Повстання у Кванджу () — акції протесту в місті Кванджу, Південна Корея, що відбувались від 18 до 27 травня 1980 року, жорстоко придушені урядовими силами.
За часів правління Чон Ду Хвана інцидент у Кванджу офіційно розглядався як прокомуністичний заколот. Однак після його виходу у відставку з посту президента 1988 року повстання почали розглядати як спробу встановлення демократії. Держава вибачилась за жорстоке придушення заворушень, а для жертв інциденту було споруджено спеціальне кладовище.
Існують різні оцінки числа жертв повстання. Офіційне розслідування уряду Південної Кореї наводило такі цифри: 207 осіб убитими. До того ж вони виявили 987 «інших втрат», що включали серйозно поранених. Однак у звіті британської компанії BBC йдеться, що ті цифри занижено.
Перебіг подій Після путчу 12 грудня 1979 року в Сеулі генерал Чон Ду Хван 17 травня 1980 року оголосив воєнний стан у країні з метою придушення студентських заворушень. Наступного дня студенти міста Кванджу провели демонстрацію біля воріт Національного університету Чоннам проти рішення про його закриття. Університет заблокували армійські частини, і студенти вирушили до центра міста, де їх зустріли збройні урядові формування. Було застосовано вогнепальну зброю, що спричинило смерть кількох учасників ходи.
20 травня на знак помсти протестувальники спалили будівлю представництва телерадіокомпанії MBC, яка, на їх думку, неправильно висвітлила причини студентських протестів. До 21 травня до студентського руху долучились близько 300 тисяч осіб, які виступали проти диктаторського військового режиму в країні. Військові склади та поліцейські дільниці було захоплено, і повстанцям удалось відтіснити армійські підрозділи. Кванджу поспіхом заблокувала регулярна армія. В самому місті було сформовано новий уряд для забезпечення порядку та перемовин з центральним урядом.
27 травня армійські частини у складі п'яти дивізій за підтримки авіації вдерлись до центру міста й лише за 90 хвилин захопили його . За населення міста в 740 тисяч осіб чисельність солдат перевищила 20 тисяч. Загинули кілька сотень осіб з мирного населення.
Передісторія Вбивство президента Пак Чон Хі 26 жовтня 1979 року дало поштовх низці демократичних рухів, які до цього придушувалися під час його перебування при владі. Раптовий кінець 18-річного авторитарного правління Пака залишив вакуум влади, що призвів до політичної та соціальної нестабільності. Наступник Пака, Чхве Гю Ха, не мав реального контролю над урядом, і Чон Ду Хван, начальник Командування безпеки оборони (DSC), зумів захопити контроль над армією під час військового перевороту 12 грудня. На той час і армія, і сам Чон заперечували будь-які політичні мотиви перевороту, і Чон не мав чіткого впливу на внутрішню політику.
У березні 1980 року, на початку нового навчального року, професори та студенти, яких раніше виключили за продемократичну діяльність, повернулися до університетів і сформували студентські спілки. Ці спілки очолили загальнонаціональні демонстрації проти воєнного стану та на підтримку демократизації, вільних виборів, прав людини, прав трудящих і свободи преси. Кульмінацією цих протестів стала демонстрація проти воєнного стану 15 травня 1980 року на вокзалі Сеула, в якій взяли участь понад 100 000 протестувальників. Коли прем'єр-міністр попросив дати час на розгляд їхніх вимог, студенти повернулися до своїх кампусів. 16 травня лідери опозиції Кім Де Чжун і Кім Йон Сам провели спільну пресконференцію, підтримавши вимоги студентів.
Починаючи з лютого 1980 року, армія видала накази низці підрозділів пройти сувору підготовку з придушення заворушень, яка називалася «Учбовий курс вірності» (충정훈련; 忠情訓練). Ця підготовка включала жорстоку та нелюдську тактику і згодом розглядалася критиками як чинник, що зумовив нерозбірливе застосування насильства десантниками проти подальшого повстання.
