Мірза Кадим Мамед-Гусейн огли Ерівані, або Іравані ( [mirˈzæ ɡæˈdim mæmmædhyˈsejn oɣˈlu irævaːˈni]; 1825, Ерівань — 1875, там само) — азербайджанський художник-орнаменталіст і портретист XIX століття, основоположник азербайджанського станкового живопису, творчість якого ознаменувала важливий перелом в азербайджанському образотворчому мистецтві нового часу.
Ерівані відомий переважно своїми малюнками-трафаретами для вишивки, стінними розписами, ювелірними виробами, роботами, виконаними в лаковому живописі, а також живописі на склі. Свої роботи Ерівані, як правило підписував азербайджанською або російською, називаючи себе «Мирза Кадым Эривани», або просто «Кадым Бек», іноді з додаванням слів «колезький асесор».
Найвідоміші такі його роботи, як «Портрет сидячої жінки», «Портрет молодого чоловіка», «Портрет Фетх Алі-шаха», «Танцівниці», «Мулла» (всі в Національному музеї мистецтв Азербайджану), «Портрет Мах Талят» (Державний музей мистецтв Грузії)портрет-мініатюра «Квіти з птахами» (Ермітаж), а також чотири великих (1 м × 2 м) портрети, виконані в 1850-х роках олійними фарбами на стінах палацу еріванських сардарів.
Життєпис Мірза Кадим Ерівані народився 1825 року в столиці Еріванського ханства, місті Ерівань (нині Єреван — столиця Вірменії). Був єдиною дитиною в сім'ї столяра Мамед-Гусейна (або Мамед Хусейна), ім'я якого вперше було згадано в літературі 1954 року в статті мистецтвознавця Наталії Миклашевської, присвяченій Ерівані. За словами Миклашевської, батько Кадима Мамед-Гусейн, ймовірно, був не простим столяром, а майстром художньої обробки дерева. Миклашевська припускає, що Мамед-Гусейн з дитинства навчав свого єдиного сина мистецтва орнаменту. Мамед-Гусейн мав можливість дати синові освіту й послав його вчитися в Тифліську прогімназію. Зіткнувшись із російською культурою в ранні роки, Мірза Кадим отримав можливість поглибити свої художні здібності. Після закінчення прогімназії п'ятнадцятирічним юнаком Мірза Кадим повернувся в Ерівань і вступив на пошту телеграфістом, де пропрацював тридцять п'ять років, до кінця свого життя.
Малювати Мірза Кадим починає з раннього віку. Згідно з родинними переказами, портрет жінки на дзеркалі, написаний ним у підлітковому віці, стає його першою роботою фарбами. Він приділяє весь свій вільний від служби час малюванню. Розписи, виконані ним, прикрашали стіни кімнати, де він працював. Проте будинок, де жив Ерівані, не зберігся. Завдяки природженому смаку і таланту Мірза Кадим здобув широку популярність, хоча у нього не було професійної мистецької освіти. Ставши вже відомим художником, він залучається до робіт з реставрації розписів . Це відбувається на початку 50-х років XIX століття. У цьому палаці він відновлював дзеркальну залу.
Володів російською, французькою і перською мовами, був освіченою людиною, він також любив музику, мав бібліотеку з творів російських, західноєвропейських та східних авторів.
Помер 1875 року в рідному місті Ерівані в чині колезького асесора. Був похований в Ерівані, але його могила до нашого часу не збереглася.
Творчість
Майже всі свої роботи Ерівані підписував азербайджанською чи російською, іменуючи себе «Мирза Кадым Эривани», або просто «Кадым Бек», іноді з додаванням слів «колезький асесор». Він створив чотири портрети реальних історичних особистостей: Фетх-Алі Шаха, Аббаса Мірзи, Мах Таллят ханим і Веджуллаха Мірзи. Крім цих творів був виконаний також портрет невідомого воїна. Мірза Кадим Ерівані не датував свої роботи, хоча любив підписувати їх, а також надписувати на них ім'я портретованого. Попри це, визначити періоди розвитку творчості художника вдалося на підставі порівняльного аналізу його творів. Таким чином, у творчості Ерівані виділяються три періоди: перший період — юнацькі роки митця, другий період — це час його роботи у палаці сардарів в Ерівані (50-і роки XIX століття) і третій період — період зрілої творчості (60-70-ті роки XIX століття).
