Жінки несли службу в армії у різних ролях та юрисдикціях протягом всієї історії людства. З розширенням прав жінок їх кількість у збройних силах країн світу зростає, а доступ до військових посад легалізується. Для служби у війську доброволиці вимушені були вдавалися до кросдресингу, стригли волосся та брали чоловічі псевдоніми (через що важко історично оцінити їх реальну кількість). Викритих доброволиць (найчастіше через госпіталізацію з травмами) карали звільненням з війська та висилкою додому, подекуди з нагородами.

Кількість і розмаїття посад розширились для жінок Заходу після 1914 року. У 1970 роках більшість західних армій почали відкривати жінкам доступ до служби у всіх військових галузях. У 2006 році вісім країн призивали жінок на військову службу: Китай, Еритрея, Ізраїль, Лівія, Малайзія, Північна Корея, Перу і Тайвань. У 2013 році Норвегія першою в НАТО призвала жінок (і першою в світі на тих же формальних умовах, що й чоловіків). У 2017 році аналогічні умови створила Швеція, а в 2018 році Нідерланди (хоча в Нідерландах активний призов у мирний час відсутній). Законодавство інших країн дозволяє призов жінок до збройних сил з відмінностями (заборонені посади, обмеження строку служби тощо). Нігерійська армія в 2021 році направила 300 солдаток для охорони швидкісного шляху Кадуна-Абуджа.

Частка військовослужбовиць в арміях світу варіює. Це біля 3 % в Індії, 10 % у Великій Британії, 15 % у Франції,13 % у Швеції, 16 % у США, 15,3 % у Канаді, і 27 % в Південній Африці.

Кількість військовичок прогнозовано зростає, хоча багато держав, що вербують жінок у збройні сили, продовжують обмежувати доступ жінок до наземних бойових ролей (які вимагатимуть їх вбивства в ближньому бою). Ця практика зберігає чоловіче панування у військах і зберігає в арміях характерну жорстоку маскулінність. Внаслідок цього військовички продовжують бути беззбройними, а головною причиною ПТСР жінок у збройних силах лишається військова сексуальна травма, MST (тоді як чоловічий досвід ПТСР випливає з бойових травм).

Участь жінок у війнах

Перша світова війна Під час Першої світової народ США боровся спільно: кожна людина мала допомагати у війні (загальної участі у військових діях це не означало). Жінки приєдналися до таких організацій, як Комітет з питань публічної інформації, що навчав людей про війну і додатково просував громадянство. Окрім роботи в освітніх комітетах, жінки працювали на різних посадах. Багато американок стали членкинями YWCA та їхали за кордон допомагати солдатам. Вперше в історії жінки всіх соціальних класів разом працювали на перемогу: жінки вищого класу заснували багато добровільних військових організацій, жінки середнього та нижчого класів працювали в них медсестрами або на посадах, раніше займаних чоловіками.

Росія в значній кількості розмістила жіночі бойові війська. Спочатку новобранок набирали на службу приховано або мовчки приймали їх підрозділами. Контингентом фронтової легкої кінноти в козацькому полку командувала полковниця Олександра Кудашева. Марія Бочкарьова була тричі нагороджена та підвищена до старшої офіцерки НКО. Нью-Йорк таймс писав про групу з 12 московських школярок, перевдягнутих юнаками, що були зараховані разом. У 1917 році Тимчасовий уряд підняв ряд «жіночих батальйонів», Бочкарьова віддала офіцерську комісію в командування. У російській громадянській війні вони воювали як за більшовиків (піхоту), так і для білогвардійців.

У Сербії кілька жінок грали ключові військові ролі. Сержантка Софія Йованович, одна з перших доброволиць збройних сил, пройшла обидві Балканські війни та Першу світову з 13 орденами і медалями. Шотландська лікарка Елсі Інгліс координувала відступ біля 8000 сербських військ через Румунію та революційну Росію, аж до Скандинавії і на транспортних суднах до Англії. Мілунка Савич вступила до сербської армії замість брата і воювала протягом усієї війни, ставши, можливо, найбільш нагородженою жінкою у військовій історії.

У 1918 році Лоретта Волш стала першою жінкою, яка записалася на посаду. Закон 1948 року зробив жінок постійною частиною військової служби. У 1976 році першу групу жінок прийнято до американської військової академії. Приблизно 16 % класу Вест Пойнт 2013 року складали жінки. У Громадянській війні у Фінляндії 1918 року в жіночій Червоній гвардії воювало понад 2000 жінок.

Під час громадянської війни в Іспанії тисячі жінок воювали в боях змішаної статі та охорони, або в складі ополчення.

Друга світова війна

Усі основні країни-учасниці Другої світової включали жінок. Більшість були доглядачками та діловодками або виконували допоміжні роботи. Понад 500 000 жінок мали бойові ролі у зенітних частинах Британії та Німеччини, а також в прифронтових частинах СРСР.

У 1942 році Індійська національна армія (Азаад Хінд Фауж) створила перший в Індії жіночий полк для боротьби за незалежність Індії під керівництвом Субаша Чандра Бозе за сприяння японців. За оцінками, в полку служили понад 1000 жінок. У 1938 році Велика Британія ініціювала створенні уніфікованих служб для жінок (невеликі підрозділи медсестер вже давно працювали). Наприкінці 1941 року Британія почала призов жінок: більшість на фабрики, а частину у військо, особливо в Допоміжну територіальну службу (ДВС), приєднану до армії. ДВС утворилася як допоміжний жіночий загін у 1938 році. У 1941 вона отримала військовий статус, хоча жінки отримували лише дві третини чоловічої зарплатні. Жінки виконували широко розголошену роботу з зенітними гарматами проти німецьких літаків та ракет V-1. Дочка Вінстона Черчилля була на такій позиції. До серпня 1941 року жінки керували приладами протипожежного контролю; хоча їм ніколи не дозволяли натиснути на курок, оскільки вбивство противника вважалося "занадто чоловічим". До 1943 року 56 тисяч жінок перебували в зенітному командуванні, здебільшого в підрозділах, близьких до Лондона. Перша смерть жінки в зенітному командуванні сталася у квітні 1942 року. Третій Рейх мав подібні ролі для жінок. SS-Helferinnen розглядалися як частина СС, якщо проходили навчання в СС Reichsschule. Усі інші працівниці укладали контракт з СС та обиралися значною мірою з концтаборів. Жінки служили в допоміжних підрозділах у військово-морському флоті (Kriegshelferinnen), ВПС (Luftnachrichtenhelferinnen) та армії (Nachrichtenhelferin).Gordon Williamson, World War II German Women's Auxiliary Services (2003). Другою з жінок отримала Залізний хрест медсестра Ельфріде Внук. У 1944-45 роках біля 500 000 жінок були доброволицями уніформованих допоміжних сил Вермахту. Приблизно стільки ж в цивