Повстання ніндзя в провінції Іґа () — війна між об'єднанням кланів ніндзя з провінції Іґа з одного боку й об'єднувачем Японії Одою Нобунаґою і його сином Одою Нобукацу з іншого. Проходила з перервами з 1578 по 1581 рік (з 6 по 9 рік ери Тенсьо за японським календарем) і закінчилася поразкою ніндзь.

Передісторія

Становище Японії напередодні повстання Повстання відбувалося наприкінці доби феодальних міжусобиць періоду Сенґоку під час об'єднання Японії. Придушення повстання відбувалося в три кроки: битва за замок Маруяма, напад Оди Нобукацу й кампанія Оди Нобунаґи.

Однією з причин війни стало знищення Одою Нобунаґою об'єднань буддійських воїнів-ченців, з якими ніндзя Іґи підтримували тісні зв'язки — щоб помститися вони організували безліч замахів на життя Оди Нобунаґи. Також через провінцію Іґа проходила стратегічна дорога Токайдо, що приваблювала завойовників. Однак гірський рельєф провінції та бойове мистецтво місцевих жителів ускладнювало вторгнення будь-якої армії, тому весь період феодальної роздробленості до появи Оди Нобунаґи Іґа залишалася незалежною від влади даймьо й не піддавалася серйозним нападам.

Провінція Іґа до повстання ніндзя У добу Камакура (приблизно з 1185 по 1333 рік) землі провінції Іґа в основному належали буддистськимі синтоїстським монастирям, серед яких основними землевласниками були буддистські монастирі Кофуку й Тодай — обидва перебували в місті Нара, а також синтоїстське святилище Ісе знаходилося в однойменному місті (всі три — за межами провінції Іґа). Найбільші володіння були в Тодай-дзі, вони охоплювали майже всю провінцію. Управлінням цих земель займалася сім'я Ое, яка в цей час почала нехтувати основними обов'язками з управління й почала привласнювати майно храму. У зв'язку з цим керівництво монастиря Тодай спробувало ввести контроль за своїм керівником, пославши на місця своїх представників — камібіто. Камібіто повинні були контролювати сім'ю Ое в маєтках і не допускати привласнення майна. Це спровокувало відкрите збройне протистояння храму та цієї сім'ї. Для монастиря ця ситуація ускладнювалася тим, що сім'я Ое об'єдналася зі своїм минулим ворогом — сімейством Хатторі. Ці два сімейства об'єднали місцевих (дзі-дзамураїв) для боротьби з владою релігійних об'єднань, це об'єднання (акуто) місцевих ґосі в історії Японії стало називатися «Курода-но акуто» — «злодійські ватаги Куроду». Об'єднання мало достатньо можливостей, щоб поступовим відділенням земельних володінь повністю зруйнувати вплив монастирських представників і перевести всі землі Тодай-дзі та інших храмів під своє пряме підпорядкування. Оскільки монастир Тодай та інші релігійні об'єднання дотримувалися політики виключення світської влади з політико-економічного життя своїх володінь, сьоґунат не став втручатися в боротьбу храмів із ватагами дзі-дзамураїв. Це призвело до того, що храми не мали жодних можливостей управління, фактично втративши ці території. У результаті цього провінція Іґа перейшла під владу дзі-дзамураїв, а сім'ї, які займалися мистецтвом ніндзюцу, отримали земельні ресурси й економічну основу. Після розгрому й вигнання монастиря Тодай-дзі саме об'єднання розпалося, а потім сім'я Хатторі з часом розкололася на три ворожі клани: Момоті на півдні, Хатторі в центрі й Фудзібаясі на півночі. У добу Сенґоку (приблизно з 1573 по 1603 рік) через географічні фактори в провінції Іґа склалася ситуація, яка різко відрізняє її від інших районів Японії, оскільки провінція була відокремлена від решти світу ланцюгом високих гір, які робили її важкодоступною для завоювання, що дозволяло провінції розвиватися самостійно. Землі провінції мали безліч дрібних, придатних для землеробства долин, розділених горами. Зв'язок між долинами й рештою Японії був можливим тільки через слабозахищені перевали. Таким чином, у провінції були сприятливі умови для появи незалежних кланів, кожен із яких володів окремою долиною. Тому під час феодальної роздробленості періоду Сенґоку, замість знаходження під владою даймьо, провінція Іґа була розділена між великою кількістю дрібних, суперницьких кланів — усього в провінції було понад 200 дрібних феодалів, що мали військо від 50 до 100 воїнів. Така нечисленність кожного окремого клану та малі ресурси не дозволяли вести традиційну війну, тому феодали-ґосі в цій провінції проводили партизансько-диверсійну боротьбу малого масштабу, що й стало основою утворення Іґа-рю — найпотужнішої школи ніндзюцу середньовічної Японії.

