Репродуктивні права — це законні права та свободи, що стосуються репродукції та репродуктивного здоров'я, різні у країнах світу. Репродуктивні права є підмножиною сексуального та репродуктивного здоров'я та прав. За визначенням ВООЗ:Репродуктивні права ґрунтуються на визнанні основного права всіх пар та осіб вільно та відповідально вирішувати кількість та час народження дітей, мати інформацію та засоби для цього, а також право на досягнення найвищого рівня сексуального та репродуктивного здоров'я. Вони також включають право всіх ухвалювати рішення щодо розмноження без дискримінації, примусу та насильства.Репродуктивні права жінок включають наступні: рух за права на аборти; контрацепцію; відсутність примусової стерилізації та контрацепції; право на доступ до якісного репродуктивного медичного обслуговування; і право на сексуальну освіту, щоб робити вільні та обґрунтовані вибір щодо розмноження. Репродуктивні права можуть також включати право на отримання інформації просексуальність, про хвороби, що передаються статевим шляхом, та інші аспекти сексуальності, право на менструальне здоров'я та захист від таких видів насильства проти жінок, як каліцтво жіночих геніталій (FGM).
Репродуктивні права почали розвиватися як підгрупа прав людини на Міжнародній конференції ООН з прав людини 1968 року. Резолюція стала першим міжнародним документом, що визнав одне з цих прав: «Батьки мають основне право людини вільно та відповідально визначати кількість своїх дітей». Проблеми сексуального, гінекологічного та психічного здоров'я жінок не були пріоритетом ООН, поки Десятиліття жінок (1975—1985) не висунуло їх на перший план. Однак держави повільно включали ці права в міжнародно-правові документи. Таким чином, хоча деякі з них вже визнані у м'якому праві (юридично обов'язкових міжнародних документах з прав людини), інші згадуються лише в необов'язкових рекомендаціях, тому мають у кращому випадку статус м'якого права в міжнародному праві, через що лишаються на рівні адвокації.Center for Reproductive Rights, International Legal Program, Establishing International Reproductive Rights Norms: Theory for Change , US CONG. REC. 108th CONG. 1 Sess. E2534 E2547 (Rep. Smith) (8 December 2003):
Питання, пов'язані з репродуктивними правами, є одними з найбільш суперечливих питань прав у всьому світі, незалежно від соціально-економічного рівня населення, релігії чи культури.
Питання репродуктивних прав часто представляють життєво важливими в дискусіях та статтях організації, що опікуються населенням.
Контроль популяції
У ХХ столітті кілька авторитарних урядів прагнули збільшити або зменшити народжуваність, часто шляхом насильницького втручання. Однією з найвідоміших наталістських політик є політика, ведена в комуністичній Румунії в 1967—1990 роки Ніколае Чаушеску, який заборонив аборти і контрацепцію, ввів рутинні тести на вагітність, податки на бездітність та юридичну дискримінацію бездітних. Політика Чаушеску вилилася в смерті понад 9000 жінок у результаті незаконних абортів,Kligman, Gail. «Political Demography: The Banning of Abortion in Ceausescu's Romania». In Ginsburg, Faye D.; Rapp, Rayna, eds. Conceiving the New World Order: The Global Politics of Reproduction. Berkeley, CA: University of California Press, 1995 :234–255. Unique Identifier: AIDSLINE KIE/49442. збільшення кількості дітей в дитбудинках, безпритульних дітей в 1990-ті (коли багато дитячих будинків були закриті, а діти залишилися на вулицях), а також переповнення будинків та шкіл. Іронія агресивної наталістської політики Чаушеску полягала в тому, що покоління, яке народилося, очолило Румунську революцію, яка повалила і режим і стратила його.
Антиподом політиці Чаушеску була політика Китаю щодо однієї дитини, яка діяла з 1978 по 2015 рік і включала такі зловживання, як вимушені аборти. Ця політика також була визнана відповідальною за загальну практику селективних абортів (абортування плодів жіночої статі через гендерні стереотипи), який призвів до порушення співвідношення статей в країні.
З 1970-х до 1980-х між активістками жіночого здоров'я, які просувають репродуктивні права жінок як частину підходу, заснованого на правах людини, з одного боку, та прихильниками контролю населення з іншого, зростала напруга. На Всесвітній конференції ООН з питань народонаселення в Мехіко в 1984 році політика контролю за населенням зазнала критики від захисників жіночого здоров'я, які доводили, що вузька спрямованість цих політик призводить до примусу та зниження якості медичної допомоги, і що ця політика ігнорує різноманітний соціальний та культурний контекст, в якому планування сім'ї забезпечувалося в країнах, що розвиваються. У 1980-х епідемія ВІЛ/СНІДу змусила ширше обговорення статі в публічному дискурсі багатьох країн, що призвело до більшої уваги до питань репродуктивного здоров'я, окрім зменшення народжуваності. Зростаюча протидія вузькому фокусу контролю над населенням призвела до значного відхилення на початку 1990-х років від минулої політики контролю населення.
Історія
Прокламація у Тегерані У 1945 р. Статут ООН містив обов'язок «сприяти… загальній повазі та дотриманню прав людини та основних свобод для всіх без дискримінації щодо раси, статі, мови чи релігії». Однак Статут не визначав цих прав. Через три роки ООН прийняла Загальну декларацію прав людини (ЗДПЛ), перший міжнародно-правовий документ, що розмежовував права людини; однак ЗДПЛ не згадує репродуктивні права.
