«42 епо́хи украї́нських мо́вних контáктів» — найбільша за обсягом книга мовознавця Костянтина Тищенка. Опрацьована на 3000 доказових свідченнях. Принципова відмінність книги від попередніх полягає у поділі її відразу на 42 розділи саме за епохами етномовних контактів (N1-42) та у зосередженні в кожному з них усіх синхоричних (гр. «з тої ж землі») топонімів України (N-Т). Перед ними щоразу наведені синхоричні запозичення в українському словнику (N-С) та синхоричні прізвища українців (N-П). Послідовний розподіл за всіма 42 мовами прототипів цих трьох видів іншомовних свідчень прожитих народом подій витриманий в усій праці. Теперішній науковий синтез показує, як функціонує нова пізнавальна модель історії, окреслена автором у попередній книзі «Іншомовна історія українців»Тищенко 2018. Поняття синхоричності запроваджене у 1980-х рр. у ландшафтній географії: «Визначення понять хори і топи відповідає їхньому значенню в оригінальних грецьких словах для ареального контексту (chores) і місцевого контексту (tops) <…> [Коли] центром інтересу стає розпізнання горизонтальних зв'язків між топами — [це і є] синхоричний (synchoric) процес» [Hynek : 317]. Hynek A. Integrated Lanscape Research. Scripta fac. sci. nat. univ. Purk. Brun. Vol. 11 (1981). no. 7-8 (Geographia), pp. 309—322, from https: www.sci.muni.cz/geobib/scripts/1981/7-8/Scripta_1981_7-8_Hynek_1.pdf
Анотація
Теоретичні засади та концепція книги
Визначальним при пошуках зв'язків топонімів був, як і раніше, метод топонімічного (синтопічного) контекстуванняПащенко 2013, с. 21-37, є pdf., що враховує смислові зв'язки між просторово близькими місцевими назвами. Мовознавчі висновки апробовані даними генетики Y-гаплогруп. Матеріали книги реорганізовані за новою структурою за півтора роки. Історія відображеної у книзі концепції значно довша від часу написання книги. Основні етапи становлення концепції такі.
Сучасна гідронімія як ознака тяглості населення Наддніпрянщини Передсуди виявляються живучими, якщо далі існують суспільні групи, зацікавлені у їх реанімації. Критичний аналіз старих дискусій на тему тяглості належить історику П. КлепатськомуКлепатский 1912 (репринт 2007, с. 431–450)., який цитує і тодішній висновок І. І. Срезневського про те, що численні у Наддніпрянщині давні назви «могли утриматися лише через постійне знання місцевостей, яким вони відповідали, постійно близькими до них мешканцями» (Изв. Акад. Наук 1859, VIII, с. 319). Цю думку згодом розвинув П. Голубовський, навівши до неї багато прикладівІснує pdf і DjVu: Голубовский П. В. Печенеги, торки и половцы до нашествия татар. — К., 1884. — 262 с. Тут же зроблено і спробу відновити історію кочовиків за хроніками їхніх сусідів — руси, греків, арабів., … а ми лише констатуємо факт (…): «у середній Наддніпрянщині збереглося безліч міст зі старими літописними назвами, отже, спадково збереглося й населення їх»Клепатский 1912 (репринт 2007, с. 449)..
Часткове питання тяглості населення Лівобережжя також періодично стає об'єктом спекуляцій. Кваліфікований висновок належить тут О. Стрижаку, який детально дослідив тему: «Той факт, що на території Полтавщини у помонгольський період збереглися не тільки майже всі відомі з літописів назви поселень, але й фіксувалися деякі нові (Стрижак 1962), є одним із важливих доказів того, що тут жило корінне слов'янське населення. На цій території зберігся також увесь домонгольський гідронімікон. Так, до гідронімів повторної фіксації на період XIV—XVI ст. припадають назви річок: Альта, Ворскла, Голтва, Локня, Мерло, Оріль, Оржиця, Псьол, Сліпорід, Сула, Супій, Трубіж, Хорол та ін.»Стрижак 1963, с. 13.. «З неслов'янських народів на території Лівобережжя побували також готи, авари, або обри (VI ст. н. е.),… а в історичний період — болгари (булгари, або протоболгари), хозари, угри, печеніги, половці, татаро-монголи та деякі інші. …Починаючи з гуннів, слов'янська етнонімічна й топонімічна лексика… починає відображати назви народів, що рухалися зі сходу й заходу»Стрижак 1963, с. 11..
