Гоніння на ні́мців — переслідування, вбивства і депортації німців із ряду європейських країн у 1941—1950 роках, у ході Другої світової війни та в післявоєнний період. Сталися внаслідок поразки Німеччини у війні як реакція на національну політику нацистського уряду щодо місцевого ненімецького населення. Мали характер відплатних етнічних чисток і геноциду проти етнічних німців () і німецьких громадян (). У ході гонінь були знищені історичні німецькі спільноти, які століттями існували в Центральній, Східній і Південній Європі — Богемії, Сілезії, Померанії, Східній Пруссії, Балтиці, Україні, Угорщині, Румунії, Югославії. Розпорядниками німецького майна став СРСР та його сателіти: соціалістичні уряди Чехословаччини, Польщі, Угорщини, Румунії тощо.
Ідеї вигнання німців із чеських і польських земель висловлював ще у 1942 році Вінстон Черчіль, а також деякі представники урядів Польщі і Чехословаччини у вигнанні. Проте на практиці першу спробу знищення німецьких анклавів у Східній Європі здійснив радянський уряд Сталіна, який 1941 року депортував українських німців до Центральної Азії. Перші великі вбивства і гоніння відбулися наприкінці 1944 року зі вступом радянських сил до Східної Пруссії.
Між 1944 та 1948 роками мільйони людей, включаючи етнічних німців () та німецьких громадян (), були постійно або тимчасово переміщені з Центральної та Східної Європи. До 1950 року близько 12 мільйонівDie deutschen Vertreibungsverluste. Bevölkerungsbilanzen für die deutschen Vertreibungsgebiete 1939/50. Herausgeber: Statistisches Bundesamt – Wiesbaden – Stuttgart: Kohlhammer Verlag, 1958, pp. 35–36 німців втекли або були виселені з Центрально-Східної Європи до окупованої союзниками Німеччини та Австрії. Уряд Західної Німеччини оцінював загальну кількість у 14,6 мільйона,Federal Ministry for Expellees, Refugees and War Victims. Facts concerning the problem of the German expellees and refugees, Bonn: 1967. включаючи мільйон етнічних німців, які оселилися на територіях, завойованих нацистською Німеччиною під час Другої світової війни, етнічних німців-мігрантів до Німеччини після 1950 року, та дітей, народжених у виселених батьків. Найбільша кількість прибула з колишніх східних територій Німеччини, переданих Польській Народній Республіці та Радянському Союзу (близько семи мільйонів), та з Чехословаччини (близько трьох мільйонів).
Постраждалі території включали колишні східні території Німеччини, які були анексовані Польщею, а також Радянський Союз після війни та німці, які проживали в межах довоєнної Другої Речі Посполитої, Чехословаччини, Угорщини, Румунії, Югославії та Балтійських країн. Кількість загиблих унаслідок втечі та виселень є предметом суперечок, оцінки коливаються від 500 000 до 2,5 мільйона за даними німецького уряду.передмову до книги написали президент Німеччини та міністр внутрішніх справ Німеччини , державний секретар у Бюро внутрішніх справ Німеччини, викладає позицію відповідних урядових установ в ефірі 29 листопада 2006 року, "Bundeszentrale für politische Bildung, Die Vertreibung der Deutschen aus den Gebieten jenseits von Oder und Neiße", bpb.de; доступ 6 грудня 2014.
Переміщення відбувалися у три фази, які частково перекривалися: першою було організоване виселення етнічних німців нацистською державою перед наступом Червоної армії з середини 1944 до початку 1945 року. Другою фазою стала неорганізована втеча етнічних німців одразу після капітуляції нацистської Німеччини. Третьою фазою було більш організоване виселення згідно з Потсдамською угодою лідерів союзників, яка перевизначила центральноєвропейські кордони та схвалила виселення етнічних німців з колишніх німецьких територій, переданих Польщі, Росії та Чехословаччині. Багато німецьких цивільних були відправлені до таборів для інтернованих і трудових таборів, де їх використовували як примусову робочу силу в рамках німецьких репарацій країнам Східної Європи. Основні виселення були завершені до 1950 року. Оцінки загальної кількості людей німецького походження, які все ще проживали в Центральній та Східній Європі у 1950 році, коливаються від 700 000 до 2,7 мільйона.
