Кюрикіди (Кюрикяни, рідше Гургеняни, ) — середньовічна вірменська царська династія, що правила в Ташир-Дзорагетському (978—1118) і Кахеті-Еретинському (1029/1038—1105) царствах. Молодша гілка династії Багратидів і спочатку їх васалиВелика радянська енциклопедія. Стаття: Кюрикиды . Від 1045 року — незалежні правителі, а з другої половини 1060-х — васали турків-сельджуків. Після падіння Ташир-Дзорагетського царства, укріпившись у фортецях Тавуш, і Нор-Берд, монархи з цієї династії правили до XIII століття.
Заснування роду Династію Кюрикянів, а також Ташир-Дзорагетське царство (царство Лорі) заснував молодший син царя Вірменії Ашота III Милостивого, Гурген Стаття: Гурген (978—989), чиє ім'я на місцевому діалекті вимовлялося як Кюрике. Тим самим Гурген заснував нову гілку династії Багратидів, що проіснувала до XIII століття.
Історія
Спочатку Кюрикяни перебували у васальній залежності від царів зі старшої гілки царської династії Багратидів Стаття: Кюрикяни , що правили Вірменією в 885—1045 роках.
Відомості про засновника династії, Гургена, як до, так і після його воцаріння, мізерні, з чого випливає, що він не грав значної ролі у військово-політичному житті країни, вдовольняючись лише правлінням своїм уділом. 974 року він брав участь в ініційованій шахіншахом Ашотом III мобілізації вірменських військ, у період малоазійського походу візантійського імператора Іоанна Цимісхія, який становив загрозу для південних кордонів Вірменії. Отримав титул царя Ташир-Дзорагета після смерті свого батька (тобто після 977 року) Гурген продовжив роботи з облаштування монастирських комплексів Санаїн і Ахпат, про що свідчить дарування ним Санаїнському монастирю двох великих і розкішних люстр. Він також брав участь у поході свого брата шахіншаха Смбата II проти грузино-абхазького царя Баграта III 988 року на захист Давида Курапалата, володаря Тайка.
Коли після смерті, за сумнівних обставин, Смбата II, в той самий день на престол вступив його середній брат Гагік I, останній з умовою покори йому знову підтвердив у царських правах свого молодшого брата Гургена. Останній раз у першоджерелах Гурген згадується 991 року. За безіменним хроністом, що імовірно жив у XII столітті, Гурген правив 10 років (що збігається з датуванням коронації Гургена 981 роком у історика Мхітара Айріванеці). Надзвичайно побожна людина, він за власним бажанням зрікся престолу на користь свого сина Давида I і останні 8 років життя присвятив духовному життю в Санаїнському монастирі. Степанос Таронеци «Загальна історія» X—XI ст.:Племінник [по братові] Сембата і Гагіка, Давид син Гургена з братом своїм Сембатом володів [на той час] країнами Таширу й іверійської рівнини, маючи своїм місцеперебуванням велику фортецю Шамшулде [Шамшвилде]; незабаром він оволодів містом Дмапік'ом; підкоривши собі еміра тепхіського з його містом. Найвищого розквіту царство Кюрикянів досягло за Давида I Безземельного (989—1048) і його сина Кюріке II (1048—1089). Завдяки успішним війнам проти сусідніх Тифліського і Гянджинського еміратів Давид значно розширив межі свого царстваРадянська історична енциклопедія. Стаття: . В середині 990-х років він завоював і приєднав до вірменських земель Дманісі, що спровокувало війну між Тифліським еміром Алі ібн Джафаром і Давидом, яка призвела до розгрому військ еміра і визнання останнім васальної залежності від КюрикідівЖерар Дедеян // Histoire du peuple arménien (История армянского народа) // Изд-во «Privat» стр. 271, Тулуза 2007 г. — ISBN 978-2-7089-6874-5. Цією перемогою, перш за все, Давид зміцнив північні кордони Вірменського царства. Степанос Таронеці «Загальна історія» X—XI ст.:Емір гандцакський П'атлун незабаром зібрався на нього війною, побоюючись [думки] що можливо, Давид, посилившись, підкорить і його. Але Давид мужньо виступив проти нього і, здобувши над ним верх, частину його війська винищив мечем, а іншу потопив у річці, між тим як П'атлун ледве зміг врятуватися втечею. Після цього, і до 1001 року, Давид зіткнувся з загрозою, що походила з південного сходу, а саме з Гянджинським еміратом, де з 970-х років утвердилася курдська династія Шеддадидів. Експансіоністський і посилений особливо за еміра Фадлуна I (985—1031) емірат намагався запобігти подальшому піднесенню царства Кюрикідів. Однак коли Фадлун I напав на Давида, найпевніше, біля берегів річки Кура, він зазнав важкої поразки і втік з поля бою. Давидові, проте, не вдалося розвинути успіх перемоги і розширити межі свого царства за рахунок володінь Шеддадидів. Своєю перемогою він домігся тимчасового усунення загрози, що походила від емірату.
