Іда Вітале ( 1923) — уругвайська поетеса, перекладачка, есеїстка і літературознавиця, останній нині живий представник об'єднання «Покоління 45», представниця «есенціалістської» поезії. Для її віршів, написаних в дусі традицій американського поетичного авангарду, характерний зв'язок між загостреним чуттєвим сприйняттям, втіленим в символізмі і увагою до природного світу, точне концептуальне втілення . Лауреатка численних літературних премій, включаючи премію Сервантеса (2018), якої удостоєна за «свою мову, одну з найвпізнаваніших в іспаномовних країнах».
Життєпис Іда Вітале — представниця четвертого покоління італійських емігрантів в Уругваї. Виросла в сім'ї, яка вважалася культурною і космополітичною за своїми поглядами. У віці 95 років вона згадувала про своє дитинство, підкреслюючи, що тоді кожного дня до будинку приносили чотири газети, в яких були сторінки, присвячені культурі, де зазвичай публікувалися вірші.
Вітале вивчала гуманітарні науки в Уругваї, після чого працювала викладачкою і журналісткою в кількох газетах, зокрема, співпрацювала з тижневиком . У 1962–1964 вела літературний розділ уругвайської газети «Epoca», а також була співдиректором журналу «Clinamen» і входила до керівництва журналу «Maldoror».
Після встановлення в Уругваї диктаторського режиму в 1973, Вітале в 1974 емігрувала до Мексики, де познайомилася з Октавіо Пасом, який ввів Вітале до редакційної ради журналу «Vuelta». Вітале також брала участь у створенні газети «Uno Más Uno» і викладала в — одному з найважливіших центрів гуманітарних наук Мексики. Під час життя в Мексиці Вітале перекладала книги для видавничої групи «Fondo de Cultura Económica», виступала з лекціями і співпрацювала з багатьма газетами.
У 1984 Іда Вітале повернулася до Уругваю, керувала розділом культури тижневика «Jaque», але через два роки знову емігрувала, на цей раз до США. У 1989 оселилася в Остіні (штат Техас) зі своїм другим чоловіком, поетом Енріке Фієрро, який періодично виїжджав до Уругваю. У 2010 Вітале була удостоєна ступеня honoris causa Республіканського університету Уругваю. Після смерті чоловіка в 2016 Іда Вітале повернулася в Монтевідео, де живе нині.
Особисте життя У 1950 одружилася з літературним критиком Анхелем Рама, в шлюбі були донька — архітекторка Ампаро Рама Вітале, і син, економіст Клаудіо Рама Вітале, 1951 і 1954 року народження відповідно. Другим чоловіком Іди Вітале був поет Енріке Фієрро (1941 — 2016).
Нагороди і премії
2009 IX Міжнародна премія Октавіо Паса з поезії та есеїв (спільно з Рамоном Сірано) 2014, Міжнародна премія Альфонсо Рейеса 2015, Премія королеви Софії з Ібероамериканської поезії 2016, Міжнародна поетична премія імені Федеріко Гарсіа Лорки 2017, Премія Макса Якоба 2018, Премія Міжнародного книжкового ярмарку в Гвадалахарі за літературу романськими мовами 2018, Премія Сервантеса.
Примітки
Посилання Biobibliografía y antología en el portal A media voz