1-ї роти, військовополонений, перебував в таборі в Томську та Москві. Війтів Теодор (1889–?) — єфрейтор 80-го піхотного полку 14-ї роти, був поранений. Волянський Михайло (1879–?) — піхотинець 222-го батальйону ландверу 1-ї роти, полонений Російською імперією, перебував в таборі у Москві. Зусько Семен (1872–?) — піхотинець 222-го батальйону ландверу, військовополонений, перебував в таборі біля Казані. Лащукевич Теодор (1890–?) — піхотинець 80-го піхотного полку 12-ї роти, військовополонений, перебував в таборі у місті Гродно. Магеровський Іван (1885–?) — піхотинець 19-го піхотного полку ландверу 5-ї роти, військовополонений, перебував в таборі у Воронежі. Мазуркевич Микола (1881–14.07.1918) — піхотинець 80-го піхотного полку, загинув. Михайлюк Михайло (1890–1914) — піхотинець 80-го піхотного полку 14-ї роти, загинув. Михайлюк Іван (1886–?) — боєць 3-го полку фортечної артилерії 6-ї роти, військовополонений Російською імперією, перебував в таборі у місті Фергана. Михайлюк Олександр (1890–?) — піхотинець 80-го піхотного полку 10-ї роти, військовополонений Мозар Степан (1873–21.08.1917) — стрілець 18-го стрілецького полку. Олексишин Степан (1896–07.06.1918) — стрілець 111-го стрілецького полку 14-ї роти, був поранений. Пелих Данило (1883–?) — піхотинець 2-го піхотного полку ландверу 14-ї роти, військовополонений, повернувся за обміном. Процик Василь (1888–?) — піхотинець 80-го піхотного полку 15-ї роти, військовополонений, перебував в таборі у Симбірську. Процик Григорій (1885–?) — єфрейтор 80-го піхотного полку 4-ї роти, був поранений. Процик Йосип (1877–?) — піхотинець 222-го батальйону ландверу 1-ї роти, військовополонений. Процик Теодор (1883–?) — стрілець 80-го піхотного полку, військовополонений, перебував в таборі біля Пензи. Склярський Василь (1890–?) — капрал 80-го піхотного полку 2-ї роти, був поранений. Склярський Григорій (1882–?) — піхотинець 80-го піхотного полку 1-ї роти, військовополонений. Стефанишин Михайло (1898–?) — стрілець 22-го стрілецького полку, військовополонений, перебував у таборі Кассіно, в Італії. Форись Василь (1883–?) — піхотинець 19-го піхотного полку ландверу 11-ї роти, був поранений. Форись Михайло (1892–?) — піхотинець 102-го піхотного полку 14-ї роти, був поранений. Юрчишин Теодор (1879–?) — піхотинець 19-го піхотного полку ландверу, військовополонений, перебував у Слобідському таборі. Якимович Григорій (1873–?) — піхотинець 222-го батальйону ландверу 1-ї роти, військовополонений, перебував в таборі у Москві. Якимовець Михайло — воював на італійському фронті. Якимович Степан (1881–14.11.1914) — стрілець 3-ї роти 19-го піхотного полку ландверу.

Період II Польської Республіки (1918–1939)

9 листопада 1926 року в м. Кам'янка Струмилова (центр повіту) відбувся повітовий народний з'їзд делегатів Українського національно-демократичного об'єднання. Провідником цього з'їзду було обрано вирівського отця-настоятеля Івана Курчабу, одним з членів Повітового народного комітету став селянин з Вирова Петро Карвацький, також одним з делегатів на Народний з'їзд до Львова став Василь Війків з ВироваОрганізаційний рух. Повітовий народний з'їзд в Камінці Струмиловій // Діло. — № 251. — 1926. — 12 листопада. — С. 4.

21 травня 1934 року рішенням Дирекції РСУК вирівський кооператив «Поступ» був прийнятий в Ревізійний Союз Українських КооперативНові українські кооперативи // Діло. — № 144. — 1934. — 4 червня. — С. 1..

