Операція «Губертус» () — наступальна операція німецьких військ у ході Сталінградської битви за часів німецько-радянської війни. Тривала з 11 до 15 листопада 1942 року. Мета операції, що проводилася силами 6-ї армії генерал-полковника Фрідріха Паулюса за частки сил 4-ї танкової армії генерал-полковника Германа Гота — остаточний розгром радянських військ 62-ї армії генерала Чуйкова В. І., що утримували оборону Сталінграда.
Історія
Передумови 8 листопада 1942 року Адольф Гітлер оголосив про свої плани щодо опанування останньої частини Сталінграда. До цього часу битва за контроль над Сталінградом, яка розпочалася 13 вересня, перетворилася на битву за виснаження. У військах вермахту утворився серйозний дефіцит важких озброєнь та боєприпасів, але найважливішим була гостра нестача особового складу у бойових частинах. Жодна з німецьких дивізій не мала й близько повної чисельності від свого штату, і єдиним підкріпленням, яке надходило, було маршове поповнення з числа тих, що одужали після поранень чи хвороби. Паулюс неодноразово звертався до вищого командування з проханням про серйозне поповнення і твердо вірив, що його 6-й армії не вистачає часу, щоб забезпечити захоплення десятої частини спустошеного міста, яку досі утримували війська 62-ї армії генерал-лейтенанта Чуйкова В. І. Сталінградського фронту. До того ж німцям бракувало теплого одягу та спорядження для війни в умовах зими, а також повідомленнями розвідки про посилення радянської активності вздовж північно-західного та південного флангів, що передвіщало великий радянський контрнаступ.
На початок листопада гітлерівці тримали 90 % Сталінграда під своїм контролем. Червона армія утримувала лише кілька невеликих «островків» опору, притиснутих до Волги: 39-та стрілецька дивізія обороняла частину металургійного комбінату «Красний Октябр», на лівому фланзі її підтримувала 284-та стрілецька дивізія, що закріпилася у робочому селищі комбінату.
Рештки артилерійського заводу «Красні барикаді» захищали розбиті частини 138-ї, 308-ї та 244-ї стрілецьких дивізій. Вони займали менше 10 % від загальної площі підприємства. Житловий район цього заводу захищали залишки 138-ї стрілецької дивізії, зокрема 768-го стрілецького полку.
Ще однією важким важливим осередком битви за місто стала хімічна фабрика «Лазур» та прилеглі до неї залізничні колії. Змішані підрозділи 284-ї стрілецької дивізії, 9-ї та 38-ї мотострілецьких бригад та інших, вже розбитих, стрілецьких і танкових підрозділів вперто захищали цю територію.
Ці опорні пункти, що залишилися, були з'єднані тонкими оборонними лініями 161-го стрілецького полку та 95-ї стрілецької дивізії (241-й стрілецький полк) на півдні, і 37-ї гвардійської стрілецької дивізії (118-й стрілецький полк) на півночі. Між цими більш-менш згуртованими підрозділами була змішана низка солдатів з різних розбитих підрозділів: 42-ї стрілецької бригади, 347-го, 685-го стрілецьких полків, 895-ї й 45-ї стрілецьких дивізій.
Німецькі 71-ша, 76-та, 79-та, 94-та, 305-та і 389-та піхотні та 100-та єгерська дивізії, які за підтримки основних підрозділів 14-ї, 16-ї та 24-ї танкових дивізій, вели запеклі вуличні бої за місто тижнями. Однак, попри масовану артилерійську, повітряну та танкову підтримки вони так і не змогли вибити впертих і безстрашних радянських захисників із займаних позицій та скинути їх у Волгу і закінчити жорстокі бої за кожний дім у Сталінграді.
З огляду на розстановку сил та хаотичний характер розміщення сторін, командувач 4-го повітряного флоту генерал-полковник Вольфрам фон Ріхтхофен висловився, що оскільки бої в Сталінграді відбуваються настільки близько, то він вважає, що Люфтваффе не здатні ефективно виконувати завдання з повітряної підтримки вермахту.
Підготовка 8 листопада командуванням 6-ї армії був розроблений план, який отримав кодову назву «Губертус», що мав за мету остаточний розгром радянських військ у Сталінграді, ліквідацію осередків їхнього опору та повне опанування цього важливого вузла комунікацій.
Розгортання штурмових саперних підрозділів у Сталінграді ПідрозділФормуванняDavid M. Glantz: Armageddon in Stalingrad: September-November 1942 (The Stalingrad Trilogy, Volume 2). University of Kansas Press, Lawrence 2009, S. 612.КомандирЧисельністьManfred Kehrig, Stalingrad. Analyse und Dokumentation einer Schlacht, Stuttgart 1979, S. 41.Прибуття в Сталінград 45-й інженерний батальйон 6-та армія гауптман Древіц 9 офіцерів, 30 унтерофіцерів, 246 солдатів 4 листопада 1942 50-й інженерний батальйон 22-га танкова дивізія гауптман Гаст 10 офіцерів, 44 унтерофіцери, 405 солдатів 6 листопада 1942 162-й інженерний батальйон 62-га піхотна дивізія майор Крюгер 7 офіцерів, 31 унтерофіцер, 281 солдат 6 листопада 1942 179-й інженерний батальйон 79-та піхотна дивізія гауптман Вельц 17 жовтня 1942 294-й інженерний батальйон 294-та піхотна дивізія гауптман Вайманн 4 офіцери, 29 унтерофіцерів, 275 солдатів 6 листопада 1942 305-й інженерний батальйон 305-та піхотна дивізія гауптман Трауб 336-й інженерний батальйон 336-та піхотна дивізія гауптман Лунд 8 офіцерів, 38 унтерофіцерів, 336 солдатів 6 листопада 1942 389-й інженерний батальйон 389-та піхотна дивізія гауптман Пфіцнер В ході розробки плану операції ОКГ не дозволило командувачу 6-ї армії забрати два полки 29-ї моторизованої дивізії, але надало дозвіл Паулюсу зосередити в його цілях п'ять інженерних батальйонів з дивізій, які тримали оборони вздовж Дону. Георг фон Зоденштерн висловився, що посилення 6-ї армії саперами матиме значну користь, але генерал-майор Шмідт відповів, що інженерні батальйони не можуть бути справді ефективною заміною піхоти, хоча інженери були здатні виконувати такі завдання, як руйнування бункерів та знищення інших опорних пунктів радянських військ, втім 6-й армії була конче потрібна піхота.
Генерал-полковник Фрідріх Паулюс, усвідомивши відсутність піхотної підтримки та обсудивши ситуацію з командиром LI армійського корпусу генерал-лейтенантом фон Зейдліц-Курцбахом, наказав сформувати 10 бойових груп з 71-ї, 79-ї, 94-ї, 295-ї, 305-ї, 389-ї піхотних, 100-ї єгерської та 14-ї і 24-ї танкових дивізій, яких посилити саперними підрозділами та зайняти визначені позиції.
На напрямку заводу «Красні барикаді» німецьким саперам було наказано зосередити основні зусилля своїх перших штурмів на двох радянських опорних пунктах, так званих «Аптечній крамниці» та «Червоному домі». Війська розпочали ретельне підготовку вибухових зарядів та вогнеметів, впевнені, що зможуть опанувати обидва будинки за лічені хвилини.
Радянські позиції Радянські захисники 62-ї армії Чуйкова В. І. добре знали, що відбувається. Стиснуті в зону завдовжки лише 10 км і завширшки не більше 1,6 км, із замерзаючою річкою Волгою за спиною, виснажені радянські війська закріпилися в підвалах, захищених важкими кулеметами та протитанковими рушницями. Сталеві пластини з отворами, просвердленими наскрізь, виставляли лише дульну частину гармати, тоді як міни та мінні пастки були посипані залишками битої цегли, асфальту та ґрунту. Штрафні роти були організовані в бойові протитанкові групи. Всюди льохи перетворювались на опорні пункти, і кожен обернений камінь загрожував мінною пасткою.
Хід операції О 03.00 11 листопада операція «Губертус» розпочалася німецьким коротким і інтенсивним артилерійським обстрілом, а потім 10 батальйонних штурмових груп німецької піхоти, підтриманих танками та саперами, штурмували заводи «Красні барикади», «Красний Октябр» та навколишні позиції червоноармійців поблизу них. Сім німецьких ударних груп наступали на 5-кілометровому фронту між вулицею Волховстроевською та Банним яром, де радянські захисники підготувались до лобової зустрічі з німцями. Командування зведених сил під керівництвом полковника Горохова, ізольоване від решти військ, намагалося послабити тиск контратакою із залізничного мосту через гирло протоки Мечетка у напрямку Дзержинського тракторного заводу. Вуличні бої були надзвичайно запеклими, навіть за неймовірними за розпачом мірками Сталінграда. Біля комбінату «Красний Октябр» саперно-штурмова група німців натрапила на радянську штурмову групу, яка тільки висувалася на позиції, і в робочому цеху заводу важкоозброєні солдати зійшлися в рукопашній сутичці, стріляючи впритул один в одного. Деякі підрозділи вермахту були змушені відступити на свої вихідні позиції, а радянські локальні контратаки за підтримки кількох танків зривали досягнення противника. «Аптечна крамниця» впала майже відразу, але оборонці «Червоного дому» відбивали атаки і вдень і вночі.
До кінця першої доби одна з бойових груп прорвалася до високого берега річки Волга, друга — також вийшла в іншому місці до західного берега. Першу групу червоноармійці швидко відрізали від головних і провели контратаку. Друга добровольча група, зібрана для посилення своїх товаришів, що потрапили в пастку, атакувала і зламала опір радянських 241-го і 161-го стрілецьких полків, але згодом також була відрізана усіма наявними в розпорядженні силами Червоної армії. Обидві групи були знищені, лише один поранений врятувався і повідомив про долю своїх товаришів. Мета досягти річки та утримати позиції тут не була досягнута.
Паулюс спланував здійснити вночі перегрупування та з ранку почати другу атаку на визначені об'єкти. Німці проаналізували помилки попереднього дня і оснастили 50-й інженерний батальйон драбинами. Цей батальйон був перекинутий у колишній сектор атаки 305-го саперного батальйону. Пізніше був переміщений на ділянку наступу 79-ї піхотної дивізії.
О 05:00 12 листопада німецька артилерія протягом півтори години влаштувала вогневий шквал по радянських позиціях. Коли німецькі сапери нарешті увірвались до «Червоного дому», радянські захисники відступили назад у льох, а німці розірвали дошки підлоги та скинули вниз контейнери з транспортним паливом і запалили їх гвинтівковим вогнем, і потім опускали і детонували ранці із зарядами. Врешті-решт гітлерівці повністю оволоділи «Червоним домом», де їм потім довелося залишитися, оскільки вони опинились у пастці, через згубний вогонь з радянських позицій на заводі «Красні Баррікади».
Тим часом підрозділи 305-ї дивізії оберста Бернгарда Штайнмеца та 389-ї дивізії генерал-майора Еріха Магнуса досягли кращих успіхів, здобувши позицію на західному берегу Волги навколо спустошеної нафтобази та заводу «Красні Баррікади». Південніше три німецькі дивізії наполегливо очищали від противника радянські бункери. Після п'яти годин затятих ближніх боїв Паулюс ввів у битву свій тактичний резерв, який прорвав правий фланг 95-ї дивізії і вийшов до річки Волги в районі заводу «Красний Октябр» на фронті 550 метрів. Унаслідок таких дій німців 138-ма стрілецька дивізія виявилася відрізаною від решти 62-ї армії. Коли радянські підкріплення намагалися висадитися з протилежного берега річки їм на допомогу, їх спробу зірвав сильний кулеметний вогонь та стрільба прямим наведенням з зенітних гармат впритул. 138-ма дивізія, затиснута на клаптику землі завширшки 365 м та 90 м у глибину, за корпусами заводу «Красні Баррикади», була знищена.