Альфредо Данте Гравіна (; 31 жовтня 1913, Такуарембо — 1995, Монтевідео) — уругвайський письменник, журналіст, що належав до Ґенерації '45. З його ім'ям пов'язане становлення літератури соціалістичного реалізму в Уругваї.
Життєпис Альфредо Гравіна народився у провінції Такуарембо, у 1913 році. Дитинство та юнацькі роки провів у скотарських латифундіях, де працював пеоном і тому добре знав умови життя і праці селян. Закінчивши середню школу, Гравіна переїхав до Монтевідео, щоб розпочати юридичне навчання, яке згодом покинув. Працюючи в одній із ощадних кас банку, він заснував і керував газету Gaceta de Cultura, яка виходила у Монтевідео між вереснем 1955 і квітнем 1957 року. Співпрацював у газетах El Popular, та La Hora Popular. Член комуністичної партії.
Літературну діяльність почав як автор оповідань. Більшість його творів присвячені зображенню національного життя Уругваю і соціальної боротьбі його народу. Твори Гравіни перекладено багатьма мовами. На Кубі, де він мешкав деякий час, Гравіна займався літературною працею у журналі «Casa de las Américas» (друкарському органі Будинку Амерік), Університеті Сантьяго-де-Куба та інших подібних виданнях«Alfredo Gravina: el interés por la sustancia» , entrevista inédita de Lucio Muniz, agosto de 1992, Espacio Latino..
Найкращі його романи - «Макадам» (1948) та « Шість пар черевиків» (1964), хоча серед численних творів чи не найбільшу популярність має роман Кордони відкриті вітрам (), написаний 1951 року та перекладений багатьма мовами. В центрі уваги письменника - уругвайська пампа, жорстокі класові сутички між багатими латифундистами та безземельними селянами - батраками і сільськогосподарськими робітниками.
Відгуки Критик Arturo Sergio Visca писав:
«Гравіна — один з небагатьох оповідачів, який намагався дати всебічне бачення країни у своїй роботі. Це одна з його найбільших заслуг, якими б не були спостереження, які можуть бути вказані в цьому видінні і заперечення, які можуть стати літературними. Крім того, на всіх його сторінках завжди вимальовується сердечний, виразний і братерський ефір, який облагороджує їх»
За словами Luis Volonté:
«У багатьох своїх текстах він відчував потребу зробити акцент на користь дидактичної функції. Здійснюючи це просвітницьке бажання, він зіпсував значну частину своєї роботи, представляючи героїв дуже схематично і передбачувані ситуації»Luis Volonté, prólogo a La Danza Macabra, Ediciones de la Banda Oriental, Montevideo, 2000.
Твори Кров у борозні (Sangre en los surcos, 1938) Час співу (La hora del canto, 1941) Незвичайний кінець звичайної людини (El extraordinario fin de un hombre vulgar, 1942) Історія однієї історії (Historia de una historia, 1944) Макадам (Macadam, 1948) Хроніка подорожі в СРСР і Чехословаччину (Crónica de un viaje por la URSS y Checoslovaquia, 1955) Кордони відкриті вітрам (Fronteras al viento, 1951) Сільський репортаж з Кан'яда Гранде (Reportaje campesino en Cañada Grande, 1956) El único camino (1958) Від страху до гордості (Del miedo al orgullo, 1959) Усмішка доброго сусіда (La sonrisa del buen vecino, 1960) Los ojos del monte y otros cuentos (1962) Tiempo arriba (1962) Шість пар черевиків (Seis pares de zapatos, 1964) Brindis por el húngaro (1969) Sus mejores cuentos (1969) Острів (La isla, 1970) Despegues (1974) Музика та долари (Música y dólares, 1986)
Примітки