Битва при Джербі (, ) — військове зіткнення між Османською імперією та об'єднаними флотом християнських держав (більшість якого складали іспанці), що відбулось біля острова Джерба поруч з туніським узбережжям 9-14 травня 1560 року. Підсумком бою стала повна перемога османського флоту на чолі з Піяле-пашою та Тургут-реїсом. Наслідки для європейського флоту були катастрофічними — біля 10 000 людей загинуло або було захоплено в полон, до половини кораблів були потоплені або захоплені османським флотом в якості трофеїв. Разом з переможною битвою при Превезі за 22 роки до того знаменувала собою пік могутності османського флоту в середині XVI століття.
Передумови Після нищівних перемог Османської імперії над європейськими морськими державами в першій половині XVI століття (перемога османського флоту на чолі з Хайраддіном Барбароссою в битві при Превезі в 1538 році, катастрофа Алжирської експедиції імператора Карла V в 1541 році, втрата Триполі в 1551 році, напад на Балеарські острови Піяле-паші і рейди Тургут-рєїса на порти іспанського узбережжя в 1558 році), іспанський король Філіп II звернувся до папи Павла IV і його союзників в Європі з пропозицією організувати експедицію проти турків, з метою повернути місто Триполі, захоплене Тургут-реїсом у Госпітальєрів в 1551 роціPrescott, William H.(1963) Histories: The Rise and Decline of the Spanish Empire. — Viking Press, — 568 p.. На той момент правителем Триполі був сам Тургут, призначений султаном Сулейманом Пишним спочатку беєм (1551 рік), а згодом і пашею Триполі (1556 рік).
Сили сторін Історик Вільям Прескотт, автор фундаментальних праць з історії Іспанії XV — XVI століть, зазначав, що джерела, що описують кампанію на Джербі настільки суперечливі, що встановити істину неможливо. Як правило, більшість авторитетних джерел вважають, що флот, зібраний християнськими союзними державами в 1560 році, складався з 50-60 галер і 40-60 інших, менших суденWilliam H. Prescott. Histories: The Rise and Decline of the Spanish Empire. — Viking Press, 1963. — 568 p.. Наприклад, офіційний історик ордена госпітальєрів Джакомо Бозіо () відзначає, що було зібрано 54 галери, а Фернан Бродель вказує, що крім 54 галер, було ще близько 36 допоміжних і малих суден. Деякі джерела вказують, що християнський флот налічував близько 200 суден. Однак, найавторитетнішими прийнято вважати цифри Кармела Тести () — 54 галери, 7 бригів, 17 фрегатів, 2 галеона, 28 торгових кораблів і 12 малих допоміжних суден, тобто разом 120 кораблів. Сполучений флот Іспанського королівства, Генуезької республіки, Великого герцогства Тосканського, Папської держави і лицарів Мальтійського ордена був зібраний в Мессіні під командуванням Джованні Андреа Доріа. Після чого флот вирушив на Мальту, де через погану погоду 2 місяці простояв без руху. За цього час внаслідок хвороби було втрачено близько 2 тисяч осіб.
10 лютого 1560 року флот нарешті відплив до Триполі. Точно кількість солдатів невідома: Бродель вважає, що на борту було — чоловік, Тесту наводить дані про солдатів. У будь-якому випадку, в складі флоту перебувало не більше солдатів (з огляду на можливості для перевезення такої кількості людей). Війська висадилися недалеко від Триполі, але через брак води, хвороби і погодні умови командування відмовилося від початкового плану і 7 березня армія повернулася на острів Джерба біля узбережжя Іфрикії (сучасний Туніс) і захопила його. Віце-король Сицилії , 4-й герцог Медінаселі, наказав почати на острові будівництво форту. В цей час флот Османської імперії в складі 86 галер і галіотів під командуванням адмірала Піяле-паші вже відплив зі Стамбула. На превеликий подив сил християнського альянсу, турецький флот з'явився біля Джерби вже 11 травня 1560 року.
Хід битви
Битва тривала всього кілька годин, причому близько половини галер християнського союзу були захоплені або потоплені. Кількість жертв, знову ж неоднозначна: від 9 000 до 18 000 людей. При цьому близько 2/3 від цього числа — веслярі. Солдати, що залишилися в живих, сховалися за стінами щойно збудованого форту, який незабаром був атакований об'єднаними силами Піяле-паші і Тургут-рєїса, який приєднався до Піяле-паші 13 травня. Відомо, що Джованні Андреа Доріа на невеликому судні встиг втекти і командування прийняв на себе іспанський командир Альваро де Санде. Після тримісячної облоги гарнізон форту здався.
