Кату́нський запові́дник, повна офіційна назва Держа́вний приро́дний біосфе́рний запові́дник «Кату́нський» () — біосферний заповідник, розташований у Республіці Алтай на південному сході Росії. Заснований 25 липня 1991 року. Площа заповідної території становить 151 664 га. Заповідник створений задля охорони природних комплексів Алтайських гір: альпійських лук та озер, рідкісних представників високогірної флори і фауни, в першу чергу, гірських баранів аргалі, куона гірського, снігового барса, манула.

Флора Катунського заповідника налічує 672 види вищих рослин, 215 видів мохів, 793 види лишайників і 264 види шапинкових грибів, з яких 20 видів вищих рослин, 16 видів лишайників і 7 видів грибів занесені до Червоної книги Росії та Червоної книги Республіки Алтай. З місцевих рослин 55 видів належать до ендеміків Алтайсько-Саянського регіону. Фауна заповідника включає ссавців 59 видів, птахів — 181, плазунів — 3, земноводних — 2, риб — 8 видів, з числа яких 2 види ссавців, 25 видів птахів, 1 вид риб та 4 види комах включені до вищезазначених червоних списків. Загалом у заповіднику представлені 27 % видів рослин і 18 % видів тварин, взятих під охорону в республіці.

Терени Катунського заповідника та його околиць славляться мальовничими краєвидами і численними пам'ятками: високими горами, льодовиковими озерами, різноманітними водоспадами, порожистими річками і священними місцями алтайських племен. Його територія — популярна зона спортивного, екологічного, культурного, етнічного туризму.

Історія Високогір'я Алтаю були заселені здавна, однак протягом усієї історії залишались малолюдними, що сприяло відмінній збереженості місцевої природи. Першим звернув увагу на багатий рослинний і тваринний світ Центрального Алтаю російський географ В. П. Семенов-Тян-Шанський. У 1917 році він запропонував створити Алтайський гірський парк, до якого мали входити гора Бєлуха і одне з високогірних озер — Аккемське або Кучерлінське. У 1961 році аналогічну пропозицію висунув А. С. Крючков, якого надихнув приклад чеських національних парків у Татрах. Його ідею науковці обґрунтували в 1970-х роках, вони рекомендували державним можновладцям для заповідання саме гору Бєлуху і Катунський хребет. У 1980-х роках під егідою Горно-Алтайського відділення Географічного товариства СРСР було започатковано дискусію щодо статусу майбутнього природоохоронного об'єкту: одні бачили його як заповідник із суворим режимом охорони, другі — як систему заказників, в яких можна було б заготовляти «золотий» і «маралячий корінь», треті — як національний парк з рекреаційною мережею.

У 1984 році міжвідомча комісія запропонувала створити біосферний (тобто найвищої категорії) заповідник на теренах Усть-Коксинського і Кош-Агацького районів. Однак влада Кош-Агацького району не пішла на співробітництво, а Усть-Коксинський район погодився виділити під заповідну зону лише 157 664 га замість 210 000 запланованих, та й ті знаходились у важкодоступних районах, де нерідко господарювали порушники кордону з боку Казахстану. Цей проєкт затвердили 25 липня 1991 року, не зважаючи на те, що до заповідної зони не потрапили оселища саме тих тварин, які підлягали охороні в першу чергу: снігового барса, куона гірського, антилопи Procapra gutturosa тощо. Найвища вершина Алтайських гір, гора Бєлуха, також опинилась за межами взятої під охорону місцевості. Не зважаючи на посередню біологічну репрезентативність, заповідна територія охоплювала льодовики, верхів'я Катуні, а також не змінені господарською діяльністю високогірні озера та унікальні альпійські луки, отже становила значну природоохоронну цінність. Підтвердженням цього стало включення в 1998 році Катунського заповідника до складу території «Золоті гори Алтаю», що належить до Світової спадщини ЮНЕСКО. У січні 2000 року Катунський заповідник оголосили біосферним резерватом ЮНЕСКО. 2011 року його включили до складу транскордонного російсько-казахстанського резервату «Алтай».

Клімат Катунський заповідник розташований у високогірному поясі помірної зони, клімат на його території різко континентальний. Цим землям притаманна тривала морозна зима і коротке тепле (у долинах спекотне) літо. За результатами багаторічних спостережень у найближчому до заповідника райцентрі Усть-Кокса, середньорічна температура повітря в цьому регіоні становить –0,6 °C. Найхолодніший місяць — січень, чия середня температура дорівнює –21,2 °C. Середня температура найтеплішого місяця, липня, становить +16,2 °C. Абсолютний температурний мінімум відмічений у січні, він сягнув –48,5 °C. Абсолютний максимум зафіксований у липні — серпні на рівні +36,5…+36,4 °C. Середньорічна кількість сонячних годин дорівнює 2397, при цьому середня сума активних температур (понад +10 °C) становить 1682 °C на рік. Вегетаційний період в альпійському поясі триває 61 день, перші приморозки іноді спостерігають у серпні — вересні.

Середньорічна кількість опадів над територією Усть-Коксинського району становить 464,8 мм, причому найменшу їх кількість спостерігають у лютому — березні (разом 20,9 мм), а найбільшу фіксують у липні (80,2 мм) та серпні (72,4 мм). Крім того, чимало опадів буває восени. Таким чином, більшу їх частину складають рідкі, тобто літо в околицях заповідника дуже дощове. Пізно восени і взимку переважають опади у вигляді снігу, тому сніговий покрив тут досягає значної товщини й істотно впливає на життя тварин заповідника. В середньому 118 днів на рік бувають з опадами, ясну погоду найчастіше спостерігають у березні (лише 5 днів з опадами), а похмуру — в липні, коли в середньому 14,5 днів бувають з опадами. Також зимовій погоді в Алтайських горах властиві часті температурні інверсії, які проявляють себе туманами у гірських котловинах. На вододілах часто віють сильні вітри, їхній напрямок залежить від особливостей місцевого рельєфу.

