Під час Другої світової війни СРСР окупував і анексував кілька країн, фактично переданих нацистською Німеччиною в таємному пакті Молотова — Ріббентропа 1939 року. Сюди входили східні краї Польщі (включені до двох різних РСР), а також Латвія (стала Латвійською РСР),Senn, Alfred Erich, Lithuania 1940 : revolution from above, Amsterdam, New York, Rodopi, 2007 Естонія (стала Естонською РСР), Литва (стала Литовською РСР), частина Східної Фінляндії (стала Карело-Фінською РСР)Kennedy-Pipe, Caroline, Stalin's Cold War, New York: Manchester University Press, 1995, та східної Румунії (стала Молдавською РСР та частиною Української РСР). Окрім пакту Молотова — Ріббентропа та повоєнного поділу Німеччини, СРСР також окупував і анексував Закарпатську Україну в 1945 році, яка увійшла до складу УРСР.

Нижче наведено списки різних форм військових окупацій СРСР, що випливають як із радянського пакту з нацистською Німеччиною, так і з наступної холодної війни після перемоги союзників над Німеччиною.Warfare and Society in Europe: 1898 to the Present By Michael S. Neiberg; p 160 AP European History; p. 461 Soviet politics in perspective By Richard Sakwa; p.260

Україна (1917—1921)

Проголошення Української Народної Республіки викликало невдоволення більшовицького уряду Російської Соціалістичної Федеративної Радянської Республіки в Петрограді й була розпочата радянсько-українська війна проти Української Народної Республіки. 9 (22) грудня 1917 року червоногвардійські загони окупували Харків. 11 (24) грудня року більшовики відкрили у завойованому місті альтернативний Всеукраїнський з'їзд рад, що проголосив утворення Радянської Української Народної Республіки зі столицею у Харкові як автономії Радянської Росії. 25 грудня 1917 (7 січня 1918) року 30-тисячна російська більшовицька армія розпочала загальний наступ на Київ. 16 (29) січня 1918 року відбувся бій під Крутами в якому Студентський Курінь з 300 бійців був розбитий 4-тисячним більшовицьким загоном. 26 січня (8 лютого) 1918 року більшовицькі війська під командуванням Муравйова захопили Київ, столицю УНР.

Після укладення Берестейського миру (9 лютого 1918) і домовленості з німецьким і австрійським урядами про звільнення України від більшовицької окупації, українські частини разом з німецькими і австрійськими частинами повели успішні бої на Правобережжі під Житомиром, Бердичевом, Козятином, Бучею і 1 березня 1918 звільнили Київ.

Друга фаза радянсько-української війни розпочалася під час антигетьманського повстання, очолюваного Директорією УНР. 17 листопада 1918 у Москві створено Тимчасовий Робітничо-Селянський Уряд України, який з допомогою частин Червоної армії на чолі з В. Антоновим-Овсієнко, Й. Сталіном і В. Затонським, без оголошення війни, у грудні 1918 почав з Курська наступ на Україну. Проти цієї агресії Директорія вислала радянському урядові ноти протесту. 5 січня 1919 з Москви надійшла нота народного комісара закордонних справ РСФРР, у якій стверджувалося, що військ РСФРР в Україні нема, а проти Директорії воює армія «українського радянського уряду, який є цілком незалежний». Під час війни на окупованій ними українській території більшовики створили маріонетковий радянський уряд УСРР. Після підписання Варшавського договору (22 квітня 1920) почався польсько-український наступ на більшовиків. Польська армія і дві українські дивізії, а також армія, що повернулася з Зимового походу, почали наступ проти більшовиків. Уже 7 травня 1920 дивізія М. Безручка разом з польськими частинами увійшла до Києва (Київська операція війська польського). Однак ці початкові успіхи були перекреслені контрнаступом більшовицької армії С. Будьонного, який за червень-серпень здобув територію біля річки Збруч, і згодом зайняв велику частину Галичини і Волині та через Замостя прямував на Варшаву. Усі операції були припинені 18 жовтня 1920 р., коли польський уряд підписав запропоноване російською стороною перемир'я. Тоді Армія УНР в числі 23 000 бійців сама продовжувала боротьбу проти більшовицьких військ до 21 листопада 1920, коли під тиском переважаючих військ мусила перейти Збруч на територію польської держави, де була інтернована.

