І Густі Нгурах Рай (індонез. I Gusti Ngurah Rai; 30 січня 1917, Чарангсарі, Бадунг, Балі, Голландська Ост-Індія — 20 листопада 1946, Марга, Табанан, Балі, Республіка Індонезія) — індонезійський військовослужбовець, учасник війни за незалежність. Творець і перший командувач підрозділу Збройних сил Республіки Індонезії на Малих Зондських островах, безпосередній керівник збройного антиголландського опору на Балі. Загинув у листопаді 1946 року в бою з нідерландськими військами біля села Марга в центральній частині Балі.
Національний герой Індонезії, посмертно нагороджений орденом «Зірки Махапутра» і підвищений у званні до бригадного генерала (загинув у званні підполковника). Є однією з найбільш шанованих постатей сучасної історії Балі. Ім'ям І Густі Нгураха Рая названі міжнародний аеропорт Денпасара, найбільший університет і найбільший стадіон острова, корабель індонезійських військово-морських сил, вулиці в багатьох балійських населених пунктах, а також у ряді міст в інших частинах Індонезії.
Біографія Ранні роки та освіта
І Густі Нгурах Рай народився 30 січня 1917 року У 2016 році професор денпасарського університету «Удаяна» Ваян Віндіа на підставі архівних документів, а також зіставлення різних свідчень, оскаржив дату народження Нгураха Рая. За його версією, він народився на півроку пізніше — 19 липня 1917 року. у селі Чарангсарі в районі Петанг округу Бадунг на півдні Балі в заможній родині знатного походження. Був другим з трьох синів І Густі Нгурах Палунга (індонез. I Gusti Ngurah Palung) і його дружини Ні Густі Аю Компьянг (індонез. Ni Gusti Ayu Kompyang). У момент народження Раю його батько обіймав посаду керівника адміністрації району Петанг.
Родичі та односельці згадували про Рая як про товариську та енергійну дитину, яка захоплювалася рухливими іграми та місцевим різновидом індонезійської боротьби сілат.
Посадове становище і матеріальний достаток батька дозволили направити хлопчика на навчання в Денпасар в початкову нідерландську школу для тубільців (нід. Hollandsch — Inlandsche School), а потім — у східнояванське місто Маланг для продовження освіти в нідерландській середній школі (нід. Meer Uitgebreid Lager Onderwijs). Однак навчання в останній залишилося незавершеним — після смерті батька в 1935 році Нгураху Раю довелося повернутися на Балі.
Опинившись вдома, Нгурах Рай більше двох років не вчився і не мав будь-якої постійної роботи, поки в 1938 році не вступив до училища офіцерів корпусу «Прайода» (нід. Korps Prajoda) — воєнізованого формування, створеного колоніальною адміністрацією на Балі незадовго до того — в 1936 році. «Прайода» не входив в структуру Королівської нідерландської ост-індської армії (КНІЛ) і мав статус допоміжного підрозділу батальйонного рівня, на яке покладалися завдання охорони порядку на острові і несення почесних караулів в ході різних офіційних і урочистих заходів. Його рядовий і сержантський склад набирався з місцевих жителів — переважно юнаків з аристократичних балійських сімей, на старші офіцерські посади призначалися нідерландські військові, а молодший офіцерський склад комплектувався на змішаній основі.
В училищі, яке знаходилося в окрузі Гіаньяр на південному сході острова, Рай відрізнявся хорошою успішністю, самостійно освоїв деякі додаткові предмети, зокрема англійську мову. Незважаючи на мініатюрну — навіть за мірками балійця першої половини XX століття — комплекцію (зріст Рая становив всього 154 сантиметри, а вага навіть у більш зрілому віці не перевищувала 45 кілограмів), він успішно справлявся з фізичними навантаженнями, яких вимагала військова підготовка.
Після закінчення училища з присвоєнням звання другого лейтенанта в 1940 році Рай був направлений на короткострокові офіцерські курси в Магеланг, звідки в тому ж році переведений також для прискореної перепідготовки в артилерійське училище в уже знайомий йому по шкільному навчанні Маланг.
Діяльність у період Другої світової війни
Наприкінці 1941 року, після початку військових дій на Тихоокеанському театрі, Нгурах Рай був відкликаний з Маланга для несення служби в «Прайоді». До моменту вторгнення Японії в Нідерландську Ост-Індію в січні 1942 року цей допоміжний корпус у складі близько 600 бійців залишався єдиним збройним формуванням, розміщеним на Балі — регулярних частин КНІЛ на острові не було. Формально командування корпусом було покладено на генерал-майора Г. А. Ільгена (нід. G. A. Ilgen), командувача третьої піхотної дивізії КНІЛ, що відповідала за оборону східної частини Яви, Балі і Мадури, проте його фактичним командиром був підполковник В. П. Роденбург (нід. W.P. Roodenburg).
Незважаючи на прийняті мобілізаційні заходи, «Прайода» виявився не в змозі надати навіть мінімального опору японцям, які вчинили раптову висадку на Балі 19 лютого 1942 року. Підрозділи корпусу ухилялися від зіткнення з ворогом, почалося масове дезертирство, наказ командування про знищення інфраструктури денпасарського аеродрому щоб уникнути її використання противником виявився невиконаним. У цих умовах Роденбург був змушений відвести залишившись в строю бійців «Прайоди» від району висадки японців і офіційно розпустити корпус. Балійці розійшлися по домівках, нідерландські офіцери бігли на сусідню Яву, яка в той час ще перебувала під контролем КНІЛ. Відомо, що Нгурах Рай допоміг двом своїм товаришам по службі-голландцям перебратися на Яву.
