Карл Прагер, з 30 листопада 1917 року — Ріттер фон Прагер (; 23 жовтня 1875, Варменштайнах — 31 січня 1959, Швангау) — німецький воєначальник, генерал піхоти вермахту. Кавалер ордена Pour le Mérite.
Біографія Син чиновника Генріха Прагера і його дружини Ернестіни, уродженої Крогер.
Прагер закінчив Нову гімназію в Бамберзі в 1893 році.Eugen Brand: Die ersten 25 Jahre des Neuen Gymnasiums Bamberg : (1890–1915). Gärtner, Bamberg 1915, S. 25 Потім 14 липня 1894 року він вступив до 11-го піхотного полку «фон дер Танн» Баварської армії. З 1 березня 1895 року по 6 лютого 1896 року він був відряджений до Військової школи в Мюнхені. Таким чином, Прагер пройшов курс піонерської підготовки в червні 1899 року та був відряджений до військової стрілецької школи протягом травня 1900 року. 1 жовтня 1901 року його перевели до Регенсбурзького окружного командування, де він служив ад'ютантом. Після цього, з 1 жовтня 1903 року по 30 вересня 1906 року, Прагер був відряджений до Військової академії, що дало йому кваліфікацію для служби в Генеральному штабі, на посаді вищого ад'ютанта та в секційній службі.Othmar Hackl: Die Bayerische Kriegsakademie (1867–1914). C.H. Beck’sche Verlagsbuchhandlung. München 1989. ISBN 3-406-10490-8. S. 544. Після короткого періоду військової служби 1 жовтня 1907 року Прагера було відряджено до Центрального апарату Генерального штабу. Після цього його відрядили до Великого Генерального штабу в Берліні до 30 вересня 1910 року. Тим часом 22 квітня 1910 року його перевели до Центрального апарату Генерального штабу. З 26 березня 1911 року по 22 січня 1913 року він служив у Генеральному штабі 1-го армійського корпусу. Потім Прагер служив у Генеральному штабі фортеці Гермерсгайм до 18 березня 1914 року, де розробив новий план озброєння. Після цього він повернувся на дійсну службу, прийнявши командування 10-ю ротою 2-го піхотного полку «Кронпринц».
Після початку Першої світової війни він очолив свою роту в битвах під Бадонвільєром та Сіреєм на Західному фронті. Прагер відмовився від командування 16 серпня 1914 року та був переведений до Генерального штабу 1-го армійського корпусу. Там він пережив битви під Саарбург-Мец та Нансі-Епіналь, а також битву на Соммі. 23 жовтня 1914 року його було переведено до штабу генерал-квартирмейстера у Великому штабі. Напередодні Різдва Прагер став першим офіцером генерального штабу (начальником оперативного відділу) новоствореної 79-ї прусської резервної дивізії. На цій посаді він брав участь у Зимовій битві під Мазурами та був поранений 8 лютого 1915 року. Після перебування у військовому шпиталі Прагер був направлений до Генерального штабу губернаторства Ульм, а 6 березня 1915 року призначений першим офіцером генерального штабу новоствореної 52-ї прусської піхотної дивізії. З цією дивізією він брав участь в окопній війні в Артуа з травня 1915 року та відіграв значну роль в оборонних успіхах під час битви на Соммі влітку. 3 серпня 1916 року Прагера звільнили з командування, перевели до офіцерів на спеціальних посадах та відрядили до Генерального штабу 6-ї армії. Офіційно його перевели туди 14 серпня 1916 року. Всього через два тижні Прагер став другим офіцером Генерального штабу в штабі новоствореної групи армій «Кронпринц Рупрехт». Після окопної війни в Артуа та Фландрії, а також на фронті Зігфріда, 1 червня 1917 року Прагера було підвищено до першого офіцера генерального штабу
У 1918 році Прагер брав участь у бойових діях німецького Весняного наступу, битвах при Лісі та Кеммелі, а потім організував відхід 4-ї групи армій до Німеччини з лінії Антверпен-Маас після Комп'єнського перемир'я.
Після демобілізації на початку лютого 1919 року Прагера перевели до Центрального апарату Генерального штабу, а в середині місяця відрядили до Великого штабу в Кольберзі як баварського військового повноважного представника. 16 квітня 1919 року Прагера включили до складу Тимчасового рейхсверу та призначили начальником Генерального штабу Командування групи рейхсверу 4. У цій якості він брав участь у придушенні Баварської Радянської Республіки. Він став командиром батальйону 19-го (Баварського) піхотного полку 1 лютого 1921 року. Тим часом, з 1920 року до прийняття Закону про військову службу від 23 березня 1921 року, який ліг у правову основу для Рейхсверу, Прагер був членом комісії, яка розробила цей закон.Harold J. Gordon Jr.: Die Reichswehr und die Weimarer Republik. Verlag für Wehrwesen Bernard & Graefe. Frankfurt am Main 1959. S. 164
З 15 червня 1921 по 31 березня 1922 року він служив у штабі полку, а згодом був переведений до Імперського військового міністерства в Берліні на посаду начальника відділу армійської підготовки (T 4). 1 лютого 1925 року Прагер повернувся на дійсну службу та став командиром 19-го (Баварського) піхотного полку. Після двох років служби він залишив командування полком та призначений інспектором піхоти (In 2) в Імперському військовому міністерстві.Прагер був офіційно звільнений з військової служби 31 січня 1931 року з правом носити генеральську форму 19-го (Баварського) піхотного полку.
