Не́мир — село в Україні, у Доросинівській сільській громаді Луцького району Волинської області. Населення становить 493 особи (станом на 2001 рік), розташоване на правому березі річки Стохід. Перша письмова згадка про спробу заснування поселення на цьому місці датується 1565 роком.
Назва Назва села є унікальною в Україні та не зустрічається в сусідніх країнах. Дослідник Микола Янко та історик Валентина Кихтюк відносять її до топонімів, що походять з часів Київської Русі. Назва пов'язана із дохристиянським особовим іменем «Нємиръ», яке було поширеним у XV—XVI століттях.
Існує також народна легенда про заснування села, пов'язана із сусідніми Доросинями та Кияжем. Згідно з нею, після монгольської навали врятувалися троє братів: Дорош Синій, Кияж і Німий Мирон. Вони заснували нові хутори, з яких згодом виросли села, названі на їхню честь.
Історія
Археологічні знахідки За 0,5 км на північний захід від села, на схилі тераси правого берега річки Стохід, виявлено поселення давньоруського періоду X–ХІІ століть площею 1 га. Це свідчить про заселення території ще в часи середньовіччя.
Річ Посполита Перша письмова згадка про Немир датується 22 вересня 1565 року. Вона міститься у скарзі до Луцького підстарости, поданій підданими Альбрехта Ласького Андрієм Федоровичем Немирським та його братом Сеньком. Брати, які були волохами (вихідцями з території сучасної Молдови або Валахії), з весни почали селитися «на кгрунтє доросинском на врочишчу прозываємомъ Нємыру». 8 вересня урядники Любецького маєтку здійснили на них збройний напад, пограбувавши майно, що свідчить про тогочасні суперечки за ці землі. Опис вкраденого майна (сукно, вовна, велика кількість худоби, сири) вказує, що перші поселенці були заможними вівчарями.
Протягом XVI—XVII століть Немир, разом із Доросинями та Кияжем, був об'єктом майнових суперечок між різними шляхетськими родами, зокрема Любецькі, Острозькі, Сангушки, Харленські, а також належав до володінь Красносельського (пізніше Чернчицького) монастиря. Частина прибутків із села, згідно із заповітом Гальшки Острозької, мала йти на фінансування Острозької академії.
Станом на 1629 рік у Немирі нараховувалося 23 дими (господарства), що належали Ієроніму Харлинському та Миколаю Семашку. Під час Хмельниччини село зазнало значних руйнувань: у 1650 році власник частини села князь Стефан Святополк-Четвертинський сплачував податок з 5 димів, а в 1653 — лише з 2. У 1681 році мешканці Немира брали участь у збройному нападі на сусіднє село Рудка, яке належало Луцькому братському монастирю.
У складі Російської імперії Після третього поділу Речі Посполитої у 1795 році Немир увійшов до складу Російської імперії і був включений до Щуринської волості Луцького повіту Волинської губернії. На початку XIX століття село належало Алоїзію Гостинському, а згодом перейшло у заставне володіння родині Вільчинських, а в дідичну власність — графу Адаму Остророгу. У 1840-х роках село стало предметом тривалих судових суперечок між спадкоємцями Ксаверія Вільчинського.
У 1853 році маєток з публічного торгу придбало подружжя Михайла та Юлії (з Вільчинських) Родзевичів. Після скасування кріпосного права у 1866 році було укладено викупний акт, згідно з яким 25 селянських дворів отримали у власність 738 десятин землі. Наприкінці XIX століття, за даними Олександра Цинкаловського, у селі було 55 дворів та 431 житель.
XX століття У 1911 році великими землевласниками в селі залишалися Родзевичі, яким належало 475 десятин землі. Після Ризького миру 1921 року Немир увійшов до складу ІІ Речі Посполитої і належав до гміни Щурин Луцького повіту Волинського воєводства. Власниками маєтку Романівка, що знаходився поруч із селом, стали Олександра з Родзевичів та її чоловік Станіслав Могила-Лісовський. У міжвоєнний період в селі діяла однокласна школа.
Під час німецької окупації в селі діяла сільська управа, яку очолювали Іван Шафранюк, а згодом — Йосип Нікітін. Після Другої світової війни Немир став центром Немирської сільської ради Рожищенського району, до якої також входив хутір Вільхівка.
Сучасність Нині село входить до складу Доросинівської сільської громади. В селі діють Немирська початкова школа (реорганізована з гімназії у 2023 році) та Заклад дошкільної освіти. Діє релігійна громада Православної церкви України на честь Святителя Іоана Золотоустого. На території села працюють сільськогосподарські підприємства ТОВ «ЛАН-ВОЛИНЬ» та СПП «ПРОМІНЬ».
Під час російсько-української війни 22 листопада 2023 року в Запорізькій області загинув уродженець села, молодший сержант Олександр Панькевич.
Рід Сітовських Особливістю села є поширення рідкісного для України прізвища Сітовський. Більшість його носіїв є вихідцями з Немира. Існують легенди, що перший представник роду прибув у село в XIX столітті разом із паном з Польщі чи Австрії як економ або кріпак. Історичні документи показують, що в метричних книгах представників роду часто записували під прізвиськом Кухарук або Кухарчук, що, ймовірно, вказує на професію засновника роду — кухаря при панському дворі. За ревізькими списками 1858 року, пращуром більшості волинських Сітовських був Войтко Франкович Сітовський (приблизно 1787—1855).
Населення Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 470 осіб, з яких 219 чоловіків та 251 жінка.
За переписом населення України 2001 року в селі мешкала 491 особа.
Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: Мова Відсоток українська 99,80 % російська 0,20 %
Відомі люди Нікітін Володимир Йосипович — український аграрій, керівник державного підприємства «Дослідне господарство „Перше травня“ НААН України», уродженець села. Панькевич Олександр Васильович (1980—2023) — молодший сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни. Загинув у Запорізькій області.
Галерея
Примітки
Джерела та література
Погода в селі Немир