Марі́я Монтессо́рі (; * 31 серпня 1870, К'яравалле, провінція Анкона, Королівство Італія — † 6 травня 1952, Нордвейк-ан-Зее, Нідерланди) — італійська лікарка, освітянка, одна з перших італійок, що стала докторкою медицини. Прославилася розробкою «педагогіки Монтессорі», яка полягає у вільному розвитку дітей. На відміну від шкільної системи, де активність дітей знижується, символом чого є «шкільна парта», Монтессорі вважала, що головним завданням освіти є підтримувати спонтанність і творчість дітей, забезпечувати їх всебічний розвиток: фізичний, духовний, культурний і соціальний. Відкрила явище поляризації уваги у дітей. Її методика навчання сьогодні використовується в державних і приватних школах по всьому світі.
Відзначена у мистецькій композиції Джуді Чикаго Поверх спадщини.
Життя і кар'єра
Народження і родина Дочка Алессандро Монтессорі, родом з Емілії, і Ренільди Стоппані, родом з Марке, Марія народилася 31 серпня 1870 року в будинку під номером 10 на площі Мацціні в К'яравалле (Центральна Італія, провінція Анкона), за декілька кілометрів від Анкони. У будинку, де вона народилася, зараз знаходиться будинок-музей, присвячений її постаті. Музеєм опікується Фонд К'яравалле-Монтессорі.
Її батько Алессандро народився у Феррарі і після роботи клерком на солеварні Комаккіо, у 1860-х роках був переведений до К'яравалле на посаду інспектора міністерства фінансів. Саме там він познайомився з Ренільдою Стоппані (1840—1912), з якою побрався. Ренільда походила з Монте-Сан-Віто, містечка поблизу К'яравалле, з родини дрібних землевласників; вона була освіченою жінкою і дуже любила читати. Як і її батько, вона також була католичкою, сильно симпатизуючи ідеалам Рісорджіменто.
Марія народилася, коли матері було 30 років, а батькові 33 роки. Зі сторони матері Марія була племінницею Антоніо Стоппані, геолога, палеонтолога та натураліста, який і сьогодні знаний як автор успішного тому Il Bel Paese. У своїх записах батько дає інформацію про ріст і розвиток Марії. Юна Марія Монтессорі відчувала постійну підтримку матір'ю її новаторських ідей та незвичайного для того часу життєвого вибору, на відміну від певного консерватизму її батька.
Марія Монтессорі залишилася пов'язана з рідною землею: у 1971 році її син Маріо під час закладки першого каменю нової школи Монтессорі в Анконі сказав, що його мати, повернувшись з Індії влітку 1950 року, висловила бажання побачити місця, де вона жила. Разом із сином вона поїхала до Анкони та К'яравалле, де сказала: "Тепер я щаслива; тепер навіть якщо я помру, я бачу свою країну. Крім того, у лютому 1906 року вона написала Прокламацію до італійських жінок, майже повністю присвячену Анконі, в якій описує місто, спостерігаючи за ним з вершини гори.
1883—1896: Освіта
Рання освіта У лютому 1873 року Алессандро був переведений до Флоренції, де він залишився з родиною протягом двох років. Через кілька років сім'я зіткнулася з іншим переїздом: у Римі, який нещодавно став столицею, Марію зарахували до муніципальної підготовчої школи Ріо-Понте. Змалку Марія виявляла себе жвавою. Вона була нагороджена сертифікатами за хорошу поведінку в 1-му класі та за «lavori donneschi», або «жіночу роботу», наступного року. Вона вивчала французьку мову та фортепіано, які незабаром покинула. Ближче до 11 років почала захоплюватися навчанням. Її юнацьким захопленням було драматичне мистецтво. Відмінно володіла італійською мовою, проте мала прогалини в граматиці та математиці.