26 серпня 1939 року призваний на службу і призначений командиром 27-го армійського корпусу. З 6 листопада 1939 року — командир 25-го армійського корпусу. 1 травня 1942 року відправлений в резерв фюрера, 30 червня звільнений у відставку. До 1944 року жив в Мюнхені. Після важкого бомбардування міста переїхав в Швангау, де прожив решту життя.
Звання Офіцер-аспірант (14 липня 1894) Другий лейтенант (28 жовтня 1905) Лейтенант (2 лютого 1899) Оберлейтенант (28 жовтня 1905) Гауптман (7 березня 1910) Майор (30 листопада 1914) Оберстлейтенант (1 жовтня 1920) Оберст (1 липня 1922) Генерал-майор (1 лютого 1927) Генерал-лейтенант (1 лютого 1929) Генерал піхоти запасу (31 січня 1931) Генерал піхоти (1 вересня 1940)
Нагороди Медаль принца-регента Луїтпольда Орден Корони (Пруссія) 4-го класу Залізний хрест 2-го і 1-го класу Орден «За заслуги» (Баварія) 4-го класу з мечами (16 листопада 1914) 4-го класу з мечами і короною (21 грудня 1915) 3-го класу з мечами (24 квітня 1917) Орден Церінгенського лева, лицарський хрест 1-го класу з мечами (2 вересня 1915) Ганзейський Хрест Бремен (25 жовтня 1916) Любек (19 липня 1917) Гамбург (10 листопада 1917) Королівський орден дому Гогенцоллернів, лицарський хрест з мечами (26 березня 1917) Хрест «За військові заслуги» (Брауншвейг) 2-го класу (12 травня 1917) Хрест «За військові заслуги» (Мекленбург-Шверін) 2-го класу (16 червня 1917) Галліполійська зірка (Османська імперія; 10 листопада 1917) Військовий орден Максиміліана Йозефа, лицарський хрест (30 листопада 1917) — за заслуги під час битви під Аррасом, третьої битви під Іпром та битви під Камбре. Pour le Mérite (23 грудня 1917) — за заслуги під час битви під Камбре. Орден Альберта (Саксонія), лицарський хрест 1-го класу з мечами (1918) Орден «За військові заслуги» (Болгарія), офіцерський хрест Хрест «За вислугу років» (Баварія) 2-го класу (24 роки) Почесний хрест ветерана війни з мечами Медаль «За вислугу років у Вермахті» 4-го, 3-го, 2-го і 1-го класу (25 років) Німецька імперська відзнака за фізичну підготовку в золоті (11 вересня 1939) Медаль «У пам'ять 1 жовтня 1938» (19 жовтня 1939) Застібка до Залізного хреста 2-го класу (14 травня 1940) 1-го класу (26 травня 1940)
Примітки
Література Hanns Möller: Geschichte der Ritter des Ordens pour le mérite im Weltkrieg. Band II: M-Z. Verlag Bernard & Graefe, Berlin 1935, S. 144—145. Karl-Friedrich Hildebrand, Christian Zweng: Die Ritter des Ordens Pour le Mérite des I. Weltkriegs. Band 3: P–Z. Biblio Verlag, Bissendorf 2011, ISBN 3-7648-2586-3, S. 50–52. Othmar Hackl: Die Bayerische Kriegsakademie (1867—1914). C.H. Beck´sche Verlagsbuchhandlung, München 1989, ISBN 3-406-10490-8, S. 544. Rudolf von Kramer, Otto Freiherr von Waldenfels: VIRTUTI PRO PATRIA. Der königlich bayerische Militär-Max-Joseph-Orden. Kriegstaten und Ehrenbuch 1914—1918. Selbstverlag des königlich bayerischen Militär-Max-Joseph-Ordens, München 1966, S. 377—378. Eugen Brand: Die ersten 25 Jahre des Neuen Gymnasiums Bamberg: (1890—1915). Gärtner, Bamberg 1915, S. 25 Harold J. Gordon Jr.: Die Reichswehr und die Weimarer Republik. Verlag für Wehrwesen Bernard & Graefe. Frankfurt am Main 1959. S. 164 Rangliste des Deutschen Reichsheeres. Hrsg.: Reichswehrministerium. Mittler & Sohn. Berlin 1924. S. 114.
Посилання Біографічні дані