Гасан-Джалаляни () — вірменський княжий рідIn the eastern sphere of the Armenian Plateau Georgia was emerging as the major power. First united as a state in 1008, it was left autonomous after the Seljuq invasion and gradually came to dominate southern Caucasia over the next century. Under its suzerainty a new cadre of Armenian aristocratic houses (Dop'ean, Vachutean, Proshean, Hasan-Jalalean) rose to prominence. Hewsen, Robert H. «The Kingdom of Arc'ax» in Medieval Armenian Culture (University of Pennsylvania Armenian Texts and Studies). Thomas J. Samuelian and Michael E. Stone (eds.) Chico, California: Scholars Press, 1984:The subjects of Iwanē's family were the Orbelians, Khaghbakians, Dopians, HasanJalalians and others (see Map 4).18 The representatives of these major Armenian families entered into direct contact with the Mongols in order to retain their conquered lands, the discussion of which follows in nest chapters.:In the thirteenth century, after having survived the Seljuk and Mongol invasions, an important Armenian family arose in Karabakh. Known as the Jalalians, they embarked on a campaign to restore major Armenian culture works in the mountainous region, including monasteries and monuments XIII—XVIII століть у Хачені на території Нагірного Карабаху. Родоначальник — Гасан-Джалал Дола. Спочатку були князями Нижнього Хачену, з XIII століття — сюзерени всього Хаченського князівства. У XV—XVIII століттях — меліки. Протягом XIII—XVIII століть Хачен став центром вірменської політичної самостійності і зберіг, щонайменше, свою автономію за монгольського, туркоманського і сефевідського панування. Титул меліка Гасан-Джалаляни зберегли аж до приєднання вірменських земель до Росії в XIX століттіIts inheritance then devolved to its younger branch of the Princes of Khach'en, which had been formed by the tenth century and survived as Meliks (dynasts) of Khach'en, bearing the surname of Hasan-Jalalian, down to the Russian annexation of Armenian territories in the nineteenth century..
Походження династії Після падіння династії Міхранідів влада в області перейшла до однієї з гілок роду Сюні, резиденція яких перебувала в замку Хачен. Сюніди Хачена виявилися надзвичайно спритними і сильними, прийнявши до XIII століття царський титул і зберігаючи свою автономію в епоху монголів і туркоман. У XV столітті родина розбилася на чотири гілки, кожна з яких, отримала титул меліка у різних областях на території колишнього князівства. До роду Сюні відносилися і Гасан-Джалаляни. У XIII столітті Гасан-Джалаляни були в числі тих вірменських княжих родів які піднеслися під грузинським сюзеренітетом. Гасан-Джалаляни, подібно до Орбелянів, Хахбакянів і Допянів, безпосередньо підпорядковувалися Закарянам. Гасан-Джалаляни здійснили кампанію з відновлення масштабної вірменської культурної діяльності в гірському регіоні, включно з монастирями і пам'ятками.
В кінці XII століття Хаченське князівство розділилося на три гілки (Нижній Хачен, Верхній Хачен і Атерк), сюзеренними правами серед яких спочатку володіли князі Атерка. 1214 року помер останній атеркський князь Вахтанг Тагаворазн, а від 1216 території його правління поділили між Верхнім і Нижнім Хаченом, де правили зяті правителів Вірменії Іване і Закаре Закарянів. 1214 року правління над Нижнім Хаченом успадкував Гасан-Джалал Дола — син князя Вахтанга II Тангіка і Хорішах — дочки Саркіса Закаряна і Саакандухт Арцруні. Тоді ж він стає сюзеренним правителем всього Хачена і родоначальником династії Гасан-Джалалянів. Американський історик Роберт Г'юзен пише про походження Гасан-Джалала::Походження [Хасана-Джалала] можна простежити аж до IV століття, і в його роду зустрічаються представники таких домів: за чоловічою лінією: 1) князі (пізніше царі) Сюніка. По лінії декількох княгинь, що вийшли заміж за його предків, Хасан-Джалал походив 2) від царів Вірменії або династії Багратуні, з центром в Ані; 3) від вірменських царів Васпуракана династії Арцруні, з центром в районі Ван; 4) князів Гардмана; 5) перської династії Сасанідів та 6) Аршакідів, другого царського дому Албанії, які в свою чергу, були нащадками 7) царів стародавньої Парфії (13).