Передумови
До Другої світової війни у Центрально-Східній Європі загалом не існувало чітко окреслених етнічних поселенських зон. Були регіони з переважанням певної етнічної більшості, але також існували великі змішані території та численні невеликі анклави, заселені різними народами. У цих багатокультурних ареалах, включаючи великі міста Центральної та Східної Європи, представники різних етнічних груп століттями щодня взаємодіяли на всіх громадських та економічних рівнях, хоча й не завжди гармонійно.Kati Tonkin, рецензія на книгу Jurgen Tampke «Czech-German Relations and the Politics of Central Europe: From Bohemia to the EU», The Australian Journal of Politics and History, березень 2004 Findarticles.com ; дата звернення 6 грудня 2014.
З піднесенням націоналізму у XIX столітті етнічність громадян стала визначальним чинником у територіальних претензіях, самоусвідомленні/ідентичності держав та зазіханнях на етнічну вищість. Німецька імперія запровадила ідею етнічно обґрунтованого розселення, намагаючись зберегти власну територіальну цілісність. Це була також перша сучасна європейська держава, яка запропонувала переміщення населення як засіб розв'язання «конфліктів національностей», маючи на меті виселення поляків та євреїв з проєктованої після Першої світової війни «Польської прикордонної смуги» і заселення її християнами — етнічними німцями.Hajo Holborn, A History of Modern Germany: 1840–1945. Princeton University Press, 1982, с. 449
Після розпаду Австро-Угорщини, Російської імперії та Німецької імперії наприкінці Першої світової війни Версальський договір проголосив утворення кількох незалежних держав у Центральній і Східній Європі на територіях, які раніше контролювали ці імперські держави. Жодна з нових держав не була етнічно однорідною.Jane Boulden, Will Kymlicka, International Approaches to Governing Ethnic Diversity Oxford UP 2015 Після 1919 року чимало етнічних німців залишили колишні імперські землі та виїхали назад до Веймарської республіки та Першої Австрійської Республіки, втративши там свій привілейований статус, зберігаючи меншинні громади в чужих краях. 1919 року етнічні німці стали національними меншинами в Польщі, Чехословаччині, Угорщині, Югославії та Румунії. У наступні роки нацистська ідеологія заохочувала їх вимагати місцевої автономії. В Німеччині 1930-х років нацистська пропаганда стверджувала, що німці за кордоном зазнають переслідувань. Прихильники нацистів по всій Східній Європі (Конрад Генлайн з Чехословаччини, Deutscher Volksverband та Jungdeutsche Partei з Польщі, Volksbund der Deutschen in Ungarn з Угорщини) утворювали місцеві нацистські політичні партії, фінансовані німецьким МЗС, зокрема Hauptamt Volksdeutsche Mittelstelle. Втім, до 1939 року понад половина польських німців проживала поза колишніми німецькими територіями Польщі, що було зумовлено поліпшенням економічних можливостей.