Після встановлення японського контролю над Балі, острів, як і вся Мала Зондська гряда, був віднесений до зони окупації другого флоту. Як і багато індонезійців, Нгурах Рай спочатку досить лояльно поставився до японців, пов'язуючи з їх вторгненням, перервав голландське колоніальне панування, можливості для більш благополучного розвитку країни і її політичного самовизначення. Він вступив на службу у відділення японської транспортної компанії «Міцуї Бусан Кайса», де займався організацією поставок рису та інших товарів до Японії.
Однак з часом Нгурах Рай переконався, що японська окупація лише погіршила становище балійського населення. До 1944 року ставлення раю до загарбників було вже досить критичним: він приєднався до складаючого в цей період на Балі антияпонського підпілля і став співпрацювати з розвідувальними службами союзників, що зберігали свою резидентуру в зайнятій Японією Нідерландської Ост-Індії. Очоливши агентурну ланку, що складалася в основному з його колишніх товаришів по службі і підлеглих по «Прайоді», багато з яких також працювали в місцевому відділенні «Міцуї Бусан Кайса», Рай постачав союзників інформацією про розклад і характер вантажу японських транспортів. У якийсь момент він потрапив під підозру і був затриманий японською військово-морською поліцією, однак через нестачу доказів після триденного утримання під вартою був відпущений.
Виступ на боці влади Республіки Індонезії
Після офіційного оголошення імператором Японії про прийняття умов капітуляції 15 серпня 1945 року і послідувавши через два дні, 17 серпня, проголошення незалежності Республіки Індонезії на Балі почалася стихійна самоорганізація прихильників суверенізації Нідерландської Ост-Індії: до кінця серпня було створено кілька політичних угруповань, переважно молодіжних. З прибуттям на острів І Густі Кетута Пуджі, який був призначений президентом Сукарно на пост губернатора провінції Малі Зондські острови зі столицею в балійській Сингараджі, тут почали поступово формуватися республіканські органи влади. Значна частина балійської феодальної знаті зайняла в цей період вичікувальну позицію, побоюючись швидкого повернення на острів голландських колонізаторів, проте Нгурах Рай негайно виступив на підтримку незалежності. Налагодивши тісну взаємодію з Кетутом Пуджею, він приступив до створення на острові військово-поліцейських сил, покликаних протистояти відновленню нідерландського панування.
Характерно, що при цьому Нгурах Рай застерігав своїх прихильників, серед яких виявилося багато представників нижчих верств балійського суспільства, від конфлікту з аристократичною верхівкою, вважаючи, що будь-яка форма класового протистояння послабить потенціал країни в боротьбі за незалежність. У той же час, зберігаючи, завдяки своєму походженню, можливість спілкування з найбільш родовитими балійцями, в тому числі з багатьма правителями місцевих князівських династій, він закликав їх до лояльності щодо республіканської влади.
Після створення в жовтні 1945 року за указом президента Сукарно Армії народної безпеки (АНБ), що стала прообразом Збройних сил Республіки Індонезії, формоване Нгурахом Раєм ополчення, що складалося до того моменту з 13 рот, рішенням губернатора Кетута Пуджі було оголошено її структурним підрозділом. Сам же Рай на спеціальній нараді за участю губернатора, глав усіх основних політичних угруповань і представників більшості балійських князівських будинків був одноголосно обраний командувачем «військами АНБ на Малих Зондських островах», штаб яких був сформований в Денпасарі. У листопаді 1945 року повноваження Нгураха Рая були підтверджені побувавши на Балі делегацією вищого республіканського військового командування, і йому було присвоєно звання майора АНБ. Для забезпечення зв'язку між провінційними і центральними військовими структурами при Раї був прикомандирований офіцер з генерального штабу АНБ, а представник Рая, в свою чергу, був направлений в генштаб. При цьому, незважаючи на зосередження основної маси силових ресурсів під командуванням Рая, на Балі залишалися збройні угруповання прихильників незалежності, непідконтрольні йому — в основному невеликі бойові дружини молодіжних організацій.
Залишившись в цей період на Балі війська капітулювавших Японії, особовий склад яких на той час становив 3136 осіб (в т. ч. 1900 осіб військовослужбовців сухопутних військ і 1146 осіб моряків), спочатку не перешкоджали діяльності Нгураха Рая і його ополчення, як і інших представників республіканської влади. Більш того, чимала частина японців симпатизувала антиголландськи налаштованим балійцям: мали місце випадки добровільної передачі японськими військовими місцевим прихильникам незалежності зброї і матеріальних цінностей, і навіть переходу їх зі зброєю в руках на бік індонезійських республіканців (достовірно відомо про декілька десятків японців, що приєдналися до антиголландського руху на Балі). Наприкінці листопада 1945 року командування японських сил на Балі вступило в переговори з емісарами уряду Сукарно на предмет передачі останньому більшої частини своїх озброєнь.
Однак на початку грудня 1945 року під тиском командування британського експедиційного корпусу, що приступив до роззброєння і вивезення японських частин з Індонезії, японці зажадали від республіканського керівництва Балі повернення експропрійованих тим фінансових активів. Губернатор Кетут Пуджа визнав подібну вимогу неприйнятною і провокаційною. В цей же час керівництво місцевих молодіжних угруповань, обізнане про хід переговорів представників центральної влади з японцями, виступило на користь самостійної конфіскації японської зброї з тим, щоб воно залишилося на Балі, а не було перевезено на Яву.