Від імені одного зі знатних князів Хачена — Вахтанга Сакара гілка Араншаїків Нижнього Хачена в той час іменувалася також Вахтанґян. У Верхньому ХаченіПриблизно відповідає території сучасних Кельбаджарського і Лачинського районів правили споріднені їм князі з роду Допян. Після смерті Григора II Допяна вони остаточно втратили політичний вплив. У роки правління Гасан-Джалала (1214—1261) Хачен був одним з центрів вірменської духовності і національної культуриИстория Востока. В 6 т. Т. 2. Восток в средние века. М., «Восточная литература», 2002:. Гасан-Джалал Дола стає родоначальником династії Гасан-Джалалян. Родовими фортецями і замками Гасан-Джалалянів були Хоханаберд, Дарпаси, Качахакаберд. У 1216—1238 побудували Гандзасарський монастир, один із шедеврів середньовічного вірменського зодчестваА. Л. Якобсон. «Гандзасар», 1987. Сучасники схвально відгукувалися про Гасан-Джалала:…великий ішхан Хачена і областей Арцаха Гасан, якого ласкаво називали Джалалом — чоловік благочестивий, богобоязливий і скромний, вірменин за походженням.Після вбивства Гасан-Джалала Аргун-акою:, його спадкоємцем стає єдиний син Іване-Атабак I. Він продовжив культурне будівництво. Подальші нащадки Гасан-Джалалянів в історичних джерелах не відзначаються особливими культурно-будівельними справами, хоча й були хранителями національних-християнських традицій вірмен Хачена. З XIV століття католикоси Агванського католикосату також обиралися з роду Гасан-Джалалянів. У XV столітті родове володіння Гасан-Джалалянів Гандзасар стає центром Агванського католикосату Вірменської церкви. Під час набігів Тамерлана, правління Кара-Коюнлу і Ак-Коюнлу в XV столітті, а також після них, Гасан-Джалаляни продовжували правити Нагірним Карабахом. З XVI—XVII століть вони володіли титулом меліка.
І. П. Петрушевський про Гасан-Джалалянів пише:Хасан-Джалалян походив із знатного вірменського роду спадкових меліків округу Хачен у нагірній частині Карабага, населеній вірменами; предок цього роду Хасан-Джалал був князем Хачена у період монгольського завоювання в XIII ст. При кизилбаському пануванні Хасан-Джалаляни зберегли своє становище меліків хаченських…Представник династії Гасан-Джалалянів Джалал IV стає останнім князем власне Хаченського князівства. Інститут мелікств у Нагірному Карабасі остаточно був сформований за іранського шаха Аббаса I. 1603 року Хаченське князівство розпалося на кілька мелікств. Володіння Гасан-Джалалянів були відгалуженими на мелікства Джраберд, Хачен, Ґюлістан, які стали основою мелікств ХамсиHewsen, Robert H. «The Meliks of Eastern Armenia: A Preliminary Study.» Revue des Études Arméniennes. NS: IX, 1972, pp. 299—301. Хамс стає останнім осередком вірменського національно-державного устрою:The title of King of Armenia was inherited by the Lusgnans of Cyprus and, from them, by the House of Savoy. Only in Old Armenia could some vestiges of the once imposing structure of the Armenian polity be found in the houses of dynasts (meliks) in Qarabagh:The acceptance of Islam by the Mongols around 1300, the resurgence of the Turks under the Ottomans, and the European abandonment of the Levant sounded the death knell of the last Armenian kingdom, which fell to the Mamluks (or Mamelukes) in 1375. Only pockets such as Karabagh (Karabakh) and Zangezour in eastern Armenia and Sasun and Zeitun in western Armenia remained autonomous.Hewsen, Robert H. «The Kingdom of Arc'ax» in Medieval Armenian Culture (University of Pennsylvania Armenian Texts and Studies). Thomas J. Samuelian and Michael E. Stone (eds.) Chico, California: Scholars Press, 1984, pp. 52-53. Енциклопедія Британіка зазначає, що вірменські мелікства Нагірного Карабаху протягом 1722—1730 набули фактичної незалежності:. Документ XVIII століття зазначає про Хамс/Карабах, як про «єдиний залишок давньої Вірменії, що зберігав через багато віків свою незалежність»«Кавказский календарь на 1864 год», Тифлис, 1863, с. 183—212: АКАК, т I, с.111-124 . 1747 року Хамс був захоплений Панахом Алі-ханом з племені Джаваншир оймаку Сариджали з Дізака. Вперше в історії Нагірний Карабах опинився під владою тюркського правителя. Багатьох князів Гасан-Джалалянів вигнали.
