Нова́ Ви́жва — село в Україні, у Старовижівській селищній громаді Ковельського району Волинської області.
Населення становить 638 осіб (2010 рік), площа — 6,961 км².
Географія У селі річка Кезювка впадає у Вижівку.
Історія Ніяких історичних документів про Нову Вижву в епоху до 1508 року не залишилося, хіба що зостались народні перекази, в яких йдеться про поселення Плоцька Воля, яке знаходилося на території сучасного кутка Воля. А також про такі місцевості як Татарське, Полованки та Грудавище, які відносяться ще до XII століття.
Підтвердження є і в історичних працях: «…говорять, що задовго до закладення цього містечка, на його території існувало поселення „Плоцька Воля“, таку назву і досі носить частина приходу міста Вижви, а на місці сучасного містечка жив граф Ревуцький…»(Теодорович Н.И).
У 1508—1795 роках 26 серпня 1508 року Король Сигізмунд I Старий видав Смоленську грамоту Івану (Янушу) і Василію Михайловичам Сангушкам, відповідно до якої він «…дає їм дозвіл „заснувати містечко Вижву на Смідинській землі, розташованій у Володимирському окрузі при річці Вижві“: цією землею ще при королі Казимирі володів дядько цих князів Іван та їх батько Михайло Сангушки…». Після цього почалася боротьба смідинців проти Сангушків за ці землі.
В 1538 році вони жаліються королю, що князь Василій Михайлович Сангушко Ковельський «… на нашому миті, де був міст, замок свій, і містечко для себе збудував і не мало землі нашої забрав…»
Смідинці посилаються на лист, відповідь короля Казимира на скаргу сміденців на Михайла (батька Василя) Сангушковича, що «…він на їх вітчизні заложив волю на Вижві…». Теодорович, досліджуючи документ, стверджував, що Сигізмунд I наказав ліквідувати грамоту Казимира. Також цей документ дає змогу зробити припущення, що Вижва існувала ще до 1508 року, тому що правління короля Казимира IV Ягеллончика припадає на 1447—1492 роки.
Підтвердженням того, що сміденці нічого не домоглися служить, ще одна грамота Сигізмунда I про право Сангушків володіти Вижвою від 26 листопада 1538 року.
В 1521 році В.М Сангушко подарував Новій Вижві, а саме її церкві, 98 десятин землі.
Уже в 1532 році нововижівському попові та його спадкоємцю він пожертвував 221 десятину землі й всі доходи від церкви.
04 березня 1543 року князь Василій Михайлович Сангушко добровільно обмінявся землями з королевою Боною Сфорца, дружиною Сигізмунда I, який підтвердив цей обмін грамотою виданою в Кракові того ж року. Він віддав весь свій маєток Ковельський у тому числі «… замок Вижву, з містом і двором, що йому належали…», а одержав натомість території в Білорусі. З ім'ям Бони Сфорца пов'язують розквіт поселення, який відбувався у середині сорокових років XVI століття. В цей час Вижівська волость підпорядковувалася відомству Ковельського старости, яким тоді був Богдан Михайлович Семашко.
Під час ревізії Володимирського замку в 1545 році люди з Смідинської волості скаржилися ревізорам, що «…Богдан Семашко, староста ковельський, значні їх землі і сінокоси приєднав до Вижви без ніякого права, чим приніс їм багато грабунків та збитків…».
В 1548 році Нова Вижва отримала привілей Магдебурзького права: дозволялось проводити ярмарки і базари щонеділі, стягувати мито за переправу через річку та розширювалися повноваження міського самоврядування. До того ж селяни Вижівської волості перетворювалися на королівських чиншовиків. Також у одній із грамот 1548 року Ковельському старості Семашку наказувалося приєднати до містечка приміських поселенців. Та цього не сталося, а тому жителі прилеглих сіл фактично залишилися селянами.
Про привілеї Нової Вижви велося досить багато дискусій.
Перш за все в 1508 році князь Василь Михайлович Санґушко отримав локаційний привілей. На жаль, він писався за певним шаблоном, а тому є мало інформативним. Однак. він і не міг бути іншим, оскільки локаційний привілей не був кодифікацією міського права, а включав лише норми, що регулювали специфічні справи даного міста. Загальні ж справи були відомі адресатові привілею.