База досліджень топонімів України Основними джерелами документованих форм гідронімів є СГУ, СМГУСГУ — Словник гідронімів України. — К., 1979; СМГУ — Словник мікрогідронімів України. — К., 2004., обласні довідники з мікротопоніміїПохилевич Л. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. — Біла Церква, 2009 (перевид. кн. 1864 р.) (є pdf); Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся: У 2-х т. — Вінніпег, 1984 (pdf); Приходы и церкви Подольской Епархии / Под ред. Е. Сицинского. — Біла Церква, 2009 (перевид. кн. 1901 р.); Павленко С. О. Мікротопоніми Чернігово-Сіверщини. — Чернігів, 2012 (є pdf) та ін.. Реєстри ойконімів містять довідники УАТП-73, УАТП-47УАТП-73 — Українська РСР. Адміністративно-територіальний поділ. — К., 1973 (є pdf); УАТП-47 — Українська РСР. Адміністративно-територіальний поділ. — К., 1947 (є pdf).. Історичні форми ойконімів відображені у покажчиках до численних краєзнавчих праць (Л. Похилевич, Ю. Сіцінський). Перше системне зведення етимологій ХІХ-ХХ ст. для гідронімів України дав акад. О. Трубачов (1968), хоча й утримався від висновку про спадкоємність історичного і сучасного населення. Звідси суперечності у його книзі «Назви річок Правобережної України», де крім справді таких (Тетерів, Ірпінь, Стугна, Рось, Тясмин, Базавлук, Інгулець) розгянуті й усі лівобережні притоки Дніпра — річки басейнів Трубежа, Сули, Псла з Хоролом, Ворскли, Орелі, Самари (!). А також назви усіх основних річок гідрографічно окремих басейнів Пд. Бугу і Дністра включно з карпатськими притоками (!). Назвати все це Україною заважала схема колискиПор. і змістовну за фактажем статтю А. Мачинського «Кельти на землях на схід від Карпат». А з іншого боку — антиісторизм назв багатотомних видань, як-от «Палеолит СССР» (!)..
Науковою заслугою О. Трубачова є зведення у книзі 1968 р. етимологій більшості гідронімів УкраїниКрім назв річок басейну середньої і нижньої Десни, вивчених на 6 років раніше у співавторстві з акад. В. Топоровим [Топоров, Трубачев 1962]. Обидві праці перевидані в одному томі: Трубачев О. Н. Труды по этимологии. Слово. История. Культура. — Т. 4. — М., 2009. — 696 с. (є pdf); Значною працею-попередницею обох монографій була книга M. Vasmer. Wörterbuch der russischen Gewässernamen. Berlin-Wiesbaden, 1961. та їх подальший розподіл за окремими картами відповідно до етномов прототипу. Дослідник уперше вжив термін стратиграфія"Підказаний йому рецензією В. Шмілауера на згадану монографію 1962 р. (див. Трубачев 2004, с. 384), — при тому, що у самій тій монографії цей термін відсутній. у назві карти 18: «Етнолінгвістична стратиграфія [гідронімів] на південь від Прип'яті й Десни (слов'янська, балтійська, іллірійська, фракійська, іранська, тюркська) від скіфської епохи до початку ІІ тисячоліття н. е.)»Трубачев 1968, с. 269–270 (репринт у: Трубачев 2004, с. 674, є pdf).. Об'єктивно ці висновки зміцнювали уявлення про тяглість топонімікону України, а не лише земель «на південь від Прип'яті й Десни». Послідовно наукову позицію О. Трубачова видно з наведення ним навіть заборонених фактів про ґотські гідроніми України та їхньої карти 17 — нехай і при суповідному абзаці з однієї фразиТрубачев 1968, с. 286; 288: «Германські сліди (карта 17) надто спорадичні, щоб говорити про окремий ареал».
Ойконіми також містять ознаки тяглості заселення України Таким чином, академічна наука визнала зв'язок між тяглістю заселення певної території і ступенем збереженості її гідронімії. Придатність для цієї мети також і ойконімів показана словником за ред. О. С. СтрижакаЕтимологічний словник літописних географічних назв Південної Русі. — К., 1985 (є pdf).. На сучасному топонімічному матеріалі К. М. Тищенко отримав гідні уваги результати з обстеження контекстів схожих ойконімів і мікротопонімів — спочатку, однокореневих з гідронімами (оз. Світязь / с. Свитазів Лв; р. і с. Колома-к, -чок). Це сприяло подоланню передсуду цілого покоління вчених про нібито бездоказовість для історичних досліджень даних ойконімії.
