Софійський собор, також Ая-Софія (, повна назва ; ) в Константинополі — мечеть, одна з найвеличніших архітектурних пам'яток візантійської архітектури, що збереглися донині; символ «золотої доби» Візантійської імперії та один із символів сучасного Стамбула, розташована в історичному центрі міста Султанахмет.

Збудована 537 року поруч із Великим імператорським палацом як християнський собор святої Софії. Після завоювання Константинополя османами 1453 року була перетворена на мечеть. У 1934 році за наказом Мустафи Кемаля Ататюрка перетворена на музей. 10 липня 2020 року Державна рада Туреччини визнала указ Ататюрка незаконним і Президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган передав Ая-Софію у власність Управління релігійних справ.

Висота Софійського собору — 55 метрів, діаметр бані — 31 метр. Понад тисячу років Софійський собор у Константинополі залишався найбільшим храмом у християнському світі — до будівництва Собору святого Петра в Римі. 1985 року храм занесений до переліку Світової спадщини ЮНЕСКО.

Історія

Храм Костянтина і Феодосія

До побудови Софійського собору на його місці стояв інший храм, побудований візантійським імператором Костянтином І Великим в період 324—337 роківХронографія Феофана, рік 5816 / 316. Між тим Сократ Схоластик свідчив про будівництво першого храму, званого Софією, в добу до правління імператора Констанція IIСократ Схоластик. «Церковна історія». Кн. II, гл. 16. Відомо, що з 360 по 380 рік Софійський собор перебував у руках аріан. Імператор Феодосій I в 380 року передав собор православним і 27 листопада особисто ввів у собор Григорія Богослова, незабаром обраного новим константинопольським архієпископом. Однак цей храм згорів внаслідок народного повстання 404 року.

Побудовану знову церкву знищила інша пожежа 415 року. Імператор Феодосій II наказав збудувати на цьому ж місці нову базиліку, що виконали того самого року. Базиліка Феодосія, відповідно до свідчень Івана Малали, згоріла 13 січня 532 року під час повстання «Ніка»Joannis Malalae Clironographia. Rec. L. Dindorf. Bonnae, 1831. P. 474. Її руїни виявили тільки 1936 року під час розкопок на території собору.

Храм Костянтина і Феодосія були великими п'ятинавними базиліками. Скупе уявлення про нього дають тільки археологічні знахідки, які дозволяють судити про значні розміри і багате мармурове вбрання. Також, ґрунтуючись на стародавніх описах, роблять висновок, що над бічними навами розташовувалися двоярусні галереї, подібні побудованій одночасно з нею базиліці Святої Ірини.

Базиліка Юстиніана

Візантійський імператор Юстиніан I через сорок днів після пожежі 13 січня 532 року наказав збудувати на тому самому місці нову церкву Святої Софії, яка б стала прикрасою столиці імперії і виразом її величчя. Існує легенда, що план будівлі імператору Юстиніану вручили ангели, коли той спав. Після проведення планувальних робіт імператор призначив математика Анфемія Траллського та знаменитого архітектора і статиста Ісидора Мілетського відповідальними за виконання проєкту. Раніше вони вже звели Церкву Святих Сергія і Вакха у Константинополі. Будівництво храму тривало 5 років (на ті часи рекордно короткий термін), щодня працювало близько 10 тисяч робітників. Для будівництва використовували найкращий будівельний матеріал, мармур привозили з Проконніса, Нумідії, Каріста та Ієраполіса. Також до Константинополя звозилися архітектурні елементи стародавніх споруд (наприклад, з Риму доставлені вісім порфірових колон, взятих з Храму Сонця, а з Ефеса вісім колон із зеленого мармуру — фенгіту). Крім мармурових прикрас Юстиніан, бажаючи надати храму небувалий блиск і розкіш, використав для його оздоблення золото, срібло, слонову кістку.

27 грудня 537 року відбулося урочисте освячення нової церкви, яке здійснив Константинопольський Патріарх Міна. Храм висвятили на честь Святої Софії, вдови, яка виховувала своїх дочок — Віру, Надію та Любов у глибокій християнській вірі. Навіть катуваннями дівчат не змусили зректися віри. Потім їх стратили. Убита горем мати прожила ще три дні, а потім померла. Християнська церква зарахувала їх до числа мучеників, а на честь Святої Софії почали будувати храми, собори та церкви по всьому світу.

