Юрій Якович Іваниченко ( , Луцьк) — радянський та український російськомовний письменник-фантаст, драматург, автор історичних та історично-публіцистичних творів. Працював заступником голови Спілки письменників Криму. Після анексії Криму Росією працює заступником голови Міжнаціональної спілки письменників Криму, відповідальним секретарем з роботи україномовного відділення та відповідальним за проведення персонального обліку «Спілки письменників Республіки Крим», є членом ради з фантастики та пригод Спілки письменників Росії.
Біографія Юрій Іваниченко народився у 1948 році в Луцьку. У 1971 році він закінчив Севастопольський приладобудівний інститут, після чого працював на підприємствах Сімферополя. У 1978 році став головним інженером «Кримоблкінопрокату», паралельно в 1981 році закінчив Всесоюзний державний інститут кінематографії. У 1984 році Іваниченко перейшов на роботу режисером в обласному методичному центрі народної творчості та лектором бюро кінопропаганди, на цих посадах працював до 1989 року. З 1989 року Юрій Іваниченко зайнявся видавничою діяльністю, був засновником та головою видавничого об'єднання «Вариант», з 1993 року працював директором видавництва «Дар».
Під керівництвом Іваниченка, як головного редактора серії, у 2000 році письменник Бортніков Сергій Іванович видав свій роман "Медков, Павленко и Ко: Детективно-приключенческий сериал" (Симферополь: Дар; Луцьк: Надстир'я, 2000).
У співавторстві з Бортніковим ("Михайлом Львовським") у 2007 р. Іваниченко видав збірник "Павутиння лиха. Терор і наркотики: Документально-публіцистичне дослідження".
У 2000 році Іваниченко став директором та головним редактором видавництва «Таврія». З 2008 до 2014 року Юрій Іваниченко працював літературним редактором-перекладачем у газеті «Крымские известия». З 1991 року Іваниченко стає членом Спілки письменників Криму, з 1992 року Співдружності російських, українських та білоруських письменників Криму, з 2003 року Міжнародного Співтовариства Письменницьких Спілок, а з 2004 року Міжнаціональної Спілки письменників Криму.
Після анексії Криму Росією Юрій Іваниченко став заступником голови так званої Міжнаціональної спілки письменників Криму, та відповідальним секретарем з роботи україномовного відділення. З 2015 року він став членом так званої «Спілки письменників Республіки Крим», а також відповідальним за проведення персонального обліку членів цієї «організації». Юрій Іваниченко також став членом ради з фантастики та пригод Спілки письменників Росії.
Літературна творчість Першу літературну спробу Юрій Іваниченко зробив ще в школі, написавши п'єсу для шкільного драмгуртка. У 1969 році на сцені театру вперше поставлена п'єса Іваниченка «Лєна». З 1972 року Юрій Іваниченко постійно публікується в газетах «Крымская правда» та «Крымский комсомолец» як рецензент літературних творів під псевдонімом «Юрій Волинський». У 1978 році в газеті «Крымский комсомолец» опублікована російською мовою перша фантастична повість Іваниченка «Особлива точка». У 1981 році вийшла друком перша збірка повістей автора під назвою «Особлива точка», а в 1987 друга збірка повістей письменника під назвою «Пік серпня». У 1987 році опублікована повість автора під назвою «Виборні», дія якої відбувається на старому кладовищі, героями повісті є «живі» радянські службовці та три покоління похованих на цьому кладовищі мерців. У 2008 році Іваниченко написав продовження цієї повісті під назвою «Прикликаний», а в 2012 році після переробки обох творів вийшов один об'єднаний роман письменника під назвою «Совок і вишка». У початковий період творчості увагу читачів привернули два оповідання автора: «Реакція у відповідь», у якому описується виникнення на Землі розумної пустелі та її реакції на дослідження вчених; та «Гончаки і Сторожові», в якому йдеться про пошук кораблів-убивць, які залишились на Землі, де переміг комунізм, від попередніх конфліктів та воєн.
Після розпаду СРСР Юрій Іваниченко публікував свої фантастичні твори у виданнях всесоюзного творчого об'єднання молодих письменників-фантастів при видавництві «Молода гвардія», в журналі «Київ» та кількох інших журналах Москви і Мінська, в сімферопольських виданнях «Брега Тавриды», «Предвестие», «Фанданго». з 2001 року письменник започатковує серію творів про діяльність спецслужб інших країн, яку він публікує під кількома псевдонімами. Доповненням до цієї серії є кілька видань, присвячених мусульманському радикалізму, які спричинили хвилю критики, найбільше в Ізраїлі. З 2010 року у співавторстві з іншим кримським письменником В'ячеславом Демченком Іваниченко написав серію творів про події Другої світової війни в Криму, а також кілька творів про історію військово-морського флоту Росії. У 2010 році Іваниченко у співавторстві з Демченком та Леонідом Панасенком опублікував фантастичний роман «ВЧК-2». У 2012 році Юрій Іваниченко опублікував самостійно фантастичний роман «Горозвір». Також Іваниченко займався літературними перекладами з англійської мови на російську.
