Дванадцятирічне перемир'я — термін, що описує період припинення бойових дій між Іспанією та Південними Нідерландами з одного боку та Республікою Семи об'єднаних провінцій Нідерландів з іншого, у відповідності до домовленостей, досягнутих у Антверпені 9 квітня 1609 року.Allen (2000) pp. 202—233. Це був переломний момент у Вісімдесятирічній війні, оскільки вперше Об'єднані провінції Нідерландів отримали офіційне визнання від іншої держави. З точки зору Іспанії перемир'я сприймалось як принизлива поразка, оскільки вони були змушені піти на значні поступки, майже нічого не отримавши натомість.Goodman p. 15Anderson p. 4 Проте, перемир'я дозволило королю Філіпу III відмежуватися від конфлікту в Нижніх країнах та присвятити свої сили внутрішнім проблемам іспанської монархії. Ерцгерцоги Альбрехт VII та Ізабелла використали роки перемир'я для зміцнення правління Габсбургів та здійснення Контрреформації на територіях, що перебували під їх суверенітетом.
Передумови
Війна в Нижніх країнах зайшла в глухий кут у 1590-х роках. Після падіння Антверпена в 1585 р. Король Іспанії Філіп II наказав Алессандро Фарнезе спрямувати свої війська спочатку на невдалу кампанію Іспанської Армади, а потім проти Франції, щоб запобігти спадкоємству Генріха IV який був протестантом. У наступні роки Армія Фландрії була вимушена тільки оборонятись. У 1596 році, не маючи змоги фінансувати війну на три фронти, Філіпп II був змушений оголосити про призупинення виплат. Скрутне становище Іспанії спритно використав штатгальтер Моріц. У серії походів армія Республіки захопила Бреду в 1590 році, наступного року взяла Девентер, Хюльст і Неймеген і в 1594 році захопила Гронінген. На цьому етапі Армія Фландрії втратила майже всі свої стратегічні позиції на північ від Великих річок.Parker (1977).
У 1598 р. після приходу до влади в Іспанії Філіпа III та ерцгерцогів Альбрехт VII та Ізабелли в Габсбурзьких Нідерландах, Армія Фландрії намагалася перейти в наступ на Нідерландську республіку. Незважаючи на тактичну поразку в битві при Ніувпорті 2 липня 1600 року, вона все-таки досягла успіху у виконанні стратегічної мети — відбитті голландського вторгнення до Фландрії. Тривала облога Остенду (1601—1604) яскраво продемонструвала співвідношення сил. Обидві сторони влили величезні ресурси в облогу або захист міста, яке було повністю зруйноване під час боїв. Амброзіо Спінола, який став наступником ерцгерцога Альбрехт VII на посаді командувача на місцях, врешті захопив місто 22 вересня 1604 р., Але лише ціною прийняття втрати Сльойсу.
Тим часом габсбурзькій дипломатії вдалося припинити одразу дві війни в яких вона брала участь. У 1598 р. Генріх IV та Філіп II закінчили Франко-іспанську війну підписанням Вервенського миру. Через шість років Яків I та Філіп III спільно з ерцгерцогами Альбрехтом та Ізабеллою уклали Лондонський договір який завершив Англо-іспанську війну (1585—1604). Ці договори дозволили Габсбургам сконцентрувати свої ресурси на війні проти голландців. Наступного року Спінола перехопив ініціативу, вперше з 1594 року почавши бойові дії на північ від Великих річок. Неочікувано для Голландської республіки ворог опинився в самому її серціAllen (2000).. До 1606 року іспанська армія захопила Олдензал, Лохем, Лінген, Райнберг і Грунло незважаючи на зусилля Моріца Оранського. Однак це просування не завадило союзникам Республіки продовжувати свою матеріальну підтримку. Більше того, успіхи Габсбургів у Нідерландах мали високу ціну. Іспанці не завдали вирішального удару, на який сподівалисьIsrael (1995), pp. 399—405. Крім того, в 1605 році Голландська Ост-Індійська компанія зробила серйозний прорив у торгівлі прянощами, створивши бази на Молуккських островах на противагу португальцямIsrael (1982) pp. 5–9.. Ці досягнення сигналізували про серйозну загрозу подальшого поширення конфлікту в Іспанській заморській імперії. 9 листопада 1607 р. Філіп III оголосив про призупинення виплат. Співвідношення сил не було на користь жодної із сторін тож після десятиліть війни обидві сторони були нарешті готові розпочати переговори.