Під час польсько-радянської війни 1920 року керівництво РСФРР створило Галицьку Соціалістичну Радянську Республіку як політичну структуру та плацдарм для подальшої комуністичної експансії на Захід. 19 вересня 1920 до Тернополя увійшли сили 6-ї польської армії та Дієвої армії УНР, а 21 вересня відбувся постфактум розпуск Галревкому і повітревкомів.

18 березня 1921 року РРФСР, УСРР й Польща підписали Ризький мирний договір, згідно з яким територія України розділялася річкою Збруч. Уряд УНР не був допущений до переговорів. 30 грудня 1922 року РСФРР, УСРР, БСРР і ЗСФРР уклали договір про утворення СРСР. Однак договір по суті не було ратифіковано та підписало з РСФРР. У 1932—1933 роках відбувся акт геноциду проти українського народу вчинений радянським урядом — Голодомор.

17 вересня 1939 року був перетнутий польський кордон на підставі секретного пункту пакту Молотова-Ріббентропа між Радянським Союзом та нацистською Німеччиною, окупувавши українські території з метою нібито «захистити» українську і білоруську меншини в час розпаду польської держави. 22 червня 1941 року розпочалася німецька окупація України, що тривала до кінця 1944 року. Після цього Червона армія знову зайняла територію України та продовжила репресії проти українців. З початком розпаду Радянського Союзу розпочався процес відновлення незалежності України й створення держави Україна. Український уряд у вигнанні проіснував до 1991 року.

Польща (1939—1956) Польща була першою країною, окупованою СРСР під час Другої світової війни. Секретний протокол пакту Молотова — Ріббентропа передбачав розкол Польщі між СРСР та нацистською Німеччиною.Sanford, George (2005). Katyn and the Soviet Massacre Of 1940: Truth, Justice And Memory. London; New York: Routledge. . p. 21. Weinberg, Gerhard (1994). A World at Arms: A Global History of World War II. Cambridge: Cambridge University Press. ., p. 963. У 1939 р. Загальна площа польських територій, окупованих СРСР (включаючи територію , віддану Литві та анексовану в 1940 р. Під час утворення Литовської РСР), становила 201 015 квадратних кілометрів з населенням 13,299 млн. Осіб, з них 5,274 млн етнічні поляки та 1,109 млн євреїв.Concise Statistical Year-Book of Poland, Polish Ministry of Information. London June 1941 P.9 & 10

Після закінчення Другої світової війни СРСР утримував більшість територій, які він окупував у 1939 році, тоді як території площею 21 275 квадратних кілометрів з 1,5 мільйонами жителів були повернуті підконтрольній комуністам Польщі, зокрема райони біля Білостока та Перемишля.U.S. Bureau of the Census The Population of Poland Ed. W. Parker Mauldin, Washington- 1954 P.140 У 1944—1947 рр. Понад мільйон поляків було переселено з анексованих територій у Польщу (переважно у відновлені території). Радянські війська (Північна група сил) дислокувалися в Польщі з 1945 по 1993 р. Лише в 1956 р. офіційні угоди між комуністичним режимом у Польщі, встановленими самими Радами, та СРСР визнали присутність цих військ. Отже, багато польських вчених приймають вживання терміна «окупація» для періоду 1945—1956 років. Інші вчені датують радянську окупацію до 1989 року. Польський уряд у вигнанні проіснував до 1990 року.

