Кози́н — село в Україні, у Миронівській міській громаді Обухівського району Київської області. До 2020 року Козин разом з селами Кутелів та Салів підпорядковувалися Козинській сільській раді, а нині ці села у складі Козинського старостинського округу. Також до складу округу увійшло село Ємчиха — колишній адміністративний центр колишньої Ємчиської сільської ради. Населення становить 1023 особи. Герб села є промовистим.
Географія Село Козин розташоване на берегах річки Росава та її притоки річки Потік, за 12 км на південь від села Потік, за 113 км від обласного центру, 69 км від районного центру та 14 км від адміністративного центру міської громади. За 14 км знаходиться найближча залізнична станція Миронівка.
Урочища, яри Татарський яр. У давні часи за річкою Росава був так званий Городок — майданчик обнесений ровом, в центрі якого стояв будинок. Він охороняв брід через Росаву від кримських татар, що проривалися з південних степів. Нападники не раз руйнували та грабували поселення, вбиваючи його мешканців. На згадку про ті події один із ярів у Козинському лісі нині зветься Татарським яром.
Вулиці У Козині налічується 11 вулиць.
Берегова Бесарабівка, вулиця та частина села названа на честь перших поселенців з Бесарабії, яких називалися бесарабами. Спочатку походження перших поселенців перетворилося на прізвисько, а згодом у прізвище Бесараб. Зарічна (Леніна) Лісова Лугова Молодіжна Моргунівка, вулиця названа на честь першого поселенця на прізвище Моргун, який був родом з Полтавщини. Садова, на цій вулиці мешкав колись чоловік на прізвище Магась, від його прізвища вулиця отримала місцеву назву — Магасівка. Самарка, вулиця утворилася у 1882 році. Центральна Шевченка Тараса
Населення У 1852 році у Козині мешкало 878 осіб, у 1865 році — 1623 осіб. . 1913 року у селі мешкало 3007 осіб. На початку 1970-х років у селі мешкало 1709 осіб. За даними всеукраїнського перепису населення 2001 року у селі мешкала 1304 особи, у 2010 році — 1227 осіб, нині — 1023 особи.
Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року був наступним: + Мовний склад населення с. КозинМоваКількість осібВідсоток українська 1262 96,78 російська 30 2,3 вірменська 6 0,46 білоруська 2 0,15 молдовська 2 0,15 румунська 1 0,08 інші 1 0,08+
Герб Опис: «На синьому срібна коза крокує у супроводі двох зірок». Герб села є промовистим.
Синій — підземне озеро прісної води, на якому розташоване село.
Білий — колір небесного патрона Святого Михайла.
Коза — плодовитість та родючість, весна, щорічне весняне оновлення. Коза, що крокує — рухається вперед, не стоїть на місці.
Зірки — села Салів та Кутелів.
Назва Історія назви села має дві версії походження. За однією з них, у глибокій старовині в цьому місці, на берегах річок Росави та Потоку, були великі плавні із заростями очерету, в яких водилося багато різної водяної дичини, особливо диких качок, гусей тощо. Берегові схили були вкриті густим листяним та хвойним лісом (залишки його збереглися й донині), в якому водилося багато різних диких звірів, а найбільше диких кіз. Цю місцевість і називали люди козиним місцем, а саме поселення Козином. І у господарствах перших поселенців також розводили свійських кіз. Козинські ліси були місцем полювання поміщиків на дичину. За іншою версією назва Козин походить з часів поселення тут перших козаків. Згідно з даними архівних матеріалів, вчені схиляються до думки, що ця місцевість була підвладна людині, яка мала прізвище чи прізвисько Коза.
Історія Про виникнення села Козин немає документальних згадок. За переказами відомо, що перші поселенці тут з'явилися ще за часів Золотої Орди. За переказами, на початку XVII століття у ці місця прибули козаки-втікачі Мирон Зелений та Герасим Сало. Мирон оселився на території сучасної Миронівки, Сало — далі вздовж Росави, за дві версти вище за Козин, де заснував хутір. Він мав свою садибу та водяний млин. Так виникло поселення Салів Хутір. У 1649 році у реєстрі Масловської козацької сотні ці села вже значилися під такими назвами. Пізніше до Козина почали прибувати та селитися на захід від Бессарабки, на березі річки Потік, переселенці із Західної і Лівобережної України та Польщі. Село зростало вздовж лівого берега Росави та берегових схилів річки Потік, який був межею Козина.
