Бори́с Васи́льович Леви́цький (* 1915, Відень — † 28 жовтня 1984) — український журналіст, публіцист і політичний діяч.
Біографія
Борис Левицький народився 1915 року у Відні в сім'ї гімназійного професора Василя Левицького. Закінчив народну та середню школу в Бережанах.
У Львівському університеті вивчав філософію та педагогіку. Наприкінці 1930-х років проявив себе як студентський діяч націоналістичного напрямку.
Борис Левицький був тісно зв'язаний з лівим крилом націоналістичного руху, очолюваним Іваном Мітринґою (1909 — 1943), у 1938—1939 роках у Львові редагував орган цього крила — газету «Нове Село».
З початком німецько-польської війни у вересні 1939 року переїхав із дружиною до Кракова.
1940 року органи НКВС заарештували його батька та вивезли до Москви, де він помер наступного року. Того ж 1940 року матір Бориса разом із хворим братом Мироном вивезли до Казахстану, де вони померли.
Під час Другої світової війни Борис Левицький був головним редактором щоденника Краківські вісті, став членом-засновником і членом ЦК Української народно-демократичної партії.
Після війни став співредактором газети «Вперед» (1949—1959) у Мюнхені, органу лівого крила Української революційно-демократичної партії (УРДП), а також референтом Німецької соціал-демократичної партії для справ СРСР (1952) і науковим співробітником «Forschungsdienst Osteuropa» у Дюссельдорфі. За допомогою останнього інституту йому вдалося розбудувати власне дослідницьке бюро з архівом про персоналії в Радянському Союзі (1973 року було близько 60 000 карток) та про інституції (понад 10 000 карток).
Від 1959 року Борис Левицький був науковим співробітником інституту Friedrich-Ebert-Stiftung і постійним співробітником журналу «Viertelsjahres Berichte», який видавав інститут. Він був членом Наукового товариства імені Шевченка, Deutsche Gesellschaft für Osteuropakunde в Штутгарті, Wirtschaftspolitische Gesellschaft von 1947 у Франкфурті над Майном та Gesellschaft für Auslandskunde. Викладав також в Українському вільному університеті.
Помер 28 жовтня 1984 року. Був похований в Мюнхені на кладовищі Зендлінг, біля якого останні роки він проживав. За словами його племінника Ярослава Левицького, Борис Левицький винайняв там житло після смерти його дружини Оксани у 1967 р., щоб кожен день бачити її могилу. У 2019 році Бориса й Оксану Левицьких було перепоховано в Бережанах.
Праці
Статті Бориса Левицького на українські та радянські теми публікувалися в німецькомовній пресі (особливо фахові журнали «Osteuropa» і «Österreichische Osthefte») і в польському еміграційному журналі «Kultura».
Левицький був автором кількох десятків книжок, переважно німецькою і англійською мовами, у яких він представив українську і радянську проблематику ширшому колу читачів на Заході. Серед них: Vom roten Terror zur sozialistischen (1961); Die Sowjetukraine 1944—1963 (1964); Terror i rewolucja (1965); Polityka narodowosciova Z.S.S.R. (1966); Die Kommunistische Partei der Sowjetunion — Portrat eines Ordens (1967; японський переклад 1970); Die rote Inquisition (1967; французький переклад 1968, італійський — 1969); Die sowjetische Nationalitätenpolitik nach Stalins Tod (1970); The Uses of Terror: The Soviet Secret Service 1917—1970 (1971); Politische Opposition in der Sowjetunion 1960 bis 1972; Das Sowjetvolk — Nationalitätenpolitik als Instrument des (1983); Politics and Society in Soviet Ukraine 1953—1980 (1984).
Див. також «Вперед» Марко Бойцун
Джерела та література Н. О. Лаас. Левицький Борис Васильович // Я. І. Мазурак. Левицький Борис Васильович // Богуміла Бердиховська. З націоналіста в лівака: випадок Бориса Левицького // Спільне. — 4 липня 2018 Борис Левицький. Біографія (1915—1984) // Діялог. — 1984. — Число 10. — С. 7—9. Інтерв'ю з Борисом Левицьким . Словникова частина. — Т. 4. — С.1265.
Примітки
Посилання Левицький Борис Васильович // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 5. Біографічна частина: А-М / Відп. ред. М.М. Варварцев. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2014. — с.244-245