Федір Єгорович Тито́в (8 січня 1910, Сергієві-Горки — 18 травня 1989, Москва) — радянський партійний і державний діяч, дипломат (Надзвичайний і Повноважний Посол з 1965 року). Член Центрального комітету Комуністичної партії Радянського Союзу у 1952—1971 роках. Депутат Верховної Ради Союзу Радянських Соціалістичних Республік 3—6-го скликань.
Життєпис Народився 8 січня 1910 року в селі Сергієвих Горках (нині В'язниківський район Владимирської області, Російська Федерація) в селянській сім'ї. Закінчив сільську школу. З чотирнадцятирічного віку працював у власному сільському господарстві, був найманим робітником. Вступив до комсомолу. З 1929 року — завідувач хати-читальні у Вязниковському районі, співробітник районної газетиТитов Фёдор Егорович / Справочник по истории Коммунистической партии и Советского Союза 1898—1991. .
Протягом 1930—1933 років — слухач Вязниковського робітничого факультету Івановської промислової області. Член Всесоюзної комуністичної партії (більшовиків) з 1930 року. З 1933 по 1936 рік навчався в Костромському текстильному інституті, обирався секретарем партійного комітету інституту.
У 1936—1937 роках завідував відділом політичної підготовки, був секретарем Костромського міського комітету ВЛКСМ; у 1937 році повернувся на навчання до Костромського текстильного інституту; у 1939 році був обраний секретарем партійного комітету інституту; 1941 року закінчив інститут.
Протягом 1941—1942 років обіймав посаду заступника голови виконавчого комітету Костромської міської ради депутатів трудящих; завідував організаційно-інструкторським відділом Ярославського обласного комітету ВКП(б); з 1942 року по листопад 1944 року — інструктор Управління кадрів ЦК ВКП(б).
З 17 листопада 1944 року по 24 січня 1949 року — секретар ЦК КП(б) Латвії з кадрів; з 27 січня 1949 року по 26 серпня 1952 року — другий секретар ЦК КП(б) Латвії.
З серпня 1952 року по 22 вересня 1959 року — перший секретар Івановського обласного комітету КПРС.
З 10 вересня 1959 року по 2 серпня 1962 року — другий секретар ЦК КП Узбекистану.
Протягом 1962—1963 років — керівник Групи радників з надання допомоги в розвитку народного господарства Республіки Куби.
З вересня 1963 року по 11 січня 1966 року — перший секретар Чечено-Інгуського обласного комітету КПРС.
З 19 січня 1966 року по 18 березня 1971 року — Надзвичайний і Повноважний Посол СРСР в Угорській Народній Республіці.
З 7 травня 1971 року по 28 травня 1982 року — член Колегії Міністерства закордонних справ СРСР, міністр закордонних справ Російської РФСР.
З травня 1982 року — персональний пенсіонер союзного значення в Москві. Помер 18 травня 1989 року в Москві, де і похований на колумбарії Ваганьковського кладовища.
Відзнаки Нагороджений: радянськими орденами: трьома Леніна, трьома Трудового Червоного Прапора, Дружби народів, «Знаком Пошани» (8 січня 1980); радянськими медалями: «За оборону Москви», «За перемогу над Німеччиною», «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.».
Примітки
Література