Релігія у Великому князівстві Литовському — сукупність релігій, сповідуваних у Великому князівстві Литовському від середини XIII століття до 1795 рік на території сучасної Білорусі, центральної і південної частини Литви, а також частково України, Росії та Польщі.
До Кревської унії у Великому князівстві Литовському існували дві різновеликі території, що розрізняються стосовно релігії: північний захід держави зберігав традиційне язичництво (Жмудське староство, колишнє язичницьке Жемайтійське князівство), а інша частина держави була хрещена в православ'я ще в період Київської Русі. Після Кревської унії за підтримки центральної влади почалося активне поширення католицтва. З середини XVI століття під впливом Реформації у Великому князівстві Литовському поширювалися протестантські ідеї, широко сприйняті в середовищі магнатерії. 1596 року укладено Брестську церковну унію, внаслідок якої частина православних визнала владу папи римського й оформилася в особливу католицьку церкву, яка дотримувалася візантійського обряду, відому як уніатство. Серед нехристиянських релігій у Великому князівстві Литовському найпоширенішими були юдаїзм та іслам, вперше зафіксовані тут у XIV столітті.
Язичництво
На час утворення Великого князівства Литовського, слов'янське населення було переважно християнізоване, балтське населення переважно було язичниками. Був пантеон язичницьких божеств, теократичний звід законів. Згідно з ним дозволялося мати не більше трьох дружин. Найбільшим злочином вважалося згасання священного вогню. Як храми використовувалися давні священні гаї.
Збереглися легендарні свідоцтва про прусських і литовських верховних жерців — , які з дохристиянських часів жили в поселенні Ромува, зруйнованому . На рубежі XIII-XIV століть центр перебування верховних жерців переноситься у Вільну. Середній рівень в язичницькій жрецької ієрархії займали вайделоти, які виконували язичницькі обряди; ними могли бути як чоловіки, так і жінки. Нижче в ієрархії перебували: вуршайти (жерці непосвячені), сигоноти (рід дервішів), потиники (жерці Рагутиса), лингусони і тулусони (похоронні жерці), швальгони (весільні жерці), буртиники (народні співаки), мільдувники (жерці Мільди), путтони (ворожбити по воді), пустони (лікували подувом), вейони (віщуни за вітром), жвакони (віщуни за полум'ям і димом), сейтони (віщуни за амулетами), канну-раугіс (віщуни за сіллю і пивною піною), зільнеки (віщуни за польотом птахів), лабдариси (фокусники), звайждиніки (астрологи), юодукнигинікаси (чорнокнижники), вілкатси (перевертні, вовкулаки).
Православ'я
Християнство східного спрямування на територіях, які згодом складали Велике князівство Литовське, поширилося ще в X столітті як державна релігія, введена київським князем Володимиром. Православна церковна структура сформувалася ще в період існування Київської Русі, вже тоді церква володіла великими земельними наділами і оформленою єпархіальною структурою. Єпархії, що існували на Русі, підпорядковувалися Київській митрополії, яка в свою чергу була підпорядкована Константинопольському патріархату. Спочатку християнізації зазнали міста, значно повільніше вона проходила в сільській місцевості, переважно християнізованій до кінця XII — початку XIII століть.
1299 року митрополичу кафедру перенесено з Києва до Владимира-на-Клязьмі, а 1325 року до Москви. Таким чином митрополит опинився на землях, підпорядкованих Орді, при цьому київська кафедра спорожніла. У зв'язку з цим 1316 року Константинопольська патріархія створила окрему Литовська митрополія з центром у Новогродку (суч. Новогрудок). Литовських митрополитів призначали нерегулярно, що було пов'язано з небажанням Константинополя розділяти православну церкву князівства Литовського і Московського. Так, після смерті митрополита Феофіла 1330 року, нового литовського митрополита призначено не було, а єпархії повернулися до складу Київської митрополії. 1354 року литовським митрополитом поставлено Романа, якому були підпорядковані турово-пінська, полоцька, галицька, володимир-волинська, луцька, холмська та перемишльська єпархії.
Після смерті Романа 1362 року нового митрополита знову не було призначено. Так тривало до 1415 року, коли з ініціативи великого князя литовського на Новгородському соборі було вирішено оголосити про незалежність православної церкви Великого князівства як від київського митрополита у Москві, так і від константинопольського патріарха. Київським митрополитом було обрано Григорія Цамблака, однак він не отримав визнання серед православного кліру і поступово втратив підтримку Вітовта. Після смерті Григорія православна церква Великого князівства Литовського була знову підпорядкована митрополиту в Москві. 1458 року відбулося остаточне розділення православної церкви: литовські єпархії підлягали митрополитові київському, катедра якого перебувала в Новогродку, а східноруські — київському з катедрою в Москві (від 1459 — Московська митрополія). 1461 року до литовських митрополитів перейшов титул митрополитів київських, галицьких і всієї Русі, а 1472 року митрополит Григорій Болгарин отримав канонічне визнання константинопольського патріарха.
Католицизм
Перша спроба введення католицтва як державної релігії відноситься ще до часів правління Міндовга. 1250 або 1251 року він прийняв хрещення, а 1252 або 1253 року прийняв королівську корону від імені папи римського Іннокентія IV, що включило Велике князівство Литовське до політичної системи католицької Європи. Восени 1253 року висвячено перших литовських католицьких єпископів: Християна, який представляв Тевтонський орден і висвячений у сан архієпископом Ризьким, і Віта, польського місіонера-домініканця, висвяченого архієпископом Гнезненським. Місія Віта виявилася безуспішною, а Християна вигнано після того, як Міндовг зрікся католицтва близько 1260 року.