Після Давидові довелося втихомирювати заколот свого васала, князя фортеці Деметрі, який зрікся вірменської церкви і перейшов у халкідонізм, очевидно з метою заручитися підтримкою Грузії і домогтися за її допомоги незалежності від Кюрикідів. Крім того, Деметре в монастирі Хневанк призначив свого сина, який також перейшов у халкідонізм, архієпископом Таширським. Плани його, однак, не вдалися, Давид, придушивши заколот князя, відібрав у нього як власне Гаг, так і всі інші фортеці та маєтки, прирікши тим самим його на поневіряння.
Спроба Давида 1001 року досягти повної незалежності від анійських Багратидів була жорстоко придушена царем (шахіншахом) Гагіком IВелика радянська енциклопедія. Стаття: Ташир-Дзорагетское царство Стаття: Давид Безземельний . Давид втратив майже всі свої володіння (за що був прозваний «Безземельним») і зміг відновити свою державу тільки після визнання верховенства влади анійського царя.
З подальших двох десятиліть про діяльність Давида нічого конкретного невідомо. Ймовірно в цей період він був зайнятий зміцненням обороноздатності свого царства, результатом якого стали заснування ним міста ЛоріВелика радянська енциклопедія. Стаття: Лори (др. армян. город) і ще 12 фортець. На підставі здійснення ним настільки дорогих будівельних проектів можна припустити, що це був період економічного розквіту Ташир-Дзорагетського царства.
У перші роки правління грузинського царя Баграта IV (1027—1072) емір Гянджі Фадлун I зробив спробу заволодіти всією територією долини річки Кура, разом з містом Тбілісі. Небезпека загрожувала всім вірменським і грузинським феодальним володінням, які сусідили з Гянджинським еміратом. Перед загальною небезпекою виникла військова коаліція у складі Баграта IV, Давида I Безземельного, еріставів Ліпарита, ерістава Іване сина Абаса, царя Кахеті-Ереті Квіріке III, а також еміра Тбілісі Джафара. 1031 року об'єднані війська союзників здійснили превентивний похід проти Гянджинського емірату, вторглися в Ширван і, розгромивши біля річки Еклеці війська еміра Фадлуна, змусили останнього до втечі і захопили значні трофеї.
Давид I одружився з сестрою останнього царя Кахеті-Еретинського царства з династії Аревманелів, Квіріке III Великого. Квіріке не мав синів, і тому своїм спадкоємцем він проголосив племінника, сина своєї сестри Зоракрцель і Давида Безземельного, Гагіка. Приблизно в 1029Туманов Кирило, розділ «Armenia and Georgia », з «The Cambridge Medieval History», Cambridge, 1966, vol. IV, стр. 621—622: стр. 624: /1038 році Гагік зійшов на трон, заснувавши нову гілку династії Кюрикідів, що правили об'єднаним царством Кахеті й Ереті до 1105 року, коли ці землі завоювала ГрузіяВахушті Багратіоні: «История Царства Грузинского» Глава 3 .
Перехід Кахеті-Ереті в зону впливу Ташир-Дзорагетського царства, негативно сприйнятий грузинським царем Багратом IV, який прагнув об'єднати Грузію, призвів до поглиблення протистояння Кюрикідів з грузинськими Багратіонами. Не випадково, коли Шаддадидський емір Двіна Абу-л-Асвар 1040 року з великим військом вторгся в межі Ташир-Дзорагета і протягом року захопив більшу частину царства, Баграт IV не поспішав допомогти Давиду Безземельному.