Географія Катунський заповідник розташований у Сибірському федеральному окрузі Росії, його терени цілком лежать у межах Усть-Коксинського району Республіки Алтай. Загалом навколишня місцевість малонаселена. Адміністрація природоохоронної установи працює в селі Усть-Кокса. Найближче до кордонів заповідника місто — Горно-Алтайськ — віддалене від нього на 400 км. З півдня впритул до охоронюваної зони проходить міждержавний російсько-казахстанський кордон. На цій ділянці до кордонів заповідника дотична територія казахстанського Катон-Карагайського національного парку. На сході Катунський заповідник межує з російським природним парком «Бєлуха». В свою чергу, в межах заповідника знаходиться ряд окремих природних пам'яток, таких як Катунська стрілка, Коксинський гай, перевал Громотуха.

З фізико-географічної точки зору Катунський заповідник розташований у південній частині Західного Сибіру, в регіоні називаному Гірський Алтай. Безпосередньо біля кордонів охоронної зони височіє найвища гора Алтаю, і Сибіру взагалі, — Бєлуха. Її висота дорівнює 4506 м. Найвищі вершини в самому заповіднику сягають 3280 м. Найнижча точка охоронної зони — перевал Громотуха, що лежить на висоті 1300 м. Отже, терени Катунського заповідника обіймають найвищу, центральну, частину Алтайських гір. За середньою висотою своїх теренів він належить до найвисокогірніших природоохоронних територій Росії. Із загальної площі Катунського заповідника 61,6 % припадає на високогір'я, 23,5 % — на середньогірну зону і 14,9 % — на долини.

Свою назву природоохоронна установа отримала від Катунського хребта, хоча він входить до охоронюваної зони лише своїми західними відрогами. В свою чергу, Катунський хребет названий за найбільшою річкою, що протікає ним, — Катунню. Уся південна частина заповідної території витягнута в широтному напрямку уздовж її річища. Північна частина заповідника простягнута в напрямку з південного сходу на південний захід. Територія заповідника обіймає на Катунському хребті частину північного макросхилу в межиріччі Мульти та Іолдо (на південь від річок Поперечна та Карайри), центральну частину південного макросхилу від вододілу річок Озерна і Зайчиха на заході до верхів'їв Верхнього Курагана і Капчала на сході. Крім того, до охоронної зони належить ділянка північного макросхилу хребта Листвяга від річки Борисовка на заході до верхів'їв Катуні на сході.

Геологія та рельєф

Району заповідника притаманний типово високогірний рельєф: гострі вершини тут височіють над крутими схилами, які повсюдно пересічені вузькими і тісними долинами річок. Широкі міжгірні котловини трапляються нечасто, натомість поширені льодовикові цирки — улоговини, в яких накопичується сніг і фірн, часто в них утворюються й озера. На Катунському хребті існують осяжні зони високогірного заледеніння, тут налічують 390 льодовиків загальною площею 283 км². Вони згруповані в два великих вузли заледеніння: Мультинський зі 148 льодовиками загальною площею близько 80 км² і Бєлухинський зі 169 льодовиками загальною площею 150 км². Найбільші з них — Аккемський (Родзевича), Ієдигемський (Сапожнікова), Великий і Малий Берельський, Катунський (Геблера), Чорний, Кучерлінський (Братів Тронових) — живлять своїми талими водами Катунь, її притоки та численні гірські озера як у самому заповіднику, так і на прилеглих територіях.

Давні і сучасні льодовики зіграли вирішальну роль у формуванні місцевого рельєфу. Сліди їхньої діяльності особливо помітні на осьовій частині Катунського хребта, помережаній троговими долинами, карами, цирками і карлінгами. Трогові долини нерідко перетинають моренні вали, складені з обтесаних валунів або гострих уламків скель. На крутих схилах часто трапляються осипи. Крім них Катунському заповіднику притаманні кам'яні річки (по-місцевому «куруми») з щебінчастого або плитнякового матеріалу, який на плоских ділянках перетворюється на дрібнозем. По берегах річок продукти вивітрювання відкладаються здебільшого у вигляді гальки. Ґрунтовий покрив у Катунському заповіднику складений здебільшого гірськими ґрунтами, причому в альпійському поясі вони представлені лише примітивними різновидами.

Гідрологія

Гідрографічна мережа Катунського заповідника надзвичайно густа. Її складають струмки, річки та озера, причому всі вони мають специфічний гірський характер. Головна водна артерія заповідника — Катунь, витік якої розташований за його межами, у льодовиках Бєлухи. Беручи початок на схилах цієї гори, Катунь прямує через заповідник у західному напрямку, а вже за межами охоронної зони круто повертає на північ. У своїх верхів'ях вона вбирає чимало дрібних приток, більшість з яких являють собою безіменні струмки або короткі та стрімкі річки. Вже перша притока Катуні — мала річка Розсипна — утворює водоспад заввишки 35 м. Видовищністю цей краєвид перевершує тільки водоспад Текелю заввишки 60 м, розташований на однойменній річці, в прилеглій до заповідника частині парку «Бєлуха». Перетнувши кордон заповідника, Катунь вбирає першу велику притоку — річку Озерну, яка витікає з великого озера Тальмень (Тайменьє озеро).