Середня школа У лютому 1884 року в Римі була відкрита державна школа для жінок: «Regia Scuola Tecnica Michelangelo Buonarroti» (сьогодні Regio Istituto Tecnico Leonardo da Vinci). Заснування цієї школи було частиною плану шкільної політики Італії після об'єднання. У віці 14 років Монтессорі вступила до цієї школи, де вона вивчала італійську мову, арифметику, алгебру, геометрію, бухгалтерський облік, історію, географію та природничі науки. Марія була в десятці кращих студентів і закінчила її на 137/160 у 1886 році. Того ж року, у віці 16 років, вона продовжила навчання в технічному інституті Regio Istituto Tecnico Leonardo da Vinci, вивчаючи італійську мову, математику, історію, географію, геометричне та декоративне малювання, фізику, хімію, ботаніку, зоологію та дві іноземні мови. Вона добре вчилася в науках і особливо в математиці.
Спочатку вона мала намір продовжити вивчення інженерії після закінчення школи, що тоді було незвичайним прагненням для жінки. До того часу, коли вона закінчила школу в 1890 році у віці 20 років, отримавши сертифікат фізико-математичного факультету, вона вирішила вивчати медицину, що було малоймовірнішим заняттям, враховуючи культурні норми того часу. З ранніх років навчання дівчина виявляла інтерес до наукових предметів, особливо до математики та біології, що спричинило її конфлікти з батьком, який хотів би розпочати її кар'єру вчителя; її мати, з іншого боку, ніколи не переставала її підтримувати.
Римський університет — медична школа Марія Монтессорі спочатку не змогла вступити на медичний факультет. Монтессорі продовжила свій намір вивчати медицину. Вона звернулася до Гвідо Баччеллі, професора клінічної медицини Римського університету, але її категорично не схвалили. 1890 року вона вступила до Римського університету на курс природничих наук, склавши іспити з ботаніки, зоології, експериментальної фізики, гістології, анатомії, загальної та органічної хімії, і отримала диплом di licenza в 1892 році. Цей ступінь, разом із додатковим вивченням італійської та латинської мови, дозволив їй вступити на медичний факультет Римського університету «La Sapienza», за підтримки Папи Лева XIII, який проголосив: «З-поміж усіх професій жінці найбільше підходить саме професія лікаря.
Вступивши на факультет, Марія Монтессорі повинна була дотримуватися суворих правил, щоб бути частиною наукового співтовариства, яке складається переважно з чоловіків, оскільки в галузі медицини все ще існувало багато упереджень щодо жіночої статі. Крім того, Монтессорі була змушена займатися анатомією переважно вночі, щоб не влаштовувати скандалів, оскільки в той час жінці було заборонено знаходитися поруч з оголеним тілом померлого і працювати з іншими учнями. Деякі студенти-медики та професори зустріли її вороже та агресивно через її стать. Оскільки її відвідування занять з чоловіками в присутності оголеного тіла для досліджень було визнано недоречним, вона була змушена виконувати свої розтини трупів одна, у неробочий час.
Для Монтессорі особливо важливими для майбутньої роботи з дітьми були експериментальні уроки гігієни, які проводив Анджело Челлі, який був твердо переконаний, що деякі дуже поширені хвороби, такі як малярія і туберкульоз, не були спричинені неспроможністю медичної науки, а були вираженням соціальної маргінальності і, отже, могли бути викорінені лише за зобов'язаннями держави.
Монтессорі здобула академічну премію на першому курсі, а в 1895 році отримала посаду „ад'юнкта в медицині“- асистента лікаря з правом вступу до Ланцисіанського товариства, призначеного для лікарів і професорів лікарень Риму, а разом із тим і ранній клінічний досвід. Останні два роки вивчала педіатрію та психіатрію, працювала в педіатричній консультації та службі невідкладної допомоги, ставши фахівцем з дитячої медицини. 1896 року вона стане третьою італійською жінкою, яка закінчила медичний факультет за спеціалізацією в нейропсихіатрії. Марія Монтессорі присвятила себе лабораторним дослідженням із пристрастю та методичністю. Окрім курсів бактеріології та мікроскопії, вона відвідувала курс експериментальної інженерії. Також вивчала педіатрію в педіатричній лікарні Bambino Gesù, гінекологію в лікарні San Giovanni та чоловічі хвороби в лікарні Santo Spirito; всі ці заклади охорони здоров'я розташовані в Римі та працюють і сьогодні.