Крайня нерівність сил змусила Давида відмовитися від ідеї самому дати бій еміру, і він звернувся по допомогу до свого сюзерена, шахіншаха Ованеса-Смбату. Оскільки останній весь цей час, залишаючись осторонь, байдуже спостерігав за руйнівною навалою еміра на володіння свого васала, Давид не був упевнений, що дочекається допомоги від нього. Тому він пригрозив Ованесу-Смбату, що якщо той йому не допоможе, то Давид підкориться Абу-л-Асвару і разом з ним нападе на Ширак — родовий маєток старших Багратидів і ядро Вірменського царства, де знаходилася столиця країни, місто Ані. Переконавшись у тому, що Давиду було нічого втрачати, і він виконав би свою погрозу, Ованес-Смбат не тільки відправив йому допоміжну армію, але й підштовхнув свого іншого васала, сюнікського царя Смбата зробити те ж саме. Таким самим методом Давид домігся допомоги й у Баграта IV, який також відправив йому допоміжне військо.
Таким чином, включно з власними силами Давида, сформувалася 20-тисячна армія. Далі, оскільки цього було ще недостатньо, він звернувся до агванського католікоса Овсепа з метою надати боротьбі проти еміра релігійного і загальнонародного характеру. Завдяки цьому на бік Давида перейшло все агванське духовенство, і багатотисячне народне ополчення.
Бій з більш чисельнним військом еміра завершився важкою поразкою останнього. Армія Абу-л-Асвара з великими втратами не тільки відступила, але й, переслідувана військами Давида, протягом 5 днів зазнала численних нових втрат. Протягом 3 днів Давид Безземельний звільнив всі свої володіння, зайняті еміром, а захоплену у ворога здобич він поділив між союзниками, які прийшли до нього на допомогу.
Після смерті царя Ованеса-Смбата, Давид двічі, в 1041 та 1042 роках, намагався захопити столицю Вірменії — Ані і зайняти єдиний вірменський трон, але безуспішно. Трон успадкував племінник Ованеса-Смбата, Гагік II. Згодом однак, вже 1045 року, останнього шахіншаха Вірменії Гагіка II полонили візантійці і того ж року імперія захопила Ані Стаття: Гагік II .
З падінням 1045 року єдиного Вірменського царства і старшої гілки династії Багратидів, Кюрикяни очолили рід, а їх царство стало незалежним як юридично, так і фактично.
Посилення Грузинського царства в період правління Баграта IV поступово стало перетворюватися на загрозу для Ташир-Дзорагета. Кюрикіди побоювалися подальшої експансії Баграта IV, який укріпився в Тбілісі і підійшов до їхніх кордонів. Виходячи з цього, Давид Безземельний намагався перешкодити спробам Баграта об'єднати Грузію, тим більше, що в небезпеці була незалежність царства його сина, Гагіка. Саме цими побоюваннями пояснюється підтримка Давидом і Гагіком найсильнішого противника Баграта IV, ерістава Ліпарита, коли той виступив проти центральної влади взимку 1046—1047 років. Влітку 1047 року об'єднані війська Ліпарита, Давида Безземельного і Гагіка в здолали військо Баграта. Проте успіх цей був лише тимчасовим. Вардан Великий «Загальна історія» XIII століття:Кюріке цей був син Давида, сина Гургена, сина Ашота Милостивого. Батько його Давид, збудував для нього Лорі і дванадцять інших фортець: він похований в Санахіні. Його онуки, Абас і Давид, переслідувані іверійцями, пішли до володарів Арана (Карабага), випросили собі по одній фортеці, де жили у великій скруті. Після смерті Давида I 1048 року на престол сходить його син, Кюріке II. За нього в царстві почали карбувати місцеву монету.
Під час навали сельджуків у регіон Кюрикяни стали їхніми васалами, Кюріке II визнав сюзеренітет сельджуцького султана Алп-Арслана в 1064/65 році. Того ж 1065 року грузинський цар Баграт IV, під приводом переговорів про видачу своєї племінниці, дочки Кюріке II (або дочки Смбата, брата Кюрике II), за Алп-Арслана, захопив Кюріке і його брата Смбата і змусив їх здати йому Самшвілде — столицю Ташир-Дзорагета і низку фортець, що сприяло різкому ослабленню царства. Після втрати Самшвілде, Кюрике II переносить столицю в місто Лорі.