Пітер Ловсі (; , Лондон — 10 квітня 2025) — британський письменник детективного жанру. Також відомий за псевдонімом Пітер Лір (). Його відомі герої серіалів — сержант Крібб, поліцейський детектив часів Вікторіанської епохи, що вів розслідування в Лондоні, та Пітер Даймонд, поліцейський детектив у сучасному Баті. Ловсі нагороджений Діамантовим кинджалом Картьє, його твори — Золотим і Срібним кинджалами Асоціації письменників детективного жанру Великої Британії. Також його твори нагороджені преміями Ентоні, Мекавіті та Баррі. У 2008 році він отримав премію Агати за досягнення протягом творчого життя.
Біографія Проживав у передмісті Лондона під час Другої світової війни, але був евакуйований звідти в 1944 році після того, як сімейний дім був зруйнований «літаючою бомбою». Цей досвід спостереження війни, а також післявоєнного періоду вплинули на два його романи «Міцний сидр» і «На краю».
Навчався у Гемптонській гімназії. «Я став одним з тих дітей, які не брали участі в спорті, але які дуже багато знали і могли говорити про нього». Він читав усі газети і слухав усі коментарі з боксу, футболу тощо. Поступово Ловсі почав мріяти про кар'єру спортивного журналіста.
Він поступив до Університету Редінга в 1955 році, але оскільки не мав необхідної кваліфікації з латини, то обрав навчання образотворчому мистецтву, частина останнього курсу при цьому включало історію та англійську мову як факультативні предмети. Завдяки поданню «деяких досить цікавих есе», як зазначав Ловсі, двоє його викладачів, прозаїк Джон Вейн та літературознавець Френк Кермоде, допомогли йому потрапити на курс англійської мови. До цього часу він зустрів Жаклін (Джекс) Льюїс, свою майбутню дружину, і прагнув змінити курс з кількох причин. «Великим стимулом, — згадує він, — було те, що мистецтво було чотирирічним курсом, а англійська — трьорічним. Я хотів одружитися з Джекс, яка навчалася на трирічному курсі, тому я перейшов на англійську мову».
Ловсі, який з великою прихильністю згадує про свій час у Редінгу, казав: «Хоча я не зробив нічого чудового, мені вдалося отримати диплом». Заява є гарним прикладом скромності автора, оскільки його запис у «Путівнику письменників злочинів та загадок» Сент-Джеймса свідчить про те, що він закінчив його з відзнакою в 1958 році.
Коли Ловсі закінчив університет дворічна служба в Національній службі Великої Британії все ще була обов'язковою, і він вступив до Королівських Військово-повітряних сил. З прицілом на майбутнє, він записався на три роки та закінчив навчальний курс, щоб стати офіцером з питань освіти. Звання пропонувало кращу заробітну плату, що дозволило йому одружитися, а також дало йому фору для викладацької кар'єри. Він одружився з Жаклін Льюїс, з якою познайомився в Редінгу в 1959 році.
Кар'єра Ловсі в освітній професії тривала чотирнадцять років. Почав з викладання англійської мови в Технічному коледжі Террока в Ессексі у 1961 році. Пізніше він почав надсилати статті до спортивних журналів, спочатку без особливого успіху. Минуло трохи часу, перш ніж він зрозумів, що є трохи висвітлена тема, яку він може використати: історія легкої атлетики. «Я думав, що якщо я порину в минуле, то зможу знайти інформацію про цікаві персонажі. про чудових бігунів». Дослідження зв'язало його з багатьма іменами у світі легкої атлетики, деякі з яких стали хорошими друзями. Такі люди, як Норріс Маквіртер, засновник Книги рекордів Гіннеса, та Гарольд Абрагамс, один із спортсменів, зображених у фільмі «Вогненні колісниці», що отримав Оскар. Зрештою він став керівником загальноосвітнього відділу Лондонського коледжу Гаммерсміт (нині Вест-Лондонський коледж).