Метод топонімічного контекстування Матеріальну подібність або вивідність сучасного топоніма від імовірного іншомовного прототипу слушно вважають недостатніми доказами їх континуїтету. Відомі спроби зарадити справі, використовуючи аргументи синонімічних назв і сусідніх або близьких топонімів (напр., Топоров, Трубачев). К. М. Тищенко розвинув ці ідеї, опрацювавши метод топонімічного контекстування, спрямований на розкриття смислових зв'язків між просторово близькими топонімами. Метод не викликав зацікавлення філологів, але належно оцінений у середовищі географів (проф. В. М. Пащенко, див. вище).
Кореляція стратиграфій українського словника й топонімії України Зіставивши пласти топонімії зі словниковими даними про ті самі етномовні контакти, проф. К. Тищенко помітив кореляцію стратиграфій пластів топонімії та запозичень українського словника, які прийшли з тієї ж етномови. У концепції 2005 р.Уперше оприлюднена у ст.: Тищенко К. Контури лексико-топонімічної стратиграфії України і етногенез українців // Народна творчість та етнографія. № 5, 2005. — С. 31-44; за 15 років схема не раз доповнена: див. Тищенко 2006, с. 10-11; 2007, с. 282-283 та ін.; також на сайті https://uk.wikipedia.-org/wiki/Долітописна_мовна_історія_українців, ілюстрація «Відповідність Y-гаплогруп, пластів топонімії та запозичень у словнику». показано взаємну попарну відповідність хронологічних пластів запозичень у словнику української мови (за ЕСУМ) та пластів топонімів України від іншомовних основ (за топонімічними працями попередників і власними дослідженнями). Усього спочатку було виявлено 27 прожитих українцями та їхніми предками етномовних станів або мовноісторичних епох, засвідчених контактами у вигляді двох незалежних, але взаємно корельованих масивів фактів лексико-топонімічної стратиграфії України.
Поняття епохи (доби) етномовних контактів Як синонім періодів окремих мовних контактів у праці В. Топорова і О. Трубачова (1962) не раз ужито термін епоха: «епоха балто-фінських контактів»; «балто-слов'янські контакти тієї епохи»; «епоха, близька до часу запозичень до фінської та слов'янської мов спільних іранських елементів»Топоров, Трубачев 1962, 13, 23 двічі, 347.. Наприкінці книги 1968 р. О. Трубачов двічі вживає сполучення «скіфська епоха»Трубачев 1968: 270 і 287 = 2009: 674 і 691.. За аналогією це дає підстави розглядати також і фракійську, іллірійську балтійську епохи тощо. Визначальну роль іншомовних контактів для виділення епох розвитку мов показав В. Мартинов (1989): «Якщо виключити культурні запозичення, що, як правило поширюються на багатомовні ареали, бінарні стосунки між мовами можна звести до двох типів: контактного і субстратно-суперстратного. Саме ці типи стосунків визначають часо-просторову стратифікацію досліджуваної мови»Мартынов 1989, 38..
Генетична апробація лексико-топонімічних студій Через 7 років функціонування нової концепції К. Тищенко помітив і далі аргументував ідею придатності для її апробації сучасних даних генетики Y-гаплогрупТищенко 2012а; 2012б, є pdf.(2012); згодом це високо оцінив акад. Г. ПівторакУ передмові до кн. Тищенко 2016, с. 11 (див. сторінку в uk.wiki). (2016). Огляд теми та системний виклад цього етапу становлення концепції міститься на сайті журн. «Український тиждень», у статті автора «Гени, мова, Україна»Тищенко К. М. Гени, мови, Україна // Український тиждень, № 16 (233). 20-26.04.2012. — С. 28–58; статті передує сторінка з назвою рубрики, яку дала редакція — «Спеціальна тема. Правда про походження українців» (є pdf). (доступний pdf).
Стратиграфія прізвищ українців Ще через 5 років до студій було залучено багаті дані нової електронної бази прізвищ українцівridni.org/karta. (2017). Після цього збережені в етнічній пам'яті українців три різні групи мовних явищ (запозичення, прізвища, топоніми) були потрактовані як три незалежні свідки єдиного історичного процесу.