Балтійські держави (1940—1991)

Проіснувавши як незалежні країни протягом двадцяти років, країни Балтії були окуповані та незаконно анексовані в червні 1940 р.Anu Mai Koll, «Baltic Countries Under Occupation: Soviet & Nazi Rule 1939—1991», Отримавши вільну руку від нацистської Німеччини через Німецько-радянський пакт про ненапад та його секретний додатковий протокол від серпня 1939 р. СРСР тиснув на три країни з проханням прийняти свої військові бази у вересні 1939 р. У разі відмови СРСР погрожував здійснити повітряну та морську блокаду і негайно здійснити атаку сотнями тисяч військовослужбовців, приземлених на кордоні. Збройні сили випередили політичну систему цих країн і встановили маріонеткові режими після фальсифікації виборів у червні 1940 року.«Phase III: The Soviet Occupation of Estonia from 1944». In: Estonia since 1944: Reports of the Estonian International Commission for the Investigation of Crimes Against Humanity, pp. VII—XXVI. Tallinn, 2009 Радянізація була перервана німецькою окупацією в 1941—1944 роках. Балтійський наступ відновив радянський контроль у 1944—1945 роках і відновив радянізацію, переважно завершену до 1950 року. Примусова колективізація сільського господарства розпочалася в 1947 році, а завершилася після масової депортації в березні 1949 року. Конфісковано приватні фермерські господарства, а фермерів змушено вступати в колгоспи. Збройний рух опору " лісових братів " діяв до середини 50-х років. Сотні тисяч брали участь або підтримували рух; десятки тисяч були вбиті. Радянська влада, яка воювала з лісовими братами, також зазнала втрат у вигляді сотень загиблих. З обох сторін було вбито деяких невинних мирних жителів. Крім того, діяла низка підпільних націоналістичних шкільних груп. Більшість їх членів були засуджені до тривалих термінів ув'язнення. Каральні дії швидко зменшились після смерті Йосипа Сталіна в 1953 році; з 1956–58 рр. значній частині депортованих та політичних в'язнів було дозволено повернутися.

Під час окупації радянська влада вбила, політично заарештувала, незаконно взяла на службу та депортувала сотні тисяч людей. Протягом усього періоду окупації було здійснено безліч інших злочинів проти людства. Крім того, намагаючись забезпечити ідеали комунізму, влада навмисно демонтувала існуючі соціальні та економічні структури та нав'язала нові «ідеологічно чисті» ієрархії. Через це країни Балтії зазнали суттєвих втрат. Наприклад, естонські вчені оцінили економічний збиток, безпосередньо пов'язаний з окупацією після Другої світової війни, у сотні мільярдів доларів США (ВВП Естонії у 2006 році склав 21,28 млрд. Доларів). За оцінками, радянський екологічний збиток Естонії становить близько 4 мільярдів доларів. На додаток до прямих збитків, відстала економіка призвела до сильної нерівности в Північній Європі.

Адже спроба інтегрувати естонське суспільство до радянської системи зазнала невдачі. Хоча збройний опір зазнав поразки, населення залишалося антирадянським. Це допомогло естонцям організувати новий рух опору наприкінці 1980-х, відновити свою незалежність у 1991 році, а потім швидко розвинути сучасне суспільство.

Незважаючи на анексію СРСР в 1940 році, тому правильно говорити про окупацію балтійських держав, посилаючись, зокрема, на відсутність радянського юридичного титулу. Тривала окупація була неортодоксальною. До 1991 року статус трьох країн важливим чином нагадував класичну окупацію: зовнішній контроль з боку несанкціонованих на міжнародному рівні сил та конфлікт інтересів між іноземною державою та жителями. Однак в інших аспектах ситуація сильно відрізнялася від класичної окупації. Як факт включення країн Балтії до складу СРСР як радянських республік без кваліфікації, так і тривалість радянської влади ставлять під сумнів придатність усіх норм окупації з практичної точки зору. Незважаючи на факт анексії, присутність СРСР у країнах Балтії залишалася окупацією sui generis.

Хоча СРСР засудив пакт Молотова — РіббентропаJerzy W. Borejsza, Klaus Ziemer, Magdalena Hułas. Totalitarian and Authoritarian Regimes in Europe. Berghahn Books, 2006. Page 521. — безпосереднього попередника окупації — в даний час політика правонаступника СРСР Російської Федерації заперечує, що події становлять окупацію або є незаконними відповідно до (міжнародної)) закони.Russia denies Baltic 'occupation' , BBC News, Thursday, 5 May 2005

Території Фінляндії (1940)