Особисте життя Юрій Іваниченко першим шлюбом був одружений з письменницею-фантасткою Людмилою Козинець. У подружжя була дочка Ольга.Людмила КОЗИНЕЦ. Полеты на метле
Нагороди та премії У 1996 році Юрій Іваниченко нагороджений державною премією Автономної Республіки Крим за роман «Коло крові». У 1998 році письменника нагородили почесною грамотою Президії Верховної Ради АРК. У 2000 році Іваниченко нагороджений пам'ятною медаллю «55 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні». У 2009 році Юрій Іваниченко нагороджений Орденом Олександра Невського І ступеня. У 2013 році Іваниченко став лауреатом премії Спілки Письменників Росії «Во славу Отечества».
Бібліографія
Фантастика Романи 2002 — Жернова фортуны 2008 — Призванный 2010 — ВЧК-2: Иногда я дышу им в затылок (У співавторстві з Леонідом Панасенком і В'ячеславом Демченком) 2011 — Горозверь 2012 — Совок и вышка
Повісті 1978 — Особая точка 1987 — Выборные 1989 — Стрелочники 1990 — Пик августа 2010 — По високому плаю
Збірки 1982 — Особая точка 1990 — Пик августа
Оповідання 1983 — Флигелёк 1987 — Мальчики из игротеки 1990 — Ответная реакция 1990 — «Чистое небо» 1990 — Гончие и Сторожевые 1990 — Эдик — Валентин 1990 — По расписанию 1990 — Взгляд 2012 — Немного света и чуть-чуть тепла 2013 — Зри в корень
Пригодницькі та історичні твори
Романи 1996 — Круг крови Цикл «Крымский щит» (У співавторстві з В'ячеславом Демченком) 2010 — Крымский щит 2011 — Разведотряд 2012 — Торпеда для фюрера 2013 — Сорок градусов по Маннергейму 2013 — Обреченный мост 2017 — Путь к Босфору 2015 — Враг на рейде (У співавторстві з В'ячеславом Демченком) 2015 — Довгий шлях, короткий шлях 2019 — Прощание с «Императрицей» (У співавторстві з В'ячеславом Демченком) 2019 — Штормовое предупреждение (У співавторстві з Оленою Іваниченко)
Повісті 1982 — Распродажа 1987 — Підміна 1988 — Струм і мережі 1990 — Мертвые молчат 1990 — Высокий край 1991 — Провінційний вузол 1993 — В краю родном, в земле чужой 2015 — Намір
П'єси 1969 — Лена 1987 — Лицо ненависти 1988 — Три часа в Париже
Документальні та документально-публіцистичні книги 1990 — Похвала Разуму 1998 — Время звенеть бокалами (У співавторстві з Н. Іваниченко) 2001 — Моссад: История лучшей в мире разведки (Під псевдонімом «Иосиф Дайчман») 2001 — И на щите Давидовом начертано «Моссад» (Під псевдонімом «Юрий Чернер и Юрий Певзнер») 2002 — Все о напитках 2002 — Секреты Интерпола (Під псевдонімом «Юрий Чернер и Юрий Певзнер») 2002 — Охота за флагманами Гитлера (Під псевдонімом «Юрген Чернер») 2003 — Моссад: Первые полвека (Під псевдонімом «Юрий Чернер и И. Кунц») 2003 — Интерпол: Всемирная система борьбы с преступностью (Під псевдонімом «Иосиф Дайчман») 2003 — ФБР. История и реальность (Під псевдонімом «Юрий Чернер») 2004 — ФБР — империя неприкосновенных (Під псевдонімом «Иосиф Дайчман») 2004 — Спецслужбы Израиля: от «Шабака» до «Моссада» (Під псевдонімом «Исаак Дойчман») 2005 — Паутина зла: Наркотики и терроризм (Під псевдонімом «Юрий Иванич»)
Примітки
Посилання Иваниченко Юрий Яковлевич Юрій Іваниченко на сайті livelib.ru З. В. Шемет. Іваниченко Юрій Якович //