Миха́йло Фе́дорович Карачкі́вський (Карачковський) ( , село Кормильча, нині Чемеровецького району Хмельницької області — 1 січня 1950, місто Брауншвейг, Німеччина) — український історик, священник. Один з учнів Михайла Грушевського його київського періодуПріцак Омелян. Гарвардський центр українських студій і школа Грушевського // Свобода. — 1972. Число 193. — 18 жовтня. — С.2..
Біографія
Народився в сім'ї народного вчителя Федора Никифоровича Карачківського (Карачковського). 1917 року закінчив Кам'янець-Подільську чоловічу гімназію Випускники Кам'янець-Подільської гімназії 1883—1920 . У Кам'янці-Подільському давав приватні уроки для учнів.
2 листопада 1918 року подав заяву з проханням зарахувати його студентом фізико-математичного факультету Кам'янець-Подільського державного українського університету. Через кілька днів перевівся на історико-філологічний факультет. У списку студентів цього факультету зазначений як дійсний студент з 19 жовтня 1918 року, соціальний стан — військовослужбовець. Вказано, що, крім Кам'янець-Подільської чоловічої гімназії, закінчив також юнкерську школу — С.549..
1920 року Карачківський став одним із засновників і керівників міської організації Української комуністичної партії.
1921 року продовжив навчання на соціально-економічному відділі Кам'янець-Подільського інституту народної освіти (ІНО). 1923 року закінчив інститут (нині Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка).
У 1923—1924 роках був асистентом Кам'янець-Подільської науково-дослідної кафедри природи, сільського господарства й культури Поділля.
У 1924—1933 роках працював у ВУАН (нині Національна академія наук України). У 1930—1933 роках був асистентом, науковим співробітником, старшим науковим співробітником Комісії історії Києва і Правобережжя. Разом із Миколою Ткаченком, Віктором Юркевичем, Сильвестром Глушком, Катериною Грушевською та Сергієм Шамраєм належав до учнів Михайла Грушевського його київського періоду діяльності.
Після звільнення з ВУАН перебував на викладацькій роботі. За даними Василя Денисенка та Павла Глядківського, викладав географію у Київському військовому училищі.
Михайлу Федоровичу пощастило уникнути репресій 1930-х років, попри те, що його прізвище досить-таки часто фігурувало серед імен членів різних «контрреволюційних організацій» у слідчих справах його колишніх колег.
Останні роки життя
1941 року історик залишився в окупованому Києві, був співробітником Шевченківської райуправи міста. 1944 року виїхав на еміграцію. Проживав у місті Новий Ульм (Німеччина).
Подальша доля Карачківського не зовсім ясна. Так, Наталія Полонська-Василенко зазначає як дату його смерті 1950 рік. Тим часом 1964 року з'явився підручник для середньої школи та молодших класів гімназій «Священна історія Нового Заповіту» , написана «священиком, доцентом М. Карачківським», на титульній сторінці якого зазначено: «З благословення Його Високопреосвященства, Високопреосвященнійшого Сильвестра, Правлячого Архієпископа Об'єднаної Єпархії УАПЦ в Австралії та Новій Зеландії» Карачківський М., свящ., доц. Священна історія Нового Заповіту: підручник для народньої школи та молодщих кляс гімназії. — Новий Ульм, 1964. — 87 с.. С. Ю. Гаєвський — Сильвестр займав цю посаду у 1953—1963 роках. Зважаючи, що прізвище «Карачківський» рідкісне в Україні, Оксана Юркова припускає, що 1964 року згаданий підручник видав саме Михайло Федорович Карачківський, який був ще живий. Є побіжні дані, що у вересні 1946 року саме Михайла Карачківського — вже як священика — кооптували до Українського православного богословсько-наукового інституту, заснованого того року. Ймовірно, Карачківського було висвячено ще під час війни.
