Гільмар Герман Мозер (; 5 листопада 1880 — 11 липня 1968) — німецький офіцер, групенфюрер СС і генерал-лейтенант вермахту. Біографія Син пастора Ернста Роберта Мозера і його дружини Кароліни Марії Терези, уродженої Окколовіц. В 1902 році вступив в 40-й піший артилерійський полк. Учасник Першої світової війни. Після демобілізації армії залишений в рейхсвері. З 4 травня 1920 року служив в 4-му артилерійському полку, з квітня 1923 року — командир 1-ї батареї. У 1928 переведений в штаб командування 1-ї групи військ, потім командував 3-м дивізіоном 3-го артилерійського полку. З 1 лютого 1932 року — комендант артилерійського полігону в Ютербогу. 30 липня 1937 року вийшов у відставку. У 1937 вступив в НСДАП (квиток № 5 981 943), 3 вересня 1938 року — в СС (посвідчення №309 713). З 11 вересня 1938 року — почесний член штабу рейхсфюрера СС. З 2 березня по серпень 1939 року — інспектор орденських замків НСДАП.
23 серпня 1939 року призваний на службу і 26 серпня призначений командиром 45-го запасного артилерійського полку. В кінці 1939 року переведений на посаду командувача дивізійним штабом по формуванню (Відень), а потім був призначений керівником підготовки офіцерських кадрів в 17-му військовому окрузі. З 24 червня 1941 року — комендант 372-ї старшої польової комендатури. З 10 травня 1944 року — військовий комендант Любліна і Люблінського укріпрайону. В ході Люблінсько-Брестської операції німецьке угрупування було розгромлене, а 24 липня частини радянської 2-ї танкової армії захопили Люблін. Наступного дня Мозер із залишками гарнізону здався в полон. Отримавши звістку про здачу Любліна, Генріх Гіммлер розжалував Мозера в манни, а 12 жовтня виключив з лав СС.
В серпні 1945 року Лаврентій Берія включив Мозера в список імовірних підсудних на Нюрнберзькому процесі. 26 травня 1946 року переданий польській владі. В грудні 1953 року переданий владі ФРН і звільнений.
Звання
Фанен-юнкер (2 березня 1903) Лейтенант (18 серпня 1903; патент від 19 серпня 1902) Оберлейтенант (18 серпня 1911) Гауптман (8 листопада 1914) Майор (1 травня 1925) Оберстлейтенант (1 лютого 1930) Оберст (1 лютого 1933) Генерал-майор (1 листопада 1935) Манн СС (3 вересня 1938) Оберфюрер СС (11 вересня 1938) Генерал-майор до розпорядження (1 листопада 1938) Генерал-майор (1 лютого 1942) Генерал-лейтенант (1 квітня 1942) Бригадефюрер СС (9 листопада 1943) Групенфюрер СС (20 квітня 1944)
Нагороди Отримав численні нагороди, серед яких:
Залізний хрест 2-го і 1-го класу Орден «За заслуги» (Баварія) 4-го класу з мечами Орден Альберта (Саксонія), лицарський хрест 1-го класу з мечами Орден дому Саксен-Ернестіне, лицарський хрест 1-го класу з мечами Медаль Карла-Едуарда 2-го класу з мечами і датою Хрест «За військові заслуги» (Австро-Угорщина) 3-го класу з військовою відзнакою і золотою застібкою Орден «Османіє» 3-го ступеня (Османська імперія) Галліполійська зірка (Османська імперія) Орден «За хоробрість», офіцерський хрест (Третє Болгарське царство) Медаль Червоного Хреста (Болгарія) Нагрудний знак «За поранення» в чорному Почесний хрест ветерана війни з мечами Медаль «За вислугу років у Вермахті» 4-го, 3-го, 2-го і 1-го класу (25 років) Почесна шпага рейхсфюрера СС Кільце «Мертва голова» Лідер воєнної економіки Хрест Воєнних заслуг 2-го і 1-го класу з мечами
Література
Залесский К. А. СС. Охранные отряды НСДАП. — М.: Эксмо, 2005. — 5000 экз. — ISBN 5-699-09780-5. Andreas Hilger: Sowjetische Justiz und Kriegsverbrechen. Dokumente zur Verurteilung deutscher Kriegsgefangener 1941–1949. Vierteljahrshefte für Zeitgeschichte, 54, 2006, S. 475 ff.
Посилання
Біографічні дані.