Евфоні́я () або милозвучність — поняття, що позначає привабливість і виразність звуків і звукосполучень мови або мовлення.

У літературознавстві це розділ, що вивчає засоби звукової виразності мови художнього твору, вияв фоніки, який означає гармонійне поєднання естетично позитивних явищ художнього, насамперед поетичного твору. — С. 222—223.

В мовознавстві це поняття може стосуватись як фонетичних якостей мови або мовлення, так і їх естетичного сприйняття, та є предметом дослідження фоностилістики й фоніки. Наприклад, милозвучним можна вважати уникання складних для вимови нагромаджень звуків. В ширшому сенсі до цього поняття можуть відносити відсутність тавтологій і повторення спільнокореневих слів.

Вперше цей термін був використаний у цьому значенні, можливо, Дж. Р. Р. Толкієном у середині 20-го століття і походить від давньогрецького φωνή (phōnḗ) "голос, звук" та αἰσθητική (aisthētikḗ) "естетика". Мовленнєві звуки мають багато естетичних якостей, деякі з яких суб'єктивно сприймаються як милозвучні (приємні) або какофонічні (неприємні). Фонетика залишається молодою і часто суб'єктивною галуззю дослідження, яка не має наукового чи іншого формально встановленого визначення; сьогодні вона здебільшого існує як маргінальна галузь психології, фонетики чи поетики.Shisler, Benjamin K. (1997). Phonesthetics". The Influence of Phonesthesia on the English Language.

Українська мова

Норми В українській мові існує низка норм, що регулюються українським правописом і забезпечують милозвучність мовлення. Зокрема, характерним є позиційно різний вжиток прийменників у та в (також ув, уві, вві тощо), з (зі, із, зо), сполучників і, й, та, префіксів у та в тощо — задля уникнення збігу приголосних і голосних звуків.

Поетика Евфонія органічна для української лірики, оскільки спирається на визначальну інтонаційну основу української мови — вокалізм, зумовлюючи музичність віршування (наприклад, Микола Вороний, Олександр Олесь, Павло Тичина, Володимир Сосюра та інші) виконує особливу стилістичну функцію у розмаїтті симетричного звукового ладу поетичного мовлення, забезпечує міру кількості, частоти, комбінування та тривання фонем.

Це стосується їхнього інструментування (алітерація, асонанс, зіткнення однакових звуків на початку та в кінці слів тощо), місця розташування у тексті (епіфора, анафора, кільце, рима тощо). Наприклад, благозвуччя постає стильовим принципом у вірші Миколи Вінграновського: У синьому морі я висіяв сни, У синьому морі на синьому глеї Я висіяв сни із твоєї весни, У синьому морі з весни із твоєї.

Міф про друге місце з милозвучности Існує популярний міф, що на деякому конкурсі (або конференції) з милозвучності мов у Парижі українську мову нібито було визнано другою за милозвучністю після італійської. Існують кілька формулювань цього міфу, в яких може фігурувати 1928 або 1934 рік, місце визначено як третє, а перед українською можуть стояти французька, італійська та/або фарсі.

Втім, цей конкурс насправді ніколи не відбувався. Інформація про проведення цього конкурсу є вигаданою, а її можливим походженням називають першу українську газету в США «Свобода», де у номері 1 жовтня 1893 року міститься таке:

Див. також

Евфемізм Фоніка Фоностилістика

Примітки

Література  — С. 222—223. Евфонія, або Милозвучність //  — С. 311—312.