Албанський націоналізм — загальна група націоналістичних ідей та концепцій, породжених етнічними албанцями, які вперше сформувалися в 19 столітті під час Албанського національного пробудження (). Албанський націоналізм також асоціюється з подібними поняттями, такими як албанізм. «… dynamic that would remain essential for understanding the development of Albanianism.». «the religion of Albanians is Albanianism»."… frequently then and since, «The religion of the Albanians is Albanianism.». «Henceforth, Hoxha announced, the only religion would be „Albanianism.“ Hoxha was using nationalism as a weapon in his struggle to break out of the Soviet bloc.».. (Shqiptaria або Shqiptarizmi) і паналбанізм,. «… form a 'Greater Albania'. Although considerable attention was given to pan-Albanianism in the West».(Panshqiptarizmi), який включає ідеї щодо створення географічно розширеної албанської держави або Великої Албанії, яка охоплюватиме сусідні балканські землі із значним албанським населенням.
У пізній османський період албанці були переважно мусульманами, тісно пов'язаними з Османською імперією. Відсутність попередньої албанської державности на основі якої призвело до розвитку албанського націоналізму пізніше, на відміну від сусідніх націоналізмів сербів та греків.. Початок Східної кризи (1870-ті), яка загрожувала поділом балканських албанських земель сусідніми православними християнськими державами, стимулював появу періоду Рілінджа та націоналістичного руху.. para. 5.. Протягом XIX століття деякі західні наукові впливи, албанські діаспори, такі як діячі Арбреш та Албанське національне пробудження, зробили великий внесок у поширення впливу та ідей серед балканських албанців у контексті самовизначення Албанії. Серед них були ідеї внеску Іллірії в албанський етногенез, які досі домінують в албанському націоналізмі в сучасність, та інші древні народи, які претендували на роль своїх предків, зокрема пеласги, про які знову заявляли останнім часом.. «by identifying with Pelasgians, Albanians could claim that they were present in their Balkan homeland not only before the „barbarian“ invaders of late Roman times (such as the Slavs), not only before the Romans themselves, but also, even more importantly, before the Greeks‟ (Malcolm 2002: 76-77).».
Через дублюючі та конкуруючі територіальні претензії з іншими балканськими націоналізмами та державами щодо земель, що датуються пізньоосманським періодом, ці ідеї становлять національний міт, який має на меті встановити перевагу над сусідніми народами (слов'янами та греками) та дозволити рухи за незалежність та самовизначення, а також ірредонтійські претензії до сусідніх країн.. «Albanians tended to go further back in time to the sixth and seventh centuries, claiming an Illyrian- Albanian continuity and superiority over Slavic people….». «Ethnic Albanians not only comprise the vast majority of the population in Kosova. They have also been brought up to believe that their nation is the oldest in the Balkans, directly descended from the ancient Dardanians (Dardanae), a branch of the 'Illyrian peoples' who had allegedly inhabited most of the western Balkans (including Kosova) for many centuries before the arrival of the Slavic 'interlopers'…».. Паналбанські настрої також присутні, і історично це було досягнуто лише один раз, коли частина Косова та Західна Македонія були об'єднані італійськими силами Осі до свого протекторату Албанії під час Другої світової війни. Албанський націоналізм містить низку мітів, що стосуються албанського походження, культурної чистоти та національної однорідности, релігійної байдужості як основи національної ідентичности Албанії та постійної національної боротьби.. Фігура Скендербега є одним з основних конститутивних мітів албанського націоналізму, який базується на людині, оскільки інші міти ґрунтуються на ідеях, абстрактних концепціях та колективізмі.. «three main constitutive myths at work within Albanian nationalism …Secondly, the myth of Skanderbeg, …».. «Betrachtet man die Gesamtheit der albanischen Nationalmythen, so ist offensichtlich, dass es fur Albaner mehr als nur den Skanderbeg-Mythos gibt und dass nicht nur auf diesem Mythos die albanische Identitat beruht. Es gibt noch weitere wichtige Mythenfiguren, doch diese beziehen sich auf Vorstellungen, abstrakte Konzepte und Kollektive, aber nicht auf Personen.»