17 травня 1980 року Чон змусив Кабінет міністрів поширити воєнний стан на всю країну. У процесі цього було закрито університети, заборонено політичну діяльність і ще більше обмежено пресу. Для забезпечення воєнного стану війська були направлені до головних міст країни, включаючи Кванджу, столицю провінції Південна Чолла. Того ж дня Командування безпеки оборони (DSC) влаштувало рейд на національну конференцію лідерів студентських спілок, які зібралися, щоб обговорити свої плани після демонстрації 15 травня. Двадцять шість політиків, серед яких був лідер опозиції та майбутній президент Кім Де Чжун, також були заарештовані за звинуваченням у підбурюванні до протестів. Чон намагався мінімізувати масштаби протестів, перекривши весь зв'язок із Кванджу, і використовував дезінформацію, щоб зобразити протести як результат дій комуністичних підбурювачів.
Кванджу був центром антиурядових і продемократичних демонстрацій, оскільки Кім Де Чжун народився в провінції Південна Чолла і протягом багатьох років розбудовував там свою політичну базу. Регіон Чолла історично був об'єктом експлуатації через свої багаті природні ресурси (його великі родючі рівнини робили його сільськогосподарською житницею Корейського півострова), і цей край асоціювався з політичним інакомисленням та ліберальним активізмом. Історично цей регіон був місцем антиколоніального Селянського повстання Тонхак (1894–1895), Студентського руху за незалежність у Кванджу (1929) та повстання в Йосу-Сунчхоні (1948). За часів військової диктатури Пак Чон Хі з 1961 по 1979 рік уряд віддавав перевагу розвитку рідної для Пака провінції Кьонсан, тоді як провінція Чолла ігнорувалася. Серед усіх протестів проти введення Чоном воєнного стану, протести в Кванджу були найзапеклішими.
Повстання
18–21 травня Вранці 18 травня студенти зібралися біля воріт Національного університету Чоннам, щоб висловити протест проти його закриття. До 9:30 ранку перед навчальним закладом зібралося близько 200 студентів, яким протистояли 30 десантників. Приблизно о 10:00 солдати пішли в атаку на студентів, перемістивши протест у центр Кванджу, до будівлі адміністрації провінції Південна Чолла. Протягом дня конфлікт розрісся приблизно до 2000 учасників. Хоча спочатку протестами займалася місцева поліція, о 16:00 командування перебрали на себе десантники Командування спеціальних методів ведення війни Республіки Корея (ROK-SWC). Прибуття 686 солдатів із 33-го та 35-го батальйонів 7-ї повітряно-десантної бригади ознаменувало початок жорстокого та горезвісного етапу придушення повстання.
Під час цієї фази південнокорейські солдати без розбору били кийками як демонстрантів, так і випадкових перехожих. Військові використовували багнети та приклади гвинтівок, щоб калічити, катувати та вбивати місцевих жителів. Солдати влаштовували рейди в будівлях, які не мали жодного стосунку до демонстрації, зокрема в готелях, кафе та перукарнях. Першою відомою жертвою став 29-річний глухий чоловік на ім'я Кім Кьон Чхоль, якого забили до смерті, попри те, що він був звичайним перехожим. Близько 5000 студентів порушили наказ про воєнний стан і кілька годин билися з поліціянтами та військами на вулицях до введення комендантської години. Повідомлялося про безліч поранених студентів. Жорстоке придушення протестів спецпідрозділами призвело до того, що кількість протестувальників почала стрімко зростати і до 20 травня перевищила 10 000 осіб.
У міру загострення конфлікту армія відкрила вогонь по громадянах, убивши невідому кількість протестувальників біля вокзалу Кванджу 20 травня. Також солдати три дні утримували близько 600 студентів на території кампусу університету Чоннам без їжі та води. Увечері 20 травня сотні таксі очолили колону з автобусів, вантажівок та легкових автомобілів, яка рушила до будівлі адміністрації на знак протесту. У відповідь солдати застосували проти них сльозогінний газ, витягували водіїв із машин, били та заарештовували їх. Це лише підштовхнуло інших водіїв приєднатися до протесту. Багато таксистів зазнали нападів, коли намагалися відвезти поранених до лікарні. У декого з таксистів стріляли після того, як вони намагалися використати свої автомобілі як зброю або барикади.