Під владою Царської Росії 1789 року у Козині збудована дерев'яна церква Архістратига Михаїла, поряд якої у 1850 році зведена дзвіниця. До парафії церкви належали села Ємчиха та Кутелів.
У першій третині XIX століття власником Козинського маєтку став полковник російської імператорської гвардії граф Владислав Вікентійович Монтрезор. Маєток подаровано графом Ксаверієм Браницьким Монтрезору, який на той час завідував мисливським закладом Браницького. Маєток зараховувався тоді до Богуславського староства. Селян, що не корилися поміщицькій владі Монтрезора, виселяли до Салова хутора.
У 1833 році граф Монтрезор клопотав про надання Козин статусу містечка. Станом на 1837 рік у селі проходило сім великих двотижневих ярмарків і двічі на місяць були базари, на ринковій площі Козина діяли дві (кам'яна та дерев'яна) корчми, для купців було збудовано 13 лавок та заїздів при поштовому тракті Богуслав—Канів, який пролягав через Козин, була поштова дорожня станція, через Козин проходив старий етапний шлях з Богуслава до Черкас. Крім того, тут пролягав транспортний чумацький шлях з Криму та Херсона. Незважаючи на такі переваги, 6 червня 1838 року Міністерство внутрішніх справ Російської імперії від імені імператора затвердило: «Поселення Козин Богуславського повіту, що належить поміщику Монтрезору, в містечко перейменувати». У 1846 році Богуславський повіт увійшов до складу Канівського повіту Київської губернії. До містечка були приписані присілки Салів хутір з церквою, Кутелів хутір. Тут діяла церква святого Михайла. У той самий час у містечку Козин відбулося сім річних ярмарків.
Ще до селянської реформи 1861 року до Козина стали переселятися втікачі з Галичини (римо-католики) та євреї, які почали масово селитися у центрі села, по обидва боки центрального шляху Миронівка—Канів. Добротні дерев'яні будинки крили листовим залізом. Ця вулиця набирала міського вигляду, звідки й пішла її назва — Містечко. 1859 року у Козині на близько 26 десятинах землі поміщика було утворено єврейську землеробську колонію, яка налічувала понад 160 осіб. На початку 1860-х років мешканців у містечку Козин разом з Саловим хутором, або, як його ще називали, Малим Козином, було 1900 православних, 432 євреї, 39 римо-католиків. У Козині, крім православної церкви, діяла єврейська синагога, а також католицька каплиця. У 1861 році там, де дорога на Ржищів, перетинала річки Росаву та Потік силами місцевих селян збудовано земляні насипи та дерев'яні мости.
Власниками маєтку у Козині після смерті гвардії полковника Владислава Монтрезора стали його вдова Корнелія Захарівна та троє синів — Олександр, Владислав та Йосип. Тоді маєток Мотрезорів зараховувався до Богуславського староства. Після скасування кріпацтва у 1861 році до Козинського маєтку було приписано землі Салова хутора. У 1865 році у Козині налічувалося 227 дворів та діяла єврейська молитовна школа, поштова станція, винокурня та цегельня. Кожні два тижні діяли базари, а також три річні ярмарки. 1866 року містечко Козин стає волосним центром Канівського повіту Київської губернії.
1877 року у Козині було споруджено дерев'яну будівлю для школи, що мала назву «Козинське однокласне училище», діяла тут парафіяльна школа, в якій навчалося 27—30 учнів, грамоти навчав один учитель. Серед учнів було лише дві дівчини.
