Іван Омелянович Синиця ( 6 серпня 1910, Корделівка — 8 листопада 1976, Київ) — український радянський психолог і педагог; доктор психологічних наук, професор.
Біографія Народився 6 серпня 1910 року в селі Корделівці (тепер Хмільницький районЗа адміністративним поділом 2020 року . Вінницької області, Україна). З 16 років працював учителем в школах Вінницької, Хмельницької та Київської областей. У 1932 році закінчив Вінницький інститут соціального виховання, а в 1936 році — Київський педагогічний інститут. Після закінчення інституту повернувся до викладацької роботи.
Брав участь у німецько-радянській війні. Нагороджений орденом Червоної Зірки (7 травня 1945), медаллю «За відвагу» (4 листопада 1942)Память народа. .
З 1951 року і до кінця життя працював у Науково-дослідному інституті психології УРСР: (1955 року — завідувач відділом педагогічної психології, з 1960 року — завідувач лабораторією психології навчання. Нині лабораторії присвоєне його ім'я.
Помер в Києві 8 листопада 1976 року. Похований на Байковому кладовищіПедагогічний некрополь. .
Наукова діяльність Автор понад 200 наукових праць з психології писемного та усного мовлення учнів, а також по психології педагогічної майстерності. Серед них: Психологічні особливості засвоєння лексики учнями 5 класу. Київ, 1957; Психологія писемної мови учнів 5—8 класів. Київ, 1965; Психологія усного мовлення учнів 4—8 класів. Київ, 1974; Про педагогічний такт учителя. Київ, 1969; 3 чого починається педагогічна майстерність. Київ, 1972; О такте и мастерстве. Київ, 1976; Педагогічний такт і майстерність учителя. Київ, 1981.
Примітки
Література