Вже з моменту спорудження за церквою закріпилась назва «велика». Для здійснення богослужінь у соборі використовувалася численні дорогоцінні священні посудини. Для виготовлення дорогоцінного престолу собору, за повідомленням Дорофея Монемвасійського, використали злато, срібло, мідь, електр, залізо, скло, камені чесні багато, яхонти, смарагд, бісер, касідер, магніт, он(ікс)ій, алмази й інше до сімдесяти двох різних речейЦитируется по . Штат церковно- і священнослужителів собору при Юстиніані був розрахований на 525 осіб: 60 священників, 100 дияконів, 40 дияконіс, 90 іподияконів, 110 читців, 25 співочих і 100 придвернихНовели Юстиніана 3. гл. 1.. В добу правління імператора Іраклія І штат розрісся до 600 осіб. Згідно з сорок третьою Новелою Юстиніана від кожної торгово-ремісничій корпорації виділялася певна кількість майстерень (ергастирії), доходи від яких йшли на потреби храму Святої Софії.

Однак за кілька років після закінчення будівництва, імовірно, 551 року, землетрус зруйнував частину собору<ref>Хронографія Феофана, рік 6051 / 551</ref>. Собор також постраждав від землетрусу 989 року, особливого руйнування зазнав його купол. Будівлю підперли контрфорсами, від яких вона втратила свій колишній вигляд. Обвалений купол перебудував вірменський майстер Трдат Архітектор, автор Анійського собору, причому архітектор зробив купол навіть більш піднесеним.

Між тим, за переказом, саме в Соборі святої Софії посланці князя Володимира Великого, який охрестив Русь, знайомилися з християнською вірою. 16 липня 1054 року у Софійському соборі на святому вівтарі під час богослужіння легат Папи римського кардинал Гумберт вручив константинопольському патріарху Михаїлу Керулларію грамоту про відлучення від церкви. Саме цю дату заведено вважати датою розколу християнської церкви на католицьку і православну. До розграбування хрестоносцями Константинополя в 1204 році у в соборі також зберігалася Туринська плащаниця.

Османська доба

Майже тисячу років Собор святої Софії залишався символом християнства. Остання літургія в ньому розпочалася ввечері 28 травня 1453 року і продовжувалася всю ніч. Вранці в собор увірвалися яничари султана Мехмеда II Фатіха, що захопили Константинополь. Цей султан відомий тим, що поклявся не відпочивати і не розважатися, доки не отримає Константинополь. 1453 року Мехмед ІІ наказав перетворити собор на мечеть. До нього прибудували чотири мінарети і він перетворився на Мечеть Ая-Софія.

За легендою, коли в місто увірвалися яничари, в соборі сховалися тисяча вірян. Священник продовжував читати молитву. Мечі вже були напоготові та раптом стіна в правій частині храму відкрилася і сховала священника. Зараз звідти чутно тихий шум. Легенда стверджує, що священник і до сьогодні читає там молитву, а коли Собор святої Софії знову стане християнським, то він вийде зі стіни і продовжить службу.

Музей 1935 року засновник сучасної Турецької держави Мустафа Кемаль Ататюрк розпорядився про перетворення Святої Софії на музей. 2010 року представники міжнародного фонду «Зібрання Ая-Софія» навіть планували проведення літургії в храмі, але не отримали дозволу від турецької влади . Так чи інакше, Собор Святої Софії залишався неповторною та унікальною історичною пам'яткою світового значення.

Перетворення на мечеть

2020 року президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган заявив, що наказ Мустафи Кемаля Ататюрка є недійсним. Також він вирішив змінити статус собору, перетворивши його на мечеть, проти чого виступив Вселенський Патріарх Варфоломій І. Муфтій міста Комотіні заявив, що Свята Софія — християнська церква.

Проти перетворення Святої Софії на мечеть виступила ЮНЕСКО. Держдепартамент США назвав собор Святої Софії у Стамбулі рідкісним місцем, потрібним всьому людству. Ердоган назвав такі заяви «нападом на суверенітет Туреччини».