Репродуктивні права почали з'являтися як підмножина прав людини в Прокламації у Тегерані 1968 року, де сказано: «Батьки мають основне право людини вільно та відповідально визначати кількість та час народження своїх дітей».
Це право було підтверджене Генеральною Асамблеєю ООН в Декларації про соціальний прогрес і розвиток 1969 року, в якій зазначено: «Сім'я як основна одиниця суспільства і природне середовище для зростання і добробуту всіх її членів, особливо дітей та молоді, повинні отримувати допомогу та захист, щоб могти повною мірою взяти на себе свої обов'язки в межах громади. Батьки мають виключне право вільно та відповідально визначати кількість та час народження своїх дітей». Міжнародна жіноча конференція ООН у 1975 р. повторила Прокламацію Тегерану.
Каїрська програма дій 20-річна «Каїрська програма дій» була прийнята в 1994 році на Міжнародній конференції з питань народонаселення та розвитку (ICPD) у Каїрі. Необов'язкова Програма дій стверджувала, що уряди несуть відповідальність за задоволення репродуктивних потреб людей, а не демографічні цілі. Вона рекомендувала надавати послуги з планування сім'ї в контексті інших служб репродуктивного здоров'я, включаючи послуги щодо здорових та безпечних пологів, догляду за ХПСШ та догляду після аборту. МКНР також розглядала такі питання, як насильство проти жінок, торгівля сексуальними продуктами та здоров'я підлітків. Каїрська програма є першим міжнародним політичним документом, що визначає репродуктивне здоров'я:Репродуктивне здоров'я ― це стан повного фізичного, психічного та соціального благополуччя, а не лише відсутність захворювань чи вад у всіх питаннях, що стосуються репродуктивної системи та її функцій та процесів. Отже, репродуктивне здоров'я означає, що люди здатні вести повне і безпечне сексуальне життя, а також здатність до розмноження та свободу вирішувати, коли і як часто це робити. У цьому останньому стані мається на увазі право чоловіків та жінок бути поінформованими та мати доступ до безпечних, ефективних, доступних та прийнятних методів планування сім'ї на їх вибір, а також інших методів регулювання народжуваності, які не суперечить закону, а також право доступу до відповідних медичних послуг, що дозволить жінкам безпечно пройти вагітність та пологи та забезпечать парам найкращі шанси мати здорове немовля [п. 72].На відміну від попередніх демографічних конференцій, у Каїрі був представлений широкий спектр інтересів від низового до урядового рівня. У МКНР взяли участь 179 держав, у яких взяли участь 11 тисяч представниць(-ків) урядів, неурядових організацій, міжнародних установ та громадських активістів(-ок). МКНР не розглядав далекосяжні наслідки епідемії ВІЛ/СНІДу. У 1999 р. Рекомендації ICPD + 5 були розширені, включивши освіту щодо СНІДу, дослідження та запобігання передачі інфекції від матері до дитини, а також розробцку вакцин та мікробіцидів.
Каїрську програму дій прийняли 184 держави-членкині ООН. Тим не менш, багато латиноамериканських та ісламських держав зробили до неї офіційні застереження, зокрема, до її концепції репродуктивних прав та сексуальної свободи, ставлення до абортів та до потенційної несумісності із ісламським законодавством.
Виконання Каїрської програми дій значно відрізняється між країнами. У багатьох країнах напруженість після МКНР з'явилась із впровадженням підходу, заснованого на правах людини. З моменту ICPD багато країн розширили свої програми репродуктивного здоров'я та намагалися інтегрувати служби охорони здоров'я матері та дитини з плануванням сім'ї. Більше уваги приділяється здоров'ю підлітків та наслідкам небезпечного аборту. Лара Кнудсен зауважує, що МКНР вдалося довести феміністичні меседжі до літератури урядів та агентств з питань населення, але в багатьох країнах основні концепції не застосовуються широко на практиці. На двох підготовчих зустрічах до ICPD+10 в Азії та Латинській Америці США за адміністрації Джорджа Буша були єдиною державою, яка виступила проти Програми дій ICPD.
Пекінська платформа Четверта Всесвітня конференція щодо жінок у Пекіні 1995 р. у своїй декларації та Платформі дій, що не мають обов'язкової сили, підтримала визначення Каїрської програми репродуктивного здоров'я, але встановила ширший контекст репродуктивних прав:Права людини включають право контролювати та вільно й відповідально вирішувати питання, пов'язані з її сексуальністю, включаючи сексуальне та репродуктивне здоров'я, вільне від примусу, дискримінації та насильства. Рівні стосунки між жінками та чоловіками у питаннях сексуальних стосунків та відтворення, включаючи повну повагу до цілісності особи, вимагають взаємної поваги, згоди та спільної відповідальності за сексуальну поведінку та її наслідки[п. 96].
Пекінська платформа розмежувала 12 взаємопов'язаних критичних сфер прав жінок, які потребують адвокації. Платформа визначила репродуктивні права жінок як «неподільні, універсальні та невід'ємні права людини». Платформа четвертої Всесвітньої конференції щодо жінок 1995 року включала розділ, який засуджував гендерне насильство та включав примусову стерилізацію як порушення прав людини. Однак міжнародне співтовариство в цілому не підтвердило, що жінки мають право на охорону репродуктивного здоров'я, і в наступні роки після конференції 1995 р. країни запропонували мову для послаблення репродуктивних та сексуальних прав. Ця конференція також вперше мала посилання на права корінних народів та права жінок одночасно, об'єднавши їх в одну категорію, що потребує конкретного представництва. Репродуктивні права є дуже політизованими, що ускладнює прийняття законодавства.
Джок'якартські принципи