Після смерті королеви Бони Вижівська волость відійшла до держави і підпорядкувалась Ковельському маєтку. Його староста Франц Фальчевський мав намір позбавити нововижівчан привілеїв, гарантованих королевою.
Проте польський король Сигізмунд II Август 1558 року наказав старості не забороняти вижівцям користуватися доходами від корчми, подушним, воскобійним і мостовим й звелів брати з домів та ґрунтів не по 12 динарів податку, а по два. Це сприяло розвитку містечка.
Воно мало вигідне географічне положення, адже саме через Вижву пролягав торговий шлях з Володимира на Берестя, так звана «Вітовтова дорога», транспортний коридор через важко прохідне Полісся.
За користування такими шляхами, мостами тим хто проїздив потрібно було сплачувати митний податок державній казні.
В документах 1580 року згадується, що тут діяв прикоморок Ковельської митниці. Також Вижва виникла і на важливому річковому шляху Вижва—Прип'ять—Дніпро—Чорне море і неподалік від русла річки.
Наступним етапом цього періоду була передача нововижівського маєтку князю Андрію Курбському Сигізмундом II Августом у 1564 році.
У Вижві Курбський поставив урядником московита Івана Постніка, який управляв Вижівською волостю і по смерті князя, до повернення Ковельського маєтку в державну казну в 1585 році. За деякими тогочасними документами Речі Посполитої маєток належав дружині покійного князя Олександрі Курбській-Ярославні попри те, що надавався він Курбському без спадкового права.
Під час правління цієї родини в 1569 році після Люблінської унії Нова Вижва ввійшла до складу Речі Посполитої.
Після повернення маєтку у державну казну розпочався занепад.
Практично невідомим в історії міста Вижви залишається період 1585—1795 років. На польських картах дане поселення позначалось як міське.
З 1585 року нововижівський маєток починає передаватися з рук в руки до різних поміщиків, які рідко рахувалися з правами міщан. Також за люстрацією 1628 року містечко давало у державну казну 572 флорини, 25.5 гроша податку. В цей період воно належало трьом орендарям. Згодом в 1732 році належало Лосятинським і в офіційних документах іменується Візвеніс.
Починаючи з 1739 р. ковельським староством, куди входив і вижівський маєток, володів князь Димитр Іполіт Яблоновський (1706–1788 рр.).
За «Гербовником» А. Бонецького, він отримав його від батьків першої дружини Катерини Шембек в 1739 р. Саме в цей період, за люстрацією 1765 року, починається занепад Нової Вижви. Значною мірою це спричиняє королівський кінний полк, який стояв тут вже близько двох десятиліть. Від огорожі колишнього замку залишилися тільки сліди, сам він уже давно згорів. Також в описі згадується, що для оборони містечка було призначено п'ять гаківниць.
У 1775 р. Вижва відійшла до польського короля Станіслава Августа, який передав його Вацлаву Жевуському, але після того воно невдовзі повернулося до володінь Д. Яблоновського.
Після смерті першої дружини Д. Яблоновський одружився вдруге з Юзефою Мичельскою, яка після смерті Д. Яблоновського в 1788 р. отримувала прибутки від вижівського маєтку.
Станом на 1798 р. прибутки з містечка і надалі отримувала княгиня Юзефа Яблоновська. Очевидно, в даному випадку йде мова про так зване «доживотне» володіння маєтком, коли доходи від маєтку надходили до «державця» аж до його смерті. У цей час міщани залишалися особисто вільними.
Відносини вижівських міщан з В. Жевуським та Ю. Яблоновською мали частково конфліктний характер, про що свідчить судовий процес, який вижівські міщани вели проти них у 1798–1801 рр. і 1810 р.
Станом на 1783 р. Вижва мала такі географічні елементи містечка, що виділені в актовій книзі: Перша частина ринку, Друга частина ринку (від брами Ковельської), Третя частина ринку (від церкви Преображення), Четверта частина ринку (від брами Ратенської), Вулиця Довга, Вулиця Шевська (або Свічка?) (Swieczka), Вулиця Захорська (Zachorska), Перша частина передмістя Воля, Друга частина передмістя Воля, Урочище Плонисько.