Згідно з даними Джакомо Бозіо, Піяле-паша переправив в Стамбул близько полонених, в числі яких був і де Санде. При цьому немає однозначної версії щодо обставин того, як де Санде потрапив в полон. Так, австрійський дипломат і посол в Константинополі Ожьє Гіслен де Бусбек в своїх знаменитих «Турецьких листах» пише, що де Санде, розуміючи неминучість поразки, був узятий в полон під час спроби покинути острів. Згідно з іншими джерелами, зокрема з даними, наведеними Фернаном Броделем, Альваро де Санде, бачив, що гарнізон ось-ось впаде і 29 липня 1560 року очолив відчайдушну вилазку, в результаті якої і був взятий в полон. У будь-якому випадку, завдяки старанням Ожьє де Бусбек, де Санде був викуплений і звільнений, і через кілька років знову бився з турками під час Великої облоги Мальти в 1565 році.
Тургут-реїс на честь цієї битви доручив звести вежу, складену, згідно з переказами, із шести тисяч черепів і кістяків, яку назвали «Бурж-ер-Рус» (Башта з черепів)Bernard Bachelot, , Paris, L'Harmattan, 2012, 347 p. (ISBN 978-2-296-56347-6, lire en ligne [archive]), p. 25Azzedine Guellouz, Abdelkader Masmoudi, Mongi Smida et Ahmed Saadaoui, , vol. III: Les temps modernes, Tunis, Sud Éditions, 2007, 454 p. ISBN 978-9973-84-476-7, p. 35. Вона простояла до середини XIX століття і була зруйнована лише в 1848 році за наказом туніського бея Ахмада I в рамках врегулювання відносин з європейськими країнами, а людські рештки були перепоховані на католицькому кладовищі в місті Гумт-СукCharles Monchicourt, L'expédition espagnole de 1560 contre l'île de Djerba, Paris, Leroux, 1913, 271 p., p. 157-16. На місці вежі в 1906 році споруджено обеліск, що нагадує про її існування.
Полон Сципіона Чикала В битві при Джербі в османський полон потрапив знатний генуезець віконт Чикала та його син Сципіон Чикала. Їх обох було вивезено спочатку до Триполі в Північній Африці, а потім до Константинополя. Батько згодом був викуплений з полону і, проживши деякий час у Бейоглу (Пера), повернувся до Мессіни, де і помер у 1564 році. Його сина Сципіона не звільнили, а натомість після прийняття ісламу віддали до османського закладу по підготовці юнаків до імператорської служби. Він пройшов навчання в Імператорському палаці, піднявшись до рангу силахтара. Зрештою він одружився, спочатку 1573 року з однією, а потім в 1576 з ще однією правнучкою Сулеймана І. Під іменем Чикалазаде Юсуф Сінан-паша він став відданим захисником Порти і за правління султана Мехмеда III обіймав найвищі посади в Османській імперії — був великим візиром дивана і капудан-пашею османського флоту.
Підсумки Битва при Джербі знаменувала собою вершину морського панування османів у Середземному морі, яке розпочалося 22 роками раніше з перемоги в битві при Превезі. Критичним наслідком битви для іспанців було те, що вони втратили близько 600 кваліфікованих морських фахівців і офіцерів і морських піхотинців-аркебузирів, яких, на відміну від кораблів, не можна було швидко замінити.
Після цієї перемоги і зміцнення османів на острові, напад на нову базу госпітальєрів на Мальті (попередня перебувала на острові Родос і була захоплена османами в 1522 році) став лише питанням часу і більш ніж очевидним наступним кроком. Перший напад відбувся вже у 1560 році і закінчився взяттям Тургут-реїсом в полон усього християнського населення острова Гоцо біля Мальти, але напад на саму Мальту було відбито. Більш ґрунтовна Велика облога Мальти відбулась у 1565 році, але османська армія програла цю вирішальну битву, під час якої сам Тургут-реїс загинув. Після знищення великого османського флоту в битві при Лепанто в 1571 р., репутація османів як непереможної морської потуги була остаточно зруйнована. Тим не менш, Османам вдалося відновити свій флот навдивовижу швидко, менш ніж за рік. Вже в рік поразки при Лепанто османський флот захопив у венеційців Кіпр, а в 1574 р. вони захопили Туніс у іспанців та їхніх васалів Хафсідів.
Див. також
Битва при Превезі Османські військово-морські експедиції в Індійському океані Битва при Лепанто
Примітки
Джерела
Brummett, Palmira (1994). Ottoman Seapower and Levantine Diplomacy in the Age of Discovery. New York: SUNY Press. ISBN 0791417018..
Clodfelter, Micheal (2017). Warfare and Armed Conflicts: A Statistical Encyclopedia of Casualty and Other Figures, 1492—2015. Jefferson, North Carolina: McFarland. ISBN 978-0786474707. Hattendorf, John; King, Ernest (2013). Naval Strategy and Power in the Mediterranean: Past, Present and Future. Routledge. ISBN 978-1-136-71317-0. Prescott, William H.(1963) Histories: The Rise and Decline of the Spanish Empire. — Viking Press, — 568 p.