Перемовини
Сторони почали таємне листування під час ранніх стадій кампанії 1606 року. Контакти активізувались, коли Альбрехт доручив отцю Яну Неєну в березні 1607 р. дізнатись про попередні вимоги, виконання яких дозволило б почати офіційні переговори. Вихований в протестантській вірі, Неєн перейшов у католицизм і приєднався до Францисканського ордену. Не дивлячись на це, він мав давні зв'язки зі Штатгальтером Моріцом, що зробило його цінним посередником. Під виглядом відвідин своєї матері в Об'єднаних провінціях Неєн подорожував між Брюсселем та Гаагою. Генеральні штати Республіки наполягали на попередньому визнанні їх незалежності, на що погодився Альбрехт, нехай і зі значними застереженнямиVan Eysinga (1959) pp. 79–83..
12 квітня 1607 року Об'єднані провінції та Габсбурзькі Нідерланди домовились про припинення вогню, яке набуло чинності 4 травня і діяло протягом восьми місяців. Згодом режим припинення вогню було поширено і на дії на моріVan Eysinga (1959) pp. 83–84.. Вже на тому етапі було важко отримати згоду Філіпа III. Король був вражений готовністю Альбрехта поступитися у вимозі визнання незалежності. Лише відчайдушне економічне становище Іспанії змусило його ратифікувати угоду. Пізніше, припинення вогню буде продовжено кілька разів, щоб забезпечити продовження переговорів, які в підсумку призведуть до підписання Дванадцятирічного перемир'я.Allen (2000) pp. 169—202.
Мирна конференція почалась у Гаазі 7 лютого 1608 року. Переговори відбувались у Бінненгофі, у приміщенні, яке з тих пір відоме як Тревесзаал. Оскільки Штатгальтер Моріц відмовився брати участь у конференції, керівництво делегацією республіки було передано його двоюрідному братові Віллему Луїсу Нассауському, Штатгальтеру Фрісландії, Гронінгену та Дренте. Головним перемовником з голландської сторони був впливовий Земельний адвокат Голландії Йоган ван Олденбарневелт. Делегацію Габсбурзьких Нідерландів очолював Амброзіо Спінола. Головним перемовником був Жан Рішардо. Їм допомагали Неєн, державний і воєнний секретар Дон Хуан де Мансісідор та Луїс Веррейккен. Король Іспанії не направив своєї делегації, делегати ерцгерцогів мали право вести переговори від його іменіGroenveld (2009) pp. 41–42..
Інші держави також направили делегації на конференцію. Французьку групу посередників очолив досвідчений переговорник і Президент парламенту Бургундії П'єр Жаннін. Англійську делегацію очолив посол у Гаазі та майбутній державний секретар Ральф Уінвуд. Король Данії Кристіан IV відправив свого майбутнього канцлера Якоба Ульфельда. Інші посередники представляли Пфальц, Бранденбург, Ансбах та Гессен-Кассель. Курфюрст Кельна та герцог Юліху та Клівсу направили спостерігачів. Більшість з цих делегатів залишили конференцію в міру її затягування конференції, і лише французькі та англійські посередники залишились до кінцяVan Eysinga (1959) pp. 97–100..
Конференція не змогла домовитись про умови мирного договору, і завершилася 25 серпня. Сторони не змогли досягти компромісу з питань колоніальної торгівлі та релігії. Щоб захистити Іспанську імперію, Габсбурги вимагали, щоб голландці припинили всяке мореходство на південь від екватора. Це була ціна, яку меркантильні Об'єднані провінції відмовились платити. Вимога надихнула Гуго Гроція видати свою знамениту Mare Liberum на захист нідерландської позиції.Borschberg (2011) pp. 78–81. Об'єднані провінції також відхилили вимогу Габсбургів про надання католикам республіки свободи віросповідання, розцінивши її як втручання у їхні внутрішні справи. Незважаючи на ці невдачі, французьким та англійським посередникам все ж вдалося переконати обидві сторони погодитися на тривале перемир'я. Це допомогло зберегти мир, без згоди щодо всіх спірних тем. Розглянувши як довго- так і короткотривалі варіанти, термін перемир'я було встановлено на дванадцять роківGroenveld (2009) pp. 41–52.