Князі Гасан-Джалаляни Перський хронік, XIII століттяАДЖА'ИБ АД-ДУНЙА (Чудеса мира), раздел «ха»: ЛО ИВ РАН, рукопись А-253, л. 202 б ; Ср.: Н. Д. Миклухо-Маклай. Географическое сочинение XIII в. на персидском языке. Ученые записки Института Востоковедения. Том IX. М.-Л. 1954, с. 204—205
«Хачен — країна важкодоступна, серед гір і лісів. Це одна з областей Аррану, де проживають вірмени. Люди Абхаза називають їх падишаха „тагавер“
Гасан-Джалал Дола (†1261) Іване-Атабак I (1261—1287) Джалал II Іване II Джалал III (†1431) АгбастСвод армянских надписей, т. 5, с. 43: (Баста) (1431—1456) Сайтун (1456-1470-ті) ВелічанСвод армянских надписей, т. 5, с. 66: (бл. 1470-1510-х) Меграб (бл. 1510-1560-х) Джалал IV (бл. 1570-1590-х)
1603 року на території Хаченського князівства утворилися кілька мелікств
Інші відомі представники
Єсаї Гасан-Джалалян — католикос агванського католикосату Вірменської апостольської церкви (1702—1729 рр.) Саргіс Джалалянц — архімандрит, церковний діяч XIX століття, автор книги „Подорож Великою Вірменією“Путешествие по Великой Армении (ч. 1-2, Тифлис, 1842, Тифлис, 1856 гг.)..
Титулатура Гасан-Джалалянів У джерелах Гасан-Джалал Дола носив титули „корінний самодержець високої і великої провінції Арцах“, „цар Хоханаберда“ тощо. В титулатурі князів Хачена зустрічається також назва „Албанія“, оскільки з V століття вірменське правобережжя Кури було приєднано до васальної від Персії: Внутренний строй стран Закавказья оставался без изменения до середины V в., несмотря на то, что в результате договора 387 г. Армения оказалась разделённой между Ираном и Римом, Лазика была признана сферой влияния Рима, а Картли и Албания должны были подчиниться Ирану. Кавказької Албанії (V—VIII ст.). З того історичного періоду цей топонім перенесли й на правобережну територію Кури. У середньовіччі, проте, ця назва була лиш історичним пережиткомИстория Востока. В 6 т. Т. 2. Восток в средние века. М., „Восточная литература“, 2002: і для вірменонаселеного Нагірного Карабаху не мала жодного етнічного: або культурного змісту. Як зазначає академічна „Історія Сходу“ та інші авторитетні російські фахівці: В результате резкой и достаточно фанатичной политики сельджукских владык», в политических целях принявших ислам и ставших его очередным «оплотом», армянское население вынуждено было покидать родную землю и эмигрировать на север в пределы Грузии и особенно в Киликию.Сражение при Манцикерте (Маназкерте) привело к окончательной потере Армении Византией. Теперь центрами армянской политической и культурной жизни стали Киликия и Албания., Нагірний Карабах епохи Гасан-Джалалянів був центром вірменської культури. Джерело XI століття, наприклад, зазначає:«Країна Агванк, яку називають глибинною Вірменією» і «країна вірменська в гаварах [областях] Агванка»Матеос Урхаеци, «Хроника», Вагаршапат, 1898, стор. 220—221, 230—231. Як відзначають фахівці, хоча в титулатурі Гасан-Джалалянів іноді й було формулювання «князь Албанії», проте вони етнічно ідентифікували себе виключно як вірмени.
Примітки
Див. також Хаченське князівство Хамс Мелік Допяни Атабекяни