Ранній період творчості Перший період охоплює юнацькі роки Ерівані, до участі в реставраційних роботах з розпису палацу сардарів. Для періоду характерні переважно роботи в галузі декоративно-ужиткового мистецтва і примітивного живопису.
У ранній період творчості Ерівані виконав багато малюнків і трафаретів для настінних розписів, для вишивок шовком і золотими нитками (гюлабетін), а також малюнок із зображенням вершника. Маючи відомості, що перший портрет художник виконав фарбами на дзеркалі, до першого періоду можна віднести і дві роботи на склі: «Танцівниця» і «Дервіш», що зберігаються в Музеї мистецтв ім. Р. Мустафаєва. В розписах Ерівані переважали композиції із зображеннями квітів і птахів. У колекції малюнків і трафаретів художника також збереглися такі мотиви. Вони свідчать про те, що Ерівані добре були знайомі азербайджанський орнамент і традиції стінного живопису.
У ранній період своєї художньої діяльності Ерівані виступав, головним чином, як художник-прикладник. В Музеї мистецтв Азербайджану зберігаються два трафарети для вишивки, що являють собою медальйон-розетку у формі злегка витягнутої восьмикутної зірки та сектора кола. Малюнки виконані у формі медальйона і кола, вирізаних з паперу. Стилізований орнамент з квітів, строго симетрично заповнює кожну чверть медальйона однаковим візерунком. Другий трафарет — це сектор у вигляді четвертини кола діаметром 22,3 см, він також є стилізованим рослинним орнаментом. Призначенням візерунка була вишивка круглої серветки («ортюк»), що використовується для накриття круглої таці («меджмаї») зі вмістом.
Інші три малюнки, «Квіти і птахи», «Троянда і ластівка» та «Квіти і фазани» виконані на окремих аркушах. За словами Наталії Миклашевської, вони могли бути використані тільки як розписи. Варіанти квіткових композицій, подібних до малюнка «Троянда і ластівка», Ерівані створював як аквареллю або темперою, подібно до лакового живопису, так і на окремих аркушах паперу. У малюнку ж «Квіти і фазани» особливо реалістичне і живе враження справляють фазани. Малюнок виконаний настільки ретельно, що можна стверджувати, що художник з любов'ю ставився до свого заняття.
Техніка виконання згаданих малюнків-трафаретів для розпису відмінна від трафаретів, призначених для вишивки. Малюнок у вишивках не повторювався симетрично. Ерівані виконував його повністю олівцем, наступним кроком було проколювання голкою для припорошування за попередньо нанесеним олівцевим контуром. Тонким пензлем Мірза Кадим ще раз малював всю композицію: це робилося для закріплення малюнка в деталях. На думку Миклашевської, цей контурний малюнок, що відрізняється ніжністю, виконаний живою легкою лінією, свідчить про досвід Ерівані. Всі три малюнки-трафарети для розпису збереглися відносно добре, попри те, що виконані вони від 40-х до 50-х років XIX століття.
На одному зі збережених трафаретів Ерівані зобразив чоловіка, що грає на кеменче і танцівницю, що акомпанує йому, клацаючи пальцями.
Серед портретів, що належать до раннього періоду творчості, найбільший інтерес являють роботи «Чоловік з кинджалом», «Вершник», «Танцівниця» і «Дервіш». «Чоловік з кинджалом», ймовірно, був призначений для виконання лубочної картинки. За Миклашевською, в цьому малюнку Ерівані вдалося надати всій фігурі досить значного вигляду. Створюють враження лубочних картинок схожістю характеру малюнка, живописної манери і підбору сюжету, виконані на склі «Дервіш» і «Танцівниця».
Роботи у палаці сардарів
Для палацу сардаров в Ерівані, що реставрувався, Мірза Кадим Ерівані написав 4 великих (1 м × 2 м) портрети олією, на яких зобразив шахів і сардарів (намісники шаха) в натуральну величину. Портрети були розміщені на другому ярусі ніш великої зали палацу. Це портрети Фетх-Алі Шаха, Аббас-Мірзи, Хусейн-хана Каджара і Рустама Зали. За спогадами родичів, існувало ще чотири портрети, подібних цим, із зображенням озброєних вояків (передбачається, що це були залишені в художника варіанти портретів сардарів), що знаходилися в кімнаті Мірзи Кадима. У родині художника такі малюнки називали «пехлеван» («богатир»). Створені олійними фарбами на полотні, вони фактично є першими станковими творами в азербайджанському живописі.