Сергій Гальченко та Григорій Костюк, які уклали примітки до видання «Михайло Драй-Хмара. Літературно-наукова спадщина» (Київ, «Наукова думка», 2002), вказують, що «Карачківський 1943 р. емігрував за кордон і жив у Німеччині. Помер 1 січня 1950 року у місті Брауншвайг (Німеччина)»Драй-Хмара Михайло. Літературно-наукова спадщина. — К.: Наукова думка, 2002. — С.573..
Наприкінці 1993 року українське православне видавництво «Воскресіння» перевидало «Священну історію Нового Заповіту». Газета «Свобода» 14 січня 1994 року писала:
Як доповнення до книжки Карачківського видавництво «Воскресіння» випустило супровідну книжечку для розмальовування під назвою «Христос на землі» (художник Олександр Мельник)«Христос на землі» — новинка у видавництві «Воскресіння» // Свобода. — 1994. — Число 52. — 18 березня. — С.3.
Дружина Олена Петрівна Карачківська (до шлюбу Длугопольська, в іншому варіанті написання — Длугопільська) — молодша сестра Ніни Петрівни Драй-Хмари, одруженої з поетом Михайлом Драй-Хмарою. Була дійсною студенткою (від 17 жовтня 1919 року) історико-філологічного факультету Кам'янець-Подільського державного українського університету — С.546.. За словами Михайла Федоровича, одночасно працювала в університетській бібліотеціЛистування митрополита Іларіона (Огієнка). — К.: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2006. — С.231.. Померла 1987 рокуСвобода. — 1987. — Число 233. — 5 грудня. — С.3..
Наукова діяльність
Карачківський досліджував історію кам'янець-подільських і київських цехів, історію міст Поділля. Основні праці: Архівна спадщина київських цехів // Записки історично-філологічного відділу ВУАН. — 1927. — Книга 11. До історії кам'янецьких цехів: Статут цеху олійників 1774 р. // Записки історично-філологічного відділу ВУАН. — 1928. — Книга 17. Розмежування Волинської та Подільської губ. 1799 р. // Історико-географічний збірник. – К., 1928. – Т. ІІ Опис Поділля з 1819 року В.Рудницького (до історії Поділля початку XIX в.) // Студії з історії України Науково-дослідчої катедри історії України в Київі. — Т.2. — К., 1929. Північно-Західня Балтщина (Історично-географічні матеріяли на підставі подорожі влітку 1928 року) // Історико-географічний збірник. – К., 1929. – Т. ІІІ Київські цехи за литовсько-польської та ранньої московської доби // Київські збірники історії й археології, побуту й мистецтва. — Збірник 1. — К., 1930. Матеріяли до історії міст на Поділлі наприкінці XVIII століття // Історично-географічний збірник. — Т.4. — К., 1931.
Карачківський Михайло Федорович - автор книг „Священна історія Старого Заповіту” (1946), „Священна історія Нового Заповіту ” (1946, 1993).
Примітки
Література
Карачківський Михайло // — Т. 3. — С. 959. Юркова О. В. Карачківський Михайло Федорович // — С. 107. Юркова О. Діяльність Науково-дослідної кафедри історії України М. С. Грушевського (1924–1930 рр.). – К., 1999. Юркова Оксана. Київська історична школа М. С. Грушевського: долі науковців // «З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ». — 1998. — № 1/2(6/7). Нестеренко Валерій. Учень академіка Грушевського: Кам'янецький відлік // Подолянин. — 2003. — 16 травня. — С. 5. Драй-Хмара Михайло. Літературно-наукова спадщина. — К.: Наукова думка, 2002. — С. 396, 573 (примітка 154). Нові публікації видавництва «Воскресіння» // Свобода. — 1994. — Число 8. — 14 січня. — С.6. Листування митрополита Іларіона (Огієнка). — К.: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2006. — С.230—231. Мацько В. Білий цвіт на калині. – Хмельницький: Просвіта, 2001. – С. 43-44. Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. - Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. - 516 с.