Офіційні переговори були відновлені 28 березня 1609 року в мерії Антверпена. 9 квітня обидві делегації підписали угоду. Процес ратифікації виявився складним. У республіці такі міста як Амстердам та Делфт побоювалися, що перемир'я зменшить обсяги їх торгівлі. Зеландія обурювалась втратою доходу від піратства та наполягали на збереженні блокади ШельдиIsrael (1982) pp. 35–42.. Філіп III мав свої причини поступитися, однак знадобилося кілька місій від ерцгерцогів до Короля, перш ніж він був готовий ратифікувати договір 7 липня 1609 р.Allen (2000) pp. 229—230.
Зміст Габсбурги погодились ставитись до Сполучених провінцій як до незалежної держави на час перемир'я. Формулювання статті було неоднозначним. Голландська версія угоди вказувала, що незалежність Республіки була визнана. Французький текст припускав, що до Республіки будуть ставитися як до незалежної.
Усі бойові дії припинялись на дванадцять років. Дві сторони здійснювали свій суверенітет на територіях, які вони контролювали на дату угоди. Їхні армії більше не мали збирати внески на ворожій території, усіх заручників мало бути звільнено. Піратство мало бути припинено, сторони мали протидіяти піратству проти один одного. Між колишніми воюючими сторонами відновлювалася торгівля. Голландські торговці або мореплавці отримали такий самий захист в Іспанії та ерцгерцогських Нідерландах, яким користувалися англійці згідно з Лондонським договором. Це означало, що їх не можна було переслідувати за свої переконання, якщо тільки вони не образили місцеве населення. Зі свого боку, голландці погодились припинити блокаду фламандського узбережжя, але відмовились дозволити вільне плавання по Шельді.
Біженцям з Південних Нідерландів було дозволено повернутися, за умови що вони прийняли католицизм. Маєтки, які були захоплені під час війни, мали бути реституйовані або їх вартість була б компенсована. Ряд аристократичних сімей мав виграти від цієї статті, серед яких головним був Штатгальтер Моріц та його брати й сестри. Реституції були узгоджені в окремому договорі від 7 січня 1610 р.Groenveld (2009) pp. 59–66.
Угода взагалі не згадувала торгівлю в Індійському океані. Вона ані не підтримала іспанські претензії на ексклюзивні права судноплавства, ані не голландську тезу про те, що вони можуть торгувати або осідати там, де раніше не було жодної іспанської чи португальської колонії. Перемир'я не полегшило становище католиків у Республіці та протестантів у Габсбурзьких Нідерландах. Хоча їх активно не переслідували, вони не могли сповідувати свою релігію публічно та займати державні посади.
Наслідки
Події в Республіці Об'єднаних провінцій Нідерландів
Безпосереднім результатом для Республіки стало те, що вона тепер стала офіційно визнаною іншими європейськими державами як суверенна нація.Israel (1995), pp. 405–6 На знак визнання незалежності Об'єднаних провінцій, Генеральні штати додали закриту корону з двома арками до свого гербу.http://www.hubert-herald.nl/INHOUD.htm (in Dutch, consulted 29 April 2011). Незабаром після перемир'я голландські емісари в Парижі та Лондоні отримали повний статус послів. Республіка встановила дипломатичні зв'язки з Венеційською республікою, марокканськими султанами та Османською імперією. У основних закордонних портах була створена мережа консулів. 17 червня 1609 р. Франція та Англія підписали договір, що гарантував незалежність Республіки. Щоб захистити свої інтереси в Балтії, Об'єднані провінції підписали оборонний пакт з Ганзою в 1614 році, який був покликаний захистити їх від агресії ДаніїIsrael (1998) pp. 405—406; Groenveld (2009) pp. 103—111..
Перемир'я не зупинило голландську колоніальну експансію. Компанія Голландська Ост-Індійська компанія встановила свою присутність на острові СолорBorschberg (2011) p. 311n142. заснувавши місто Батавія на острові Ява і закріпившись на узбережжі Короманделя в Пулікаті. У Новому Світі Республіка заохочувала колонізацію Нових Нідерландів.Israel (1982) pp. 66–69. Голландський торговий флот швидко розширювався, утверджуючись на нових маршрутах, особливо в Середземному морі.