Ці портрети за манерою близькі до стилю іранського станкового живопису XIX століття. Так, портрет Фетх-Алі Шаха, зображує його таким, що сидить на подушці, хоча й повторює іконографічний тип «Фетх-Алі Шаха, який сидить на килимі» раннього Каджарского періоду. Якість картини вказує на те, що він був виконаний у 50-х роках XIX століття для палацу сардарів в Ерівані Мірзою Кадимом Ерівані. Зростання професіоналізму художника простежується при вивченні його творів, особливо в портретах сардарів, які були для художника-самоука, за словами Миклашевської, свого роду художньою школою.
У Національному музеї мистецтв Азербайджану зберігається портрет «Воїна», зображеного в обладунках. Засвідчуючи вироблення певної системи в роботі Мірзи Кадима Ерівані, цей малюнок за своїм виконанням ще повністю відноситься до ранніх простих композицій художника. Тобто, перш ніж приступити до написання великого портрета, Ерівані створював підготовчі малюнки. Фотографії палацу сардарів в Ерівані, що збереглися, свідчать, що портрети двох таких воїнів були написані на одній зі стін головного залу палацу. Ці воїни намальовані Ерівані, а малюнок, що зберігається в азербайджанському музеї, — ескіз.
Великий малюнок із зображенням Аббаса Мірзи також є підготовчою роботою для виконання портретів сардарів. У цьому портреті Миклашевська відзначає успіхи художника в жанрі малюнка. У портреті Аббаса Мірзи вже виразно проглядає прагнення Ерівані до правдивості зображення, порівняно з «Воїном», де в переданні живої людини повністю відсутні реалістичні елементи. Намагаючись передати особливість фактури, Ерівані виявляє світлотінню не тільки малюнок каракулю, але й передає об'ємність папахи, одягненої на голову, що робить помітними елементи реалістичного зображення. Спроби передати об'єм самої фігури менш вдалі. Фігуру Аббас Мірза Ерівані намалював пропорційно, однак старі умовні традиції ще дають про себе знати. Найбільше вони виявилися в малюнку ніг. Руки ж завжди залишалися слабким місцем у творчості Ерівані.
Портрет Аббаса Мірзи, свідчить про те, що Мірза Кадим Ерівані вже в перших своїх працях намагався дати психологічну характеристику портретованого. Так, у цьому портреті передано смирення не тільки у виразі обличчя, але й у положенні покірно складених рук. Смирення також передано в легкому нахилі вперед верхньої частини торсу. Вказівкою на зросле вміння художника в малюнку є елементи реалістичного підходу до зображення людини. Це дає можливість віднести написання цього портрета до кінця роботи художника в сардарському палаці.
Період зрілої творчості Закінчивши роботи у палаці сардарів, Ерівані здебільшого став займатися написанням портретів аквареллю і темперою, зокрема й на замовлення. Третій період творчості митця охоплює приблизно останні 15 років його життя, ставши найбільш плідним за кількістю портретів (9 портретів: 6 — у Національному музеї мистецтв Азербайджану (композиція з двома фігурами, портрет цесаревича Олександра з дружиною, 2 жіночих портрети, портрет молодого чоловіка та незакінчена робота «Троянда і соловей»); дзеркало-складень — в Ермітажі, в Державному музеї мистецтв Грузії — жіночий портрет).
Найранішими роботами цього періоду вважаються композиція з двома фігурами і жіночий портрет (Музей мистецтв Грузії), однак використані в них мотиви повторюються в роботі з Ермітажу і жіночому портреті (Національний музей мистецтв Азербайджану).
Приблизно до другої половини 1860-х років відноситься портрет цесаревича Олександра з дружиною. Він був створений на основі репродукції з російської ілюстрованого журналу (і, можливо, лубочних картин 1866 року). Художник творчо, в національному дусі, переробляє традиційний імператорський парадний портрет. Особливий східний колорит надає візерункова рамочка з рослинним орнаментом, що нагадує інкрустацію з дорогоцінних каменів.
Решта робіт Ерівані відносяться до останніх років життя художника.