У 1969 році Жаклін Ловсі помітила рекламу в Таймс, яка зчинила великий вплив на життя її чоловіка. Це була об'ява про конкурс на написання кримінального роману, і, оскільки грошова премія становила приблизно стільки, скільки її чоловік заробляв за рік учителем, Жаклін запропонувала йому взяти участь. Зрештою, у нього вже вийшло дві книги. Ловсі був менш впевнений у собі. «Я зазначив, що це були нехудожні книги про спорт, і я майже не читав жодної кримінальної літератури». Однак Жаклін була наполегливою, і він нарешті погодився спробувати. Для нього очевидною ідеєю було використовувати досвід у легкій атлетиці. Він назвав твір «Хитання до смерті», був впевнений, що саме новизна цієї історії принесла йому першу нагороду.
Ловсі насолоджувався викладанням та спілкуванням зі студентами, але не любив вторгнення в обидві ці сфери через його адміністративні обов'язки. «Там стільки документів, стільки засідань комітетів, наскільки це відволікає від реального викладацького процесу», — говорив він.
У 1975 році він кинув викладацьку роботу, щоб стати вільним письменником.
Пітер Ловсі помер 10 квітня 2025 року від раку підшлункової залози у 88-річному віціhttps://doyouwriteunderyourownname.blogspot.com/2025/04/peter-lovesey-rip.html?m=1.
Творчість Ловсі вперше зіткнувся з вікторіанськими дистанційними гонками тривалістю шість днів — коли він досліджував статтю в бібліотеці газет у Коліндейлі. «Вони здавалися дуже химерними і надзвичайними, що включали всілякі фокуси, якими тренери та бігуни намагалися б перешкодити своїм опонентам», — згадував він. «Вони вкладали проносне в прохолодні напої, розчавлювали шкаралупу волоського горіха у взуття конкурентів …» Препарат, що підвищував ефективність, розпалив уяву Ловсі. Щоб поліпшити свої результати, бігуни вживали незначну кількість стрихніну. «Це стимулятор, якщо його використовувати в незначній кількості, але візьміть трохи більше, і ви корчитесь від муки!» зазначав Ловсі.
Після того, як Ловсі близько десяти років писав про спорт, він зрозумів, що у нього може бути достатньо матеріалу для книги. «Я подумав про це і зрозумів, що це потребуватиме більше роботи», — проказав він. "Тому я почав розширювати деякі написані мною статті та поміщати їх у книгу «Королі дистанції». Перша книга Ловсі, присвячена життю п'яти бігунів на довгі дистанції, опублікована в 1968 році. Вона розпочалася оповіданням про те, як діяв на початку XIX століття Дірфут, американський індіанець, і закінчилася тим, як через сотню років Еміль Затопек, чеський спортсмен, домінував на Олімпійських іграх в 1952 році. Книга отримала хороші відгуки та була обрана як спортивна книга року.
Ловсі почав писати художні твори як вихід для своїх знань про спортивну історію, більша частина якої стосувалася вікторіанської Англії. Його знання цього періоду пояснює рішення автора створити багато романів у другій половині XIX століття. Одним з його найпопулярніших персонажів є син короля Великої Британії Едвард, принц Уельський — більш відомий як «Берті». Іншим вікторіанським персонажем є детектив сержант Крібб, який дебютував у першому романі Ловсі «Коливання до смерті».
Згодом він додав сучасного детектива до своїх персонажів, і чергував свої книги про Берті з книжками за участю Пітера Даймонда, поліцейського в сучасній поліції Бата.
Як Пітер Лір Більшість творів Ловсі написав під своїм власним іменем. Також він написав три романи під псевдонімом «Пітер Лір». Перша книга «Золота дівчина» зосередилася на супер-спортсменці. Усі, від власного батька дівчини до великих ділових чоловіків, прагнуть її експлуатувати, навіть коли виникає певна ймовірність того, що вона зламається від усього тиску. Книгу екранізували, у головних ролях були Сьюзан Антон і Джеймс Коберн, однак певні проблеми перешкоджали виходу фільму. «У книзі спортсмен був американцем, який брав участь в Олімпійських іграх у Москві», — говорив Ловсі. «Це було написано приблизно за два-три роки до того, як фактична подія повинна була відбутися. На той час, коли фільм був готовий до розповсюдження, вторгнення СРСР в Афганістан призвело до бойкоту Олімпійських ігор 1980 року. Це ускладнило студії просування фільму, і він провалився у прокаті».