В центрі населеного пункту був обов’язковий елемента містечка – ринок, де, очевидно, проводилися ярмарки, а також церква Преображення, що розташовувалася неподалік від сучасного мосту через річку Вижівка.
Наприкінці XVIII ст. залишалися оборонні споруди навколо містечка, про що є не лише згадки в Актовій книзі про Ратнівську та Ковельську брами, але й інші письмові свідчення. Очевидно, міський простір не зазнав значних змін з кінця XVI ст., оскільки ці брами були відомі в писемних джерелах з того періоду.
Окрім того, в містечку була синагога. Євреї освоїли нововижівські землі ще наприкінці XVI, а в XVII столітті їх кількість значно зросла. Особливою характерною рисою нововижівських євреїв було те, що вони займалися кожухарством і їздили на промисел до міст Речі Посполитої, а саме Варшави, Лодзя, Кракова.
В результаті для захисту виробничих інтересів виникла унікальна шнайдерська мова, у якій зустрічаються перекручені слова з української, польської, їдиш та німецької мов. З часом кожухарство стало найважливішим промислом і для місцевих жителів-українців, які теж освоїли шнайдерську мову. Назва мови походить від німецького слова «снайдер», що означає кравець.
Місцеве населення так ревно оберігало свою мову, що вона не поширилась на прилеглі села. Якщо дівчина виходила заміж у сусіднє село, то вона не мала права передавати тлумачення шнайдерських слів. За розголошення таємниці односельчани могли її жорстоко покарати.
Містечко не було великим за населенням.
За люстрацією Вижви 1765 р., дані якої наведені в «Географічному словнику» кінця ХІХ ст., кількість будинків міщан-християн становила 176, міщан-юдеїв – 27.
За даними Актової книги, у 1783 р. в містечку було 106 будинків міщан-християн та 27 – юдеїв. Чисельність населення Вижви становила орієнтовно від 800 до 1 460 осіб. Загалом доходи з містечка (без сіл) у 1786 р. складали 5 221 злота. Зважаючи на те, що усього в містечку було 133 господарства, середня дохідність складала 39,3 злотих. Основну частину складав дохід з продажу ячменю – 4 959 злотих. Ячмінь постачали переважно на зовнішній ринок (через річку Бунг).
У 1783 р. війтом був Роман Семакович, який, окрім власної земельної ділянки (2 волоки (33,6 га) і 7 моргів (3,92 га)), утримував окремо за війтівство 3 морги землі (1,68 га), за які не платив оренду.
Окрім того, він мав велику земельну ділянку за межами містечка («застінек») площею 20 моргів (11,2 га). Таким чином, вижівський війт мав досить великі земельні наділи у своєму користуванні (загалом – приблизно 50 га).
Надання війтам землі (не менше 1 волоки, подекуди 6 волок) додатково за виконання цих обов’язків було традиційною практикою і для XVII ст.
Імовірно, Р. Семакович мав давні місцеві корені, адже його однофамілець Євтух згадувався в списках урядників Вижви першої половини XVII ст. (у 1607 р. – одним з трьох війтів, 1608 і 1616 рр. – райцем). Іншим важливим елементом соціальної структури містечка був православний священник.
У 1783 р. у Вижві таким був Радивон (церква Преображення). Він мав будинок, 6 волок в урочищі Спонськ, зокрема 2 – на міській землі (орієнтовно 100,8 га), та велику ділянку за межами міста в напрямку Рудні.
У 1795—1914 роках Після третього поділу Польщі в 1795 році територія населеного пункту відійшла до Ковельського повіту Волинської губернії Російської імперії. Про характер громадського стану на той час можна дізнатися з метричної книги 1818—1828 років. Вів її священик Афанасій Страшкевич. За десять років населення містечка зросло лише на 125 чоловік, що свідчить про незадовільний рівень медичного обслуговування, відсутність профілактичних щеплень проти інфекційних хвороб.
За люстрацією маєтку 1849–1858 рр., міщани-християни перебували у вигіднішому становищі. В одному будинку проживало в середньому по 4,6 осіб міщан-християн (орієнтовно 490 осіб або 70,2%), і по 7,7 осіб міщан-юдеїв (орієнтовно 208 осіб або 29,8%).