Історія
Передумови
Деякі автори стверджують, що албанський націоналізм, на відміну від його грецького та сербського колег, бере свій початок в іншому історичному контексті, який не виник внаслідок антиосманської боротьби, а натомість відноситься до періоду Східної кризи (1878 р.) Та загрози територіального поділу з боку Серби та греки тоді як інші дотримуються думки, що албанський націоналізм виник раніше як рух суспільних реформ, який перетворився на геополітичний у відповідь на події 1878 року, реагуючи як проти політики османського панування, так і проти політики балканських націоналізмів. Конкуренція з сусідами в суперечливих районах змусила албанців відстояти свою державну позицію та шукати підтримки у європейських держав.. Деякі вчені не погоджуються з думкою, що албанський націоналізм виник у 1878 році, або стверджують, що парадигма встановлення конкретної дати початку є неправильноюRrapaj, Jonilda and Kolasi, Klevis (2013). The Turkish Yearbook of International Relations, Volume 44, pages 185—228. Page 194—195: «The initial or Phase A consists in the intellectual interest and scholarly inquiry of an awareness of the linguistic, cultural and social attributes of the particular ethnic group. No clear national demands (for independence) exists in this stage. The second period or Phase B concerns the patriotic activities of elites to „awaken“ national consciousness among the ethnic group or the period of patriotic agitation. The final stage or Phase C denotes the transformation of nationalists movements from a narrow one restricted with political and intellectual circles into a mass movement.25 In the Albanian case as we will see below, we can argue that Phase A, generally speaking covers the period from the beginning of the Reforms of Tanzimat or the publication of first the Albanian alphabet in 1844 as a symbolic date, until the collapse of the League of Prizren (1881) or the publication of Sami Frashëri‟s nationalist Manifest in 1899, while Phase B intensifies after the crushing of the League of Prizren by the Sublime Porte and especially after the Greek-Ottoman crisis in 1897. It continues even after the declaration of independence, because of the fragile or gelatinous state structure. The spread of nationalism to masses or the Phase C starts only with the establishment of a proper state structure and political stability after 1920.»Hroch, Miroslav (1999). «From National Movement to the Fully-formed Nation: The Nation-building Process in Europe», in Mapping the Nation, ed. Gopal Balakrishnan. London: Verso, 1999. Page 80Zhelyazkova, Antonina. «Albanian Identities». Page 24: «It is assumed that the beginning of the Albanian Revival was set by Naum Veqilharxhi's activity and his address to the Orthodox Albanians, which, along with his primer published in 1845, was the first programme document of the Albanian national movement. In it Veqilharxhi demanded Albanian schools and development of the Albanian language as a first step to the evolution of the Albanian people side by side with the other Balkan nations», але ці події широко вважаються ключовим моментом, що призвів до політизації албанський національний рух та поява мітів, що породжуються, що стали частиною мітології албанського націоналізму, що виражається в сучасний час в рамках колективної культури та пам'яті албанців. Цей історичний контекст також зробив албанський національний рух захисним у світогляді, оскільки націоналісти прагнули національного утвердження та протистояли тому, що вони вважали ерозією національних настроїв та мови.. До 19 століття албанці були розділені на три релігійні групи. Католицькі албанці мали певний етно-мовний вираз албанців у школі та церкві завдяки австро-угорському захисту та італійському духовному патронату.. Православні албанці під владою Константинопольського патріархату мали літургію та навчання грецькою мовою, а до пізнього османського періоду в основному ототожнювались із грецькими національними прагненнями.. «The political thinking of the Orthodox Albanians was divided into two categories. Those who lived in Albania were dominated by Greek influence. The majority of them- especially the notables-desired union with Greece. The Orthodox Christians in general had an intense hatred of Ottoman rule. Although this feeling was shared by their co-religionists who lived in the colonies abroad, their political thinking was different.». para. 2, 27. У цей період мусульманські албанці становили близько 70 % загального балканського албанського населення в Османській імперії, за оцінками, понад мільйон населення.
Східна криза та албанське національне пробудження