Марія Монтессорі була дуже здібною студенткою, настільки, що виграла премію в тисячу лір (приблизно чотири тисячі євро станом на 2020 рік) від Фонду Роллі за роботу в області загальної патології. У роки, що передували закінченню університету, її навчальні зобов'язання були дедалі більше орієнтовані на експериментальні дослідження в лабораторії та спостереження в кімнатах притулку лікарні Санта-Марія-делла-П'єта в Монте-Маріо (Рим). Під час підготовки дисертації вона відвідувала уроки фізичної антропології у Джузеппе Серджі. Її дисертація під назвою „Клінічний внесок у вивчення галюцинацій антагоністичного змісту“ була опублікована в 1897 році в журналі Policlinico. Вона знайшла роботу асистентом в університетській лікарні та розпочала приватну практику.
1896—1901: Початок кар'єри та сім'я Вона отримала призначення асистентом у психіатричній клініці Римського університету у співпраці з Джузеппе Ферруччо Монтесано. 1896 по 1901 рік Монтессорі працювала та досліджувала так званих „френастенічних“ дітей — висловлюючись сучасними термінами, дітей з особливими освітніми потребами, які відчувають певну форму когнітивної затримки. Навколишня обстановка не сприяла розвитку та спонуканню дітей до активних корисних дій. Під час спостережень за дітьми у Монтессорі виникла і укріпилась думка, що для дітей, як хворих, так і здорових, необхідне спеціальне розвиваюче середовище, де сконцентровані всі знання про навколишній світ, представлені через еталони основних досягнень людської думки, а дитина має пройти шлях людини в цивілізацію в дошкільному віці. Таке середовище Монтессорі вибудовувала відповідно до потреб кожної дитини. Вона також почала подорожувати, виступати та публікуватися на національному та міжнародному рівнях, ставши відомою, як захисниця прав жінок та освіти для дітей з інвалідністю і здорових дітей. Робота в клініці привела її до контакту з науковими колами Великої Британії та Франції. Так зародився її інтерес до французької наукової літератури початку дев'ятнадцятого століття про випадки диких хлопчиків, вирощених тваринами, знайдених у віддалених районах протягом вісімнадцятого століття, а також до експериментів з перевиховання, які намагався провести Жан Марк Ітар (1765—1835). Її увагу також привернула робота Ітара та його співробітника Едуара Сегена (1812—1880) щодо можливості включення в суспільство хлопчиків і дівчаток з психічними відхиленнями шляхом надання їм освіти. Участь у численних педагогічних конференціях у різних європейських містах дозволить їй познайомитися зі школою Ітара та Сегена та навчитися їхнім експериментальним методам реабілітації дітей з психічними відхиленнями і дійти висновку, що олігофренія — проблема радше педагогічна, ніж медична, і її слід вирішувати не в лікарнях і клініках, а в дитячих садках і школах.
У 1898 році вона представила результати своїх перших досліджень на педагогічному конгресі в Турині і через короткий час стала директором Римської ортофренічної школи — школи для дітей з особливими освітніми потребами, від яких відмовились батьки, а держава, яка взяла їх під свою опіку, не піклувалась про них. З приходом в інститут Монтессорі почала вимагати неодмінно шанобливого ставлення персоналу до хворих. Саме з 1898—1900 років відбувається становлення Монтессорі як освітянки. Коли її інтереси перемістилися в бік освіти, вона вирішила посилити власні знання культурних основ, закінчивши курс філософії.