«Я був супутником Сонця» — радянський художній фантастичний фільм 1959 року — через два роки після запуску першого штучного супутника землі і за два роки до польоту в космос першої людини. Містить елементи мультиплікації.
Сюжет Наприкінці 1950-х років, після запусків перших штучних супутників Землі, радянські вчені підійшли до вирішення завдань польотів в далекому космосі. Зібрана колегія науковців виявляє, що суттєвою перепоною є плазма, яка створює радіоперешкоди, а отже є загрозою для майбутніх пілотованих польотів. Для збору інформації, до Сонця були запущені дослідні зонди під керівництвом Ігоря Петровича. Зонди, всупереч очікуванням, потрапили в область радіоперешкод. Ігор Петрович гине в експедиції з повернення зондів.
Через 13 років, Андрій, його син, який виховувався з дитинства в родині друга Ігоря Петровича, займається створенням біологічного захисту від космічної радіації. Експериментуючи з протиметеоритною гарматою, він виявляє, що зонди могли лишитися в робочому стані. Андрій робить другу спробу повернення зондів і потрапляє в метеоритне поле. За ним він виявляє один із зондів, який усі минулі роки збирав цінні дані. Готовий пожертвувати своїм життям, він повертає один з зондів на Землю, вичерпавши все паливо своєї ракети, і шле повідомлення, що лишиться вічним супутником Сонця. Його ракета випадково виходить з області радіоперешкод, що дає Андрію шанс на порятунок.
У ролях Павло Махотін — Андрій, молодий вчений Володимир Ємельянов — Ігор Петрович, його батько Георгій Шамшурін — Сергій Іванович Анатолій Шамшурін — Андрій в дитинстві Надія Вишневська — епізод Георгій Віцин — вчений, колега Андрія Фелікс Яворський — космонавт Михайло Майоров — епізод
Знімальна група Сценаристи: Володимир Капітановський, Володимир Шрейберг Режисер: Віктор Моргенштерн Оператори: Олег Самуцевич, Георгій Ляхович Композитор: А. Севастьянов Художник: Леонід Чібісов
Посилання