Захоплення провінції Ісе кланом Нобунаґи Із середини XVI століття Ода Нобунаґа, після того як усунув усіх внутрішніх конкурентів за владу, в тому числі й молодшого брата, якого сам і вбив, почав завоювання сусідніх провінцій. Для цього він продовжив використовувати вже випробувані у внутрішній боротьбі методи усунення ворогів. Наприклад, за даймьо сусідній провінції Омі — , він видав свою молодшу сестру, яка шпигувала за своїм чоловіком і передавала Нобуназі важливу інформацію. За її сигналом війська брата в зручний момент атакували війська Наґамаси, розгромили їх і вбили самого НаґамасуЦікаво, що цей метод намагалися використовувати проти самого Нобунаґи — коли він був підлітком, його одружили на дівчинці Нохіме, дочці даймьо провінції Міно. Але Нобунаґа вміло використовував її доносництво для боротьби з її ж батьком. Він розповів їй, що він нібито в змові з двома наближеними людьми її батька. За доносом дочки двох наближених воєначальників стратили, що навпаки полегшило захоплення провінції Міно, тому що найталановитіші воєначальники, які могли протистояти Нобуназі, були усунені.

Ключовою деталлю стратегії Нобунаґи із завоювання сусідів і об'єднання японських земель було захоплення стратегічно важливої приморської провінції Ісе, де перетиналися безліч торгових шляхів і шляхів комунікації між різними районами Японії. Спочатку Ода завоював цю місцевість прямим вторгненням і за місяць військових дій проти даймьо Ісе отримав багато земель — зміг захопити твердиню Камбе, замок Кувана (поблизу від дороги Токайдо), а всього лише ще через півмісяця Ода зміг захопити й твердиню Окаваті. Але не зважаючи на те, що війська Нобунаги й перевершували противника числом та вмінням, просування було не настільки швидким, оскільки Томонорі жваво протистояв нападнику. Тоді Ода вирішив вчинити хитро — він перейшов до переговорів і уклав мирний договір з Кітабатаке Томонорі, а в знак нового союзу Кітабатаке усиновив сина Нобунаґи — НобуоУ той час такі усиновлення нормою й названий син отримав прізвище нового батька. Згодом Нобуо назвали Кітабатаке. Незабаром «син» усунув князя Ісе, влаштувавши нічний напад загону своїх воїнів на «батька». Варта Томонорі була підкуплена перед цим, а його слуга напередодні затупив меч пана, тому він виявився безсилим перед вбивцями. Клан Кітабатаке почав бойові дії проти названого сина, проте був розбитий полководцем Оди Нобунаґи Такіґавою Сабуро Беєм і був змушений утекти в сусідню провінцію Іґа. Унаслідок захоплення провінції Ісе клан Оди Нобунаґи вийшов до кордонів Іґи, яка стала наступним об'єктом нападу Кітабатаке Нобуо.

Ніндзя з області Коґа в період повстання У близькій битві за провінцію Іґа важливе стратегічне значення мала прилегла до неї область Кога (сучасний повіт ) на півночі — через неї проходили найнижчі й зручні перевали до Іґи й від рішення місцевих ніндзь залежало те, чи зможе Ода Нобунаґа без перешкод почати наступ на Іґу з північного напрямку, чи йому доведеться разом з Іґою захопити ще й Когу. На відміну від Іґи, повіт Кога не зміг домогтися незалежності та в період Сенґоку був володінням даймьо провінції Омі — роду Сасакі. Сасакі Йосіката під час громадянської війни виступив проти Оди Нобунаґи й зазнав повної поразки. У той час частина ніндзя області Кога боролася проти Оди Нобунаґи як васали роду Сасакі, а інші служили його сподвижнику Токуґаві Ієясу. Після захоплення провінції Омі Ода Нобунаґа розпланував напад на Когу й після довгих роздумів ніндзя Коги через Токуґаву домовилися про невтручання в справи їхнього повіту за обіцянку нейтралітету. Тому під час повстання в провінції Іґа ніндзя Коги в цілому зайняли нейтральну позицію, хоча були родичами ніндзь з Іґи, а сам повіт Кога спочатку був північною частиною провінції Іґа. Місцеві ніндзя Сіробей Міцухіро й Хорі Хідемаса стали командирами загонів в армії Оди. Унаслідок цього більша частина армії Нобунаґи проникла в Іґу.

