Отто Улльманн (; 21 вересня 1899, Гомбург, Німецька імперія — 29 вересня 1955, табір Войково біля Іваново, РРФСР) — німецький офіцер, бригадефюрер СС і генерал-майор поліції.

Біографія Син лікаря. Після закінчення школи в 1917 році вступив в Імперську армію. Учасник Першої світової війни. Після війни був членом фрайкору, потім отримав атестат зрілості і здобув освіту електротехніка. З 1925 року — інженер енергетичної компанії.

1 листопада 1930 року вступив в НСДАП (квиток №357 322) і заснував районний відділ партії. Після навчання в орденському замку Крессінзе Улльманн звільнився з роботи, щоб стати повноцінним офіцером СС. В липні 1936 року Карл Вольф, з яким Улльманн познайомився під час війни, направив його в Берлін і призначив шеф-ад'ютантом Головного управління СС. Тоді ж Улльманн був прийнятий в СС (посвідчення №276 658). З жовтня 1936 року — тимчасовий, з жовтня 1937 року — постійний начальник відділу особистого штабу рейхсфюрера СС. На цій посаді підкорявся особисто Вольфу і став одним з найважливіших співробітників Генріха Гіммлера, оскільки відповідав за координацію його інструкцій і наказів в СС.

На початку Другої світової війни служив у військах СС, проте згодом перейшов у поліцію. На початку 1942 року призначений інформатором в поліцію Гамбурга, потім переведений в головне управління поліції порядку, а в березні 1943 року — в Головне імперське управління безпеки. В середині 1943 року призначений президентом поліції Бреслау.

Після війни взятий в полон радянськими військами. Помер в таборі.

Сім'я Був двічі одружений, мав 4 дітей.

Звання

Фанен-юнкер (квітень 1917) Єфрейтор (1918) Унтерофіцер (1918) Фенріх (30 жовтня 1918) Гауптштурмфюрер СС (1 липня 1936) Штурмбаннфюрер СС (30 січня 1937) Оберштурмбаннфюрер СС (9 листопада 1937) Штандартенфюрер СС (30 січня 1939) Штандартенфюрер військ СС (1 січня 1940) Оберфюрер військ СС (9 листопада 1941) Генерал-майор поліції (13 травня 1942) Бригадефюрер СС (15 травня 1943) Президент поліції (28 жовтня 1943) Оберфюрер резерву військ СС (31 грудня 1943)

Нагороди

Залізний хрест 2-го класу (березень 1918) Нагрудний знак «За поранення» в сріблі Сілезький Орел 2-го і 1-го класу (1921) Почесний хрест ветерана війни з мечами (1934) Цивільний знак СС Йольський свічник Почесний кут старих бійців Спортивний знак СА в бронзі (1 грудня 1937) Почесна шпага рейхсфюрера СС (1 грудня 1937) Медаль «За вислугу років у НСДАП» в бронзі (10 років; 30 січня 1940) в сріблі (15 років) Кільце «Мертва голова» (30 січня 1942) Хрест Воєнних заслуг 2-го класу з мечами (1942) 1-го класу з мечами (20 квітня 1942)

Література

Julien Reitzenstein: Himmlers Forscher. Wehrwissenschaft und Medizinverbrechen im „Ahnenerbe“ der SS. Schöningh, Paderborn 2014, ISBN 978-3-657-76657-4. Jens Westemeier: Himmlers Krieger. Joachim Peiper und die Waffen-SS in Krieg und Nachkriegszeit (teilw. zugl.: Potsdam, Univ., Diss., 2009). Schöningh, Paderborn 2014, ISBN 978-3-506-77241-1.

Посилання

Біографічні дані. Фотографія Улльманна.

Примітки