Попри протести, 10 липня Державна рада Туреччини (колишній Вищий адміністративний суд країни) ухвалила рішення, що указ Мустафи Кемаля Ататюрка від 1934 року (щодо перетворення мечеті на музей) є незаконним, і що собор може бути перетворений на мечеть.

Того ж дня Ердоган передав Ая-Софію у власність Управління релігійних справ Туреччини.

Влада Кіпру, Греції та Австрії засудили рішення перетворити собор на мечеть.

12 липня Папа Римський Франциск заявив, що ситуація із собором Святої Софії в Туреччині «завдає великої скорботи». Вселенський патріарх Варфоломій, також виступив проти такого рішення, заявивши, що «перетворення Святої Софії на мечеть розчарує мільйони християн у всьому світі» і що Ая-Софія є «життєво важливим центром, де Схід приймає Захід», і зміна статусу на мечеть «розірве ці два світи». Позицію Варфоломія підтримав Предстоятель Православної Церкви України Епіфаній. У відповідь на критику, Ердоган заявив, що не змінюватиме свого рішення, назвавши його таким, що «ґрунтується на волі народу».

24 липня, вперше за 86 років здійснено перший намаз після зміни статусу собору з музею на мечеть. У намазі взяв участь президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган.

Архітектура Софійський собор в Константинополі донині вражає відвідувачів розмірами та величчю. Його довжина — 83 метрів, ширина — 74, а висота — 55 метрів. Для будівництва Собору Святої Софії демонтували та привезли колони і мармурові деталі інших храмів Візантійської імперії. Внутрішні роботи в храмі продовжувалися протягом декількох століть, і тому відрізняються особливою ошатністю. Стіни повністю вкрили мозаїками.

Коли Собор Святої Софії перетворився на мечеть, мусульманам довелося внести деякі зміни, оскільки будівельники зорієнтували собор за християнською традицією — вівтарем на схід. Османи ж перемістили міхраб в південно-східний кут собору — в напрямі до Мекки. Через цю зміну в Ая-Софії під час молитви, мусульмани були вимушені розташовуватися під кутом відносно будівлі. Фрески та мозаїки вони вкрили товстим шаром тиньку, на який виписали цитати з Корану. Деякі фрагменти фресок та мозаїк збереглися тому, що коли в 1935 році мечеть Ая-Софія стала музеєм, з них зчистили тиньк, що приховувала їх.

Найефектніша частина будівлі — купол, діаметр якого становить майже 32 м. При вході до середини храму впадає в око його помпезність. Купол ніби піднятий у повітря над храмом окремо від загальної будівлі. Таку ілюзію створюють 40 вікон, через які пробивається світло. В центрі купола — зображення Ісуса. Гігантська банева система собору стала шедевром архітектурної думки свого часу. Візантійський літописець Прокопій Кесарійський про собор писав так:

1935 року з фресок і мозаїк зчистили тиньк, який їх приховував. Таким чином, в наш час на стінах храму можна бачити і зображення Ісуса Христа, і Діви Марії, і цитати з Корану на чотирьох великих щитах овальної форми.

На поручнях верхньої галереї храму можна виявити графіті, залишені впродовж всієї історії його існування. Найбільш древні з них покриті прозорим пластиком і вважаються однією з охоронних пам'яток (див. розділ Рунічні написи).

Реліквії

До розграбування хрестоносцями Константинополя 1204 року, в соборі зберігалася Туринська плащаниця — полотно, в яке загорнули та в якому поховали Ісуса Христа. На полотні через деякий час відбилися лик і тіло Ісуса. Плащаниця зникла майже на 150 років. Зараз вона зберігається в підземеллі Туринського собору і її показують парафіянам раз на 25 років. Наступний раз станеться 2025 року.

Одне з див собору — «плачлива колона», мармурова колона чотирикутної форми. Існує повір'я, що «плачлива колона» має чудодійний отвір, в якому завжди волого. В нього потрібно вставити палець та, накресливши коло, загадати бажання, яке обов'язково збудеться.

Сліди османського панування в Софії в цій частині храму — насамперед 4 величезних круглих щити з верблюжої шкіри, підвішені під куполом. Написи на них — вислови з Корану та імена перших халіфів. Ці щити вважаються найбільшими зразками арабської каліграфії.

Мозаїчний цикл