Наступний роман «Жінка-павук» став про жінку, яка намагається подолати свій страх перед павуками. Настільки, що вона стає одержимою, перетворюючись майже на павука.
Третій роман під цим псевдонімом «Таємниця Шпандау» — це вигадана історія спроби звільнити Рудольфа Гесса з камери в тюрмі Шпандау у Берліні. Завжди існували спекуляції щодо мотивів заступника Гітлера, який стрибнув з парашутом над Шотландією в 1941 році. Після війни Гесс був засуджений до довічного ув'язнення в Шпандау. Зовсім недавно були задані питання про особу нині покійного в'язня, причому деякі люди припускають, що ув'язнений, можливо, насправді не був Гессом.
Сержант Крібб Романи серії про діяльність сержанта Крібба з'явилися через самовизнану відсутність у Ловсі спортивних здібностей. «Перші дві книги, які я написав, стосувались спорту, і їхнє походження сягає ще шкільних часів», — згадував Лавсі. «Якщо ви хотіли мати якийсь статус серед учнів, вам доводилося перевершувати їх у спорті. Я був слабким у цьому, мені було дуже, дуже погано».
Намагаючись покращити свою репутацію, Крібб, можливо, був одним із перших бігунів у світі. Минаючи довкола вулиць лондонського передмістя Твікенгем, він намагався покращити свій час, але часто, як стверджує автор, натрапляв на ліхтарні стовпи і був атакований собаками.
Щодо продовження, Ловсі звернувся до вікторіанських газет за натхненням. У 1880-х рр. на півдні Англії відбулись підпільні кулачні бої. Щоб дістатися до таємного місця, організовувались поїзди, і люди змушені були йти на невеликій відстані до місця, де проводилися ці бої. Це тло було використано у другому романі автора «Детектив носив шовкові кальсони».
У п'ятому романі серії сержанта Крібба, «Запрошення на вечірку динамітів», зосереджувався на перших проблемах Великої Британії з ірландськими націоналістами. «У цій книзі я описав реальних подій більше, ніж у будь-якій іншій до того часу», — говорив Ловсі. «Я дізнався про ірландців, які з багатьох тих самих причин, що і Ірландська республіканська армія, підірвали будівлі в Лондоні на початку 1880-х років. Наводячи жах на всіх, вони мали набагато більший успіх, ніж ІРА, і фактично пошкодили Лондонський міст і кілька головних залізничних станцій Лондона. Вони навіть встигли занести бомбу в Скотланд-Ярд і підірвали частину будівлі!». У романі Ловсі описав спробу вбити принца Уельського за допомогою одного з ранніх підводних човнів — судна, побудованого ірландцями.
Роман «Гойдаємось, гойдаємось разом» був натхнений захопленням від роману «Троє у човні» Джерома Клапки Джерома. Книга Джерома свого часу була величезним бестселером, і в результаті поїздки по Темзі стали надзвичайно популярними. Прочитавши це, Ловсі задумався: «Давайте обдумаємо ситуацію, коли люди марять… Труп пропливає повз човен… Давайте створимо історію про це».
Також у вікторіанські часи популярними були спіритуалісти, які «контактували» з померлими, і ця тема стала натхненням для роману «Справи духів».
Останній роман про Крібба «Воскові роботи» дав значний поштовх подальшій письменницькій кар'єрі Ловсі. Роман розповідав захоплюючу історію про жінку, яка чекає на страту за вбивство. Твір був добре прийнятий, приніс автору перший Кинджал Асоціації письменників детективного жанру Великої Британії.
Усі романи серії було запропоновано екранізувати. Декстеру дали подивитися сценарії, і один з них йому не сподобався. Тоді продюсери запитали його, чи не зробить він адаптацію сам. Досвід виявився корисним, коли до нього звернулися з проханням про другу серію. Чи мав він ідеї для подальших історій? «Ви не відмовляєтесь від такої пропозиції», — сказав Ловсі. «Я повернувся додому тріумфально і сказав про це дружині. Вона запитала мене, коли компанія хоче отримати сценарії, нагадавши, що написання книги зайняло близько року. Вони хотіли шість серій за вісім місяців!».
Фальшивий інспектор Дью