Відхід Міндовга від християнства не припинив діяльність у державі католицьких місіонерів. Відомо про існування у 1320-х роках у Вільні і Новогородку по одному монастирю домініканців і францисканців. Є відомості про знаходження католицьких ченців при дворі великих князів Витеня і Гедиміна.
1375 року волинський князь Любарт-Дмитро заснував першу на землях ВКЛ Луцьку католицьку єпархіюДовнар-Запольский М. В. Из истории литовско-польской борьбы за Волынь // Киевские университетские известия. — 1896. — № 8..
Активне поширення католицтва у Великому князівстві Литовському розпочалося після укладення 14 серпня 1385 року Кревської унії з Королівством Польським, за умовами якої великий князь литовський Ягайло ставав королем польським, приймав католицтво і зобов'язання хрестити за латинським обрядом язичницькі литовські землі. Услід за хрещенням Ягайла, 15 лютого 1385 року хрещено членів його двору, а також багатьох родичів, серед яких майбутній великий князь литовськийВітовт. У Вільні було засновано католицьке єпископство, від 1415 року підпорядковане гнезненському архієпископу. 12 березня наступного року заснування дієцезії затвердив папа Урбан VIГудавичюс Э. История Литвы с древнейших времен до 1569 года / Пер. с литовского Г. И. Ефромова. — Том I. — М., 2005. — С. 169—170..
У лютому 1387 року Ягайло повернувся в Литву. Спочатку була охрещена шляхта і просте населення столиці, навесні 1387 року охрещено населення Аукштоти, при цьому Жемайтія залишалася язичницькоюOchmański J. Historia Litwy. — Wrocław: Zakład Narodowy im. Ossolińskich, 1990. — S. 74. — ISBN 83-04-03107-8. . У Вільні на місці язичницького святилища було побудовано катедральний собор, а незабаром споруджено сім перших парафіяльних церков. 19 квітня 1387 року Урбан VI визнав Велике князівство Литовське католицькою державою.
1387 року Ягайло передав у власність Віленському єпископству кілька волостей з 50-60 селами, які стали першою церковною латифундією в державі. Згідно з привілеєм Ягайла від 22 лютого 1387 католицька церква отримувала повну владу в своїх володіннях щодо судових і фінансових питань, звільнялася від податків і повинностей. В грудні 1430 року Ягайло розширив цей привілей і на володіння, які церква набуде в майбутньому. До середини XVI століття Віленському єпископству належало 285 сіл і 16 містечок з близько 40 тисячами мешканців, що складало 1,5 % населення Великого князівства ЛитовськогоМараш Я. Н. Католическая церковь в Белоруссии. — , 1971..
1411 року, після закінчення війни з Тевтонським орденом і укладення миру, Жемайтію було повернуто до складу Великого князівства Литовського. Побоюючись того, що Тевтонський орден використає недостатнє завзяття щодо християнізації Жемайтії з метою антилитовської пропаганди, як раніше його використовували самі литовці для пропаганди проти хрестоносців, 1413 року Ягайло і Вітовт вирушили в околиці Бетиґали, де охрестили перші групи жемайтівГудавичюс Э. История Литвы с древнейших времен до 1569 года / Пер. с литовского Г. И. Ефромова. — Том I. — М., 2005. — С. 230.. 1416 року розпочато будівництво парафіяльних церков, а 23 жовтня за рішенням Констанцського собору засновано Жемайтійське єпископствоUrban W. The Conversion of Lithuania 1387 // Lituanus: Luthuanian quarterly journal of arts and sciences. — 1987. — Vol. 33. — № 4. — ISSN 0024-5089. .
Всього за правління великого князя литовського Вітовта було побудовано більше 30 католицьких церков. Підтримку від центральної влади отримували чернечі ордени францисканців, августинців і бенедиктинців. Проте поширення християнства серед язичників йшло повільно. Так, за підрахунками одного францисканського місіонера, до 1410 року було охрещено всього близько 20 тисяч литовцівГудавичюс Э. История Литвы с древнейших времен до 1569 года / Пер. с литовского Г. И. Ефромова. — Том I. — М., 2005. — С. 231—232..
Державна політика Вітовта була спрямована не тільки на християнізацію язичників, але й на поширення католицтва серед православного населення. Так, Городельський привілей 1413 року підтвердив статус католицтва як державної релігії, католицька шляхта отримувала права і привілеї, яких некатолики були позбавлені. 1404 року засновано єпископство у Володимирі-Волинському (1425 року перенесено в Луцьк), після 1424 року — єпископство в Кам'янці. Єпископства ділилися на деканати, а ті в свою чергу — на парафії. Обрання єпископів перебувало в руках капітули. Від 1383 до 1550 було 12 віленських єпископів, з яких перші чотири були поляками. Від 1508 року всі єпископи походили з вищої шляхти Великого князівства.
Вітовт прагнув організувати католицьку церкву Великого князівства Литовського як самостійну церковну провінцію, але не отримав підтримки з боку папської курії. Незважаючи на адміністративну роз'єднаність, католицька церква стала опорою державної влади.
Протестантизм Протестантизм у Велике князівство Литовське проникає в XVI столітті, спочатку у формі вчення Лютера. Великий вплив на поширення лютеранства у Великому князівстві Литовському відігравало його утвердження як офіційної релігії в сусідньому Прусському герцогстві, навчання молоді в німецьких університетах, особливо в Лейпцизькому, відкриття університету в столиці Пруссії Кенігсберзі, а також проживання у Великому князівстві деякого числа німецьких колоністів.