Вигнання (екзиль, , ) — стан перебування поза межами своєї батьківщини через обставини, яких особа бажала б уникнути. Вигнання може бути як примусовим, так і добровільним.
Вигнанням також є покарання, що полягає в оголошенні людини поза законом, засудженні її на ізоляцію від суспільства.
Відоме вже в Старому Завіті, в античному праві. Юридично відрізнялося від заслання (), при якому покараному призначається конкретне місце проживання.
У Стародавній Греції вигнання призначалося шляхом голосування (остракізм).
У Стародавньому Римі право на вигнання мав римський Сенат.
Вигнання можуть зазнавати цілі народи (див. Депортація, Етнічні чистки).
Слово «вигнання» вживається також і в сенсі добровільної еміграції з метою уникнути переслідування.
Вигнанці Вигнання з Флоренції зазнав Данте Аліґ'єрі.
Видом вигнання було прийняте в СРСР покарання у вигляді заборони на проживання в найбільших містах («мінус дванадцять») і висилка за 101-й кілометр, при яких покараний міг сам вибирати місце проживання, та позбавлення радянського громадянства. Вигнання зазнали багато політичних і громадських діячів, науковців та працівники мистецтв (найвідоміші — Л. Троцький, М. Бердяєв, В. Некрасов, О. Галич, О. Солженіцин, О. Зінов'єв, М. Ростропович та багато інших).
Див. також Баніція Громадянська смерть Заслання Мінус (позбавлення прав) Вигнання німців з Чехословаччини
Джерела
Література
Вікторія Назаревич (2019) СОЦІАЛЬНЕ ВИГНАННЯ ЯК ФОРМА ОСТРАКІЗАЦІЇ В НАВЧАЛЬНОМУ СЕРЕДОВИЩІ. № 13 (2019): Психологія: реальність і перспективи. Збірник наукових праць РДГУ. https://doi.org/10.35619/prap_rv.vi13.127 Дзик Р. А. Теоретико-художнє осмислення екзилю Юлією Крістевою // Питання літературознавства. — 2013. — № 88. — С. 69–88.