Війна за провінцію Іґа

Битва за замок Маруяма

Намагався захопити провінцію Іґа ще власник приморської провінції Ісе Кітабатаке Томонорі, який створив замок Маруяма в місті Набарі. Замок Маруяма перебував на крутому пагорбі висотою 180 метрів, а з одного боку він був захищений річкою. Після захоплення провінції Ісе Одою Нобуо, сином Оди Нобунаґи, недобудований замок перейшов під його контроль і був відданий васалу Такіґаві Сабуро Бею. Продовжуючи задум Кітабатаке Томонорі, Ода Нобуо наказав завершити будівництво твердині, яка повинна була стати початком для підкорення провінції Іґа.

Масштабні роботи з добудови твердині показали ніндзям, що Кітабатаке планує напад на провінцію, тому було вирішено знищити твердиню до її завершення. Розвідники під виглядом простих робітників проникли у твердиню. Напад відбувся в червні 1578 року об'єднаними силами півночі й півдня Іґи під загальним командуванням Момоті Тамби. Унаслідок раптового нападу ніндзі увірвалися у твердиню й заблокували там частину залоги (інші солдати уникли пастки та сховалися в сусідньому селі). Такіґава направив проти ніндзь усе своє військо. Ніндзі, діючи невеликими групами, швидкими ударами й відступами змогли розділити військо Такіґава на окремі загони та заманити їх у зручні для себе місця: частина самураїв виявилася на залитих водою рисових плантаціях (де через свої важкі обладунки стали беззахисними), інша частина — в лісовій гущавині. Унаслідок битви впродовж однієї доби військо Такіґави було повністю знищене й лише деякі воїни змогли втекти в Ісе. На наступний день було добито залишки залоги Маруями, а сам замок спалений. І хоча ніндзя провінції Іґа мали на меті вбити Такіґаву Сабуро Бея, проте йому вдалося втекти завдяки хитрості: на полі бою було залишено тіло схожої на нього людини в багатому одязі та ніндзя припинили переслідування, вирішивши, що здійснили бажане.

Напад Кітабатаке Нобуо Після поразки в замку Маруяма Нобуо витратив понад рік на підготовку й збір військ до наступного нападу. І хоча на цей раз Нобуо постарався зберегти свої задуми в таємниці (про неї знали тільки кілька найбільш довірених воєначальників), ніндзя змогли про все заздалегідь дізнатися й підготуватися до оборони. У вересні 1579 року на Іґу наступало військо з 9000 осіб під загальним командуванням Кітабатаке Нобуо. Наступ вівся одночасно трьома колонами через три гірські проходи.

Найпотужніша колона під командуванням Нобуо пройшла перевал Нагано й 17 вересня 1579 року атакувала 7 сіл, що знаходилися за перевалом, виділивши на кожне з них окремий загін, але ніндзі, які знаходилися в горах, завдали раптовий удар у тил зайнятої території, зайнятої військом Нобуо.

Найпівденнішою колоною командував Такіґава Сабуро Бей. Вона йшла через перевал Онібоку-гое й, потрапивши в засідку ніндзя, була розгромлена.

Між цими загонами рухалася третя колона під командуванням Нагано Сакедая й Акіями Укедая. Під час нападу на село Іседзі ззаду війська з гірських схилів напали ніндзя із заздалегідь підготовленої засідки. Затиснуті серед скель самураї не змогли втекти від граду каміння і були знищені.

У результаті походу армія Нобуо втратила більшу частину особового складу, не досягнувши ніяких успіхів. Однак саме ця поразка привернула увагу батька Кітабатаке Нобуо Оди Нобунаґи, який і став готувати третій напад.

Задум Оди Нобунаґи