Переміщення населення
+Етнічне німецьке населення: оцінки Західної Німеччини 1958 року порівняно з довоєнними (1930–31) даними національних переписівГеографічнийрегіон Оцінка Західної Німеччинина 1958 рік Дані національного перепису1930–31 Зменшення Польща (кордони 1939 року) 1,371,000Die deutschen Vertreibungsverluste. Bevölkerungsbilanzen für die deutschen Vertreibungsgebiete 1939/50.Herausgeber: Statistisches Bundesamt – Wiesbaden. – Stuttgart: Kohlhammer Verlag, 1958 pp. 45–46 741,000630,000 Чехословаччина 3,477,000 3,232,000 245,000 Румунія 786,000 745,000 41,000 Югославія 536,800 500,000 36,800 Угорщина 623,000 478,000 145,000 Нідерланди 3,691 3,691 3,500
Примітки Згідно з даними національних переписів, відсоток етнічних німців у загальній чисельності населення становив: Польща 2,3%; Чехословаччина 22,3%; Угорщина 5,5%; Румунія 4,1% та Югославія 3,6%. Західнонімецькі цифри є основою для оцінки втрат унаслідок виселення. Західнонімецька цифра для Польщі поділяється на 939 000 одномовних німців та 432 000 двомовних (польська/німецька).Die deutschen Vertreibungsverluste. Bevölkerungsbilanzen für die deutschen Vertreibungsgebiete 1939/50.Herausgeber: Statistisches Bundesamt – Wiesbaden – Stuttgart: Kohlhammer Verlag, 1958 p. 276 Західнонімецька цифра для Польщі включає 60 000 у Заолжі, яка була анексована Польщею в 1938 році. У переписі 1930 року цей регіон був включений до складу чехословацького населення. Західнонімецький аналіз воєнного Фолькслисту, проведений Альфредом Боманном (de), визначив кількість польських громадян на приєднаних нацистською Німеччиною польських територіях, які ідентифікували себе як німці, у 709 500 осіб, плюс 1 846 000 поляків, яких вважали кандидатами на германізацію. Крім того, у Генеральному губернаторстві було 63 000 фольксдойчів.Alfred Bohmann, Menschen und Grenzen Band 1: Strukturwandel der deutschen Bevolkerung im polnischen Staats – und Verwaltungsbereich, Köln, Wissenschaft und Politik, 1969 p. 117–121 Мартін Брошат цитував документ з іншими даними Фолькслисту: 1 001 000 були ідентифіковані як німці та 1 761 000 кандидатів на германізацію.Martin Broszat Nationalsozialistische Polenpolitik, 1939–1945 Fischer 1961, p. 125 Дані Фолькслисту не включають етнічних німців, переселенених до Польщі під час війни. Дані національних переписів щодо німців включають німецькомовних євреїв. Польща (7 000)Бюро перепису населення США, The Population of Poland. Ed. W. Parker Mauldin, Вашингтон, 1954 p. 148, чеська територія без Словаччини (75 000), Угорщина (10 000), Югославія (10 000)Dokumentation der Vertreibung der Deutschen aus Ost-Mitteleuropa complete ed., "Das Schicksal der Deutschen in Jugoslawien", p. 19.
Під час нацистської німецької окупації багато громадян німецького походження в Польщі реєструвалися в Німецькому народному списку (Deutsche Volksliste). Деякі з них отримали важливі посади в ієрархії нацистської адміністрації, а деякі брали участь у нацистських звірствах, що спричинило неприязнь до німецькомовних загалом. Ці факти пізніше використовувалися союзними політиками як одне з виправдань вигнання німців.Valdis O. Lumans, Himmler's Auxiliaries: The Volksdeutsche Mittelstelle and the German National Minorities of Europe, 1939–1945, Chapel Hill: University of North Carolina Press, 1993, pp. 243, 257–60; дата звернення 26 травня 2015. Сучасна позиція німецького уряду полягає в тому, що хоча воєнні злочини нацистської епохи призвели до вигнання німців, смерті внаслідок вигнання були несправедливістю.Президент Німеччини Горст Келер, промова, Köhler Speech , warschau.diplo.de, 2 вересня 2006; дата звернення 6 грудня 2014.
Під час німецької окупації Чехословаччини, особливо після репресій за вбивство Рейнгарда Гейдріха, більшість чеських груп опору вимагали, щоб «німецька проблема» була вирішена шляхом переміщення/вигнання. Ці вимоги були прийняті чехословацьким урядом у вигнанні, який з 1943 року шукав підтримки союзників для цієї пропозиції.Československo-sovětské vztahy v diplomatických jednáních 1939–1945. Dokumenty. Díl 2 (červenec 1943 – březen 1945). Praha, 1999; . Остаточна угода про переміщення німців була досягнута лише на Потсдамській конференції.