Вночі 20 травня протестувальники спалили будівлі місцевих телеканалів MBC та KBS, які поширювали дезінформацію про події в Кванджу. Близько 23:00 військові, очевидно, відкрили хаотичний вогонь по натовпу, що зібрався біля університету Чоннам. Четверо поліціянтів загинули на поліційному блокпосту біля будівлі провінційного уряду після того, як у них врізався автомобіль. Містом курсували вантажівки з демонстрантами та молоддю в пов'язках на голові та з закритими обличчями, які розвозили поранених до лікарень. Поліційні відділки спорожніли, а війська воєнного стану відступили в укриття, оскільки військові машини спалювали, а протестувальники захоплювали автозаправні станції.
Насильство досягло кульмінації 21 травня. Головна вулиця міста була заповнена вже не студентами, а звичайними громадянами. Демонстранти скандували гасла з вимогою звільнити Кім Де Чжуна та скасувати воєнний стан. Приблизно о 13:00 армія відкрила вогонь по натовпу, який зібрався перед будівлею адміністрації провінції Південна Чолла, що призвело до численних жертв. За повідомленням The New York Times, у лікарні університету Чоннам бачили, як до моргу зносили десятки тіл. Деякі свідки стверджували, що за попередні чотири дні вже було вбито 600 людей, тоді як органи воєнного стану заявляли, що станом на 21 травня загинули лише 5 поліціянтів і один цивільний. Частина громадян вдалася до радикальних дій після поширення непідтверджених чуток про те, що десантники роздягали заарештованих студентів, вішали мертві тіла в міському парку догори ногами, а в деяких випадках ґвалтували жінок, зокрема літніх. Один зі свідків також стверджував, що бачив, як солдати на бронетранспортері тягли студента за мотузку, прив'язану до його шиї.
У відповідь на це деякі протестувальники почали захоплювати склади зброї Резервних сил та поліційні відділки в сусідніх містечках, озброюючись ручними кулеметами, револьверами, гвинтівками M16 та карабінами M1/M2. Пізніше того ж дня на площі перед будівлею адміністрації спалахнули перестрілки між цивільним ополченням та армією. До 17:30 ополченці дістали два ручні кулемети і застосували їх проти армії, змусивши її відступити з центру міста. Також вони озброювалися бітами, ножами, трубами, молотками, коктейлями Молотова та іншою доступною зброєю.
22–25 травня
Блокада Кванджу До 22 травня всі війська відступили до сільських околиць за межами міста в очікуванні підкріплення. Це підкріплення складалося з підрозділів 3-ї повітряно-десантної бригади, 11-ї повітряно-десантної бригади, 20-ї механізованої піхотної дивізії, 31-ї піхотної дивізії та Командування підготовки бойових родів військ (CATC; 전투병과교육사령부; 戰鬪兵科敎育司令部). Підкріплення від CATC в основному складалося з трьох підпорядкованих частин, що базувалися в штаб-квартирі підрозділу в Санмуде: Армійської піхотної школи (육군보병학교; 陸軍步兵學校), Армійської артилерійської школи (육군포병학교; 陸軍砲兵學校) та Армійської бронетанкової школи (육군기갑학교; 陸軍機甲學校).
Армія заблокувала всі шляхи та зв'язок із містом, і бої між ополченням та армією тимчасово вщухли. Кванджу було повністю ізольовано в напрямку Сунчхона, а більшість, якщо не всі інші підступи, були перекриті блокпостами. Надходили непідтверджені повідомлення про те, що в підземному торговому центрі «купами лежали і перемішалися» тіла загиблих студентів. За словами свідків, в одному з підземних переходів на в'їзді до Кванджу армійському джипу прострелили шини. Армія стягнула в навколишні райони солдатів з інших провінцій, офіційно пояснюючи це необхідністю запобігти дезертирству або виявам співчуття до місцевого населення.