Станом на 1885 рік у колишньому власницькому містечку, центрі Козинської волості Канівського повіту Київської губернії, мешкало 1867 осіб, налічувалося 320 дворових господарств, діяла православна церква святого Михаїла, католицька каплиця, школа, 3 постоялих двори, 4 постоялих будинки, 6 лавок. За 5 верст від містечка розташовувався винокурний завод. У 1896—1898 роках земством був прокладений тракт через Козин та Маслівку.
У 1900 році у Козині було 530 дворів з населення 3007 осіб. Тут були: римо-католицька каплиця, синагога, однокласна міністерська народна школа, три заїжджі двори, панський водяний млин та вісім селянських млинів, шість кузень, працював фельдшер і навіть був сільський банк. Через кожні два тижні у вівторок відбувалися базари. Містечку було приписано 3514 десятин землі, з них: поміщицької — 1512, селянської — 1964, церковної — 38 десятин. Господарство у маєтку, власником якого був нащадок графа Владислава Монтрезора — його син Владислав (молодший), велося орендарями за трипільною системою. Землі економій обробляли безземельні селяни Козина та навколишніх сіл. Багато сільської бідноти подалися на заробітки до Таврійської губернії.
У 1905—1906 роках у Козині та навколишніх селах прокотилася хвиля селянських заворушень та повстань. Селяни відмовлялися працювати на поміщика, вимагали підвищення платні, забирали хліб, худобу, рубали панський ліс. Найбільш революційно налаштованими були Г. Біленко, С. Біленко та М. Моргун, яких за активну участь у заворушеннях було ув'язнено на три роки у київській в'язниці. Учасниками повстання на панцернику «Князь Потьомкін-Таврійський» були й козинці, матроси І. О. Бесараб та Ю. М. Нечай.
У 1910 році відкрилося Козинське двокласне училище, у 1912 році — ремісниче училище, яке випускало токарів, слюсарів та ковалів. У 1913 році містечко Козин було центром волосного правління, в якому розташовувалися міщанська управа, призовий пункт, поштово-телеграфне відділення з ощадкасою при ньому, двокласне парафіяльне училище, аптека, сільський банк, винний кіоск і бакалія, водяний млин. У 1915 році діяли однокласне училище з двома вчителями, де навчалися 64 учні, та двокласне училище з чотирма вчителями та 214 учнями.
У вирі подій (1914—1918) Після початку першої світової війни на фронт було мобілізовано майже все доросле чоловіче населення Козина.
року в Петрограді, неофіційній столиці Російської імперії, спалахнула Лютнева революція. року Микола II зрікся престолу, а на місці імперії виникла Російська республіка. Російська революція стала імпульсом для розвитку українського національного руху. У Києві була створена Українська Центральна Рада на чолі з Михайлом Грушевським. У столиці пройшла 100-тисячна українська маніфестація, на якій було висунуто вимогу національно-територіальної автономії для України. Тоді ж у лютому 1917 року з села до Києва виїхали останній власник маєтку Артур Монтрезор, керуючий економії Д. Г. Лавров та орендарі Тригуб і Батуршин. У квітні 1917 року у Козині відбулася демонстрація, що переросла у мітинг, де було ухвалено рішення про зміну попереднього правління волосної управи та обрання нового її складу. Першим головою новообраного правління став мешканець Росави О. К. Гавриленко. У листопаді 1917 року Українська Центральна Рада з власної ініціативи прийняла III Універсал, яким проголошено заснування Української Народної Республіки. Так, землі населені переважно українцями, у тому числі й Київщина опинилися у складі УНР. У січні 1918 року загальними зборами села обрано комісію з наділу поміщицьких та церковних земель безземельним та малоземельним селянам. Навесні того ж року Козин звільнили від російських окупантів німецькі війська. У село повернулися Артур Монтрезор, Лавров, Іван та Семен Тригуби. Було відновлено діяльність колишньої Козинської волосної управи на чолі з колишнім головою Д. Р. Сушком.
Радянська влада в селі 6 січня 1919 року утворена УСРР, що постала як результат збройної агресії більшовицької Росії за допомогою місцевих більшовиків проти Української Народної Республіки. До її складу увійшли також населені пункти колишньої Київської губернії, включно з Козиним.