1 серпня 1934 року громада села увійшла до складу об'єднаної сільської ґміни Великий Желехів в Кам'янко-Струмилівському повіті Тернопільського воєводства.   

Станом на 1936 рік у селі налічувалося 130 будинків та мешкало 650 осіб, на них припадало 700 моргів орного поля. Діяла читальня «товариства Просвіта» та місцевий кооперативЯк Вирів будує церкву… // Діло. — № 196. — 1936. — 4 вересня. — С. 7..

У 1937 році в селі, за сприянням Софії Содомори (дружини пароха о. Олександра Содомори) виникає вирівська філія «Союзу Українок».

15 березня 1938 року, як пише газета «Діло», польська жандармерія, за дорученням Золочівської прокуратури, відібрала метрикальну греко-католицьку книгу Вирова та іншої низки сіл, з приводу того, що було здійснено кілька випадків недозволеного хрещення польських дітей греко-католицькими священникамиРеквізиції греко-католицький метрикальних книг // Діло. — № 56. — 1938. — 15 березня. — С. 9..

Станом на початок 1939 року у Вирові мешкало 760 осіб, з них: українців — 735, поляків — 10 та латинників — 15. + Адміністративно-територіальна приналежність с. ВирівРокиҐміниРайони / повітиКрай / воєводства / областіКраїна1569 — 1772Буська земляБелзьке воєводство Малопольської провінціїРіч Посполита1772 — 1804Кам'янко-Струмилівський повітКоролівство Галичини та ВолодимиріїГабсбурзька монархія1804 — 1867Кам'янко-Струмилівський повітКоролівство Галичини та ВолодимиріїАвстрійська імперія1867 — 1918Кам'янко-Струмилівський повітКоролівство Галичини та ВолодимиріїАвстро-Угорська імперія5.09.1914 — літо 1915Кам'янсько-Струмилівський повіт Львівської губерніїГалицько-Буковинське генерал-губернаторствоРосійська імперіяКам'янко-Струмилівський повітЗолочівський ВО Тернопільської військової областіЗУНР1918 — 1939Ґміна Желєхув Велькі (від 1.08.1934)Кам'янко-Струмилівський повітТернопільське воєводствоПольська Республіка1939 — 1941Кам'янко-Струмилівський повіт → Дідилівський район (з 10.01.1940)Львівська областьСРСР1941 — 1944Крайсгауптманшафт Кам'янка-СтрумиловаДистрикт ГаличинаНімецька імперія1944 — 1991Новомилятинський район → Новояричівський район (з березня 1959) →

Кам'янка-Бузький районЛьвівська областьСРСР

Під владою СРСР (1939–1991) 28 вересня 1939 року, після укладання договору про дружбу та кордон між Німеччиною та СРСР, на зміну полякам прийшли радянські війська.

Під час другої світової війни на фронтах воювали 83 мешканці, 65 з них загинули«З початком квітня сорок четвертого року посеред ночі село здригнулося від реву потужних моторів: насувалися важкі німецькі танки, двигтіла земля, падали тини, лягали дерева… П'ять важких танків з залогами зупинились біля нашої хати. Та не довго стояли: за кілька днів опівночі алярмово мусили вирушати,— згадував Содомора Андрій (йдеться про спробу Вермахту зупинити весняний наступ ЧА на Правобережну Україну після Корсунь-Шевченківської операції), згадує далі: Одразу ж — радянські війська; знову ж танки; тим разом легші, але мобільніші (Т-34). Через село поспіхом проходили військові частини — піхота». Мова про радянський наступ влітку 1944 року під час Львівсько-Сандомирської операції.

Від вересня 1944 року Вирів належав до новоствореного Новомилятинського району, від березня 1959 року — до Новояричівського району, а згодом до Кам'янка-Бузького.

Шематизм 1945 року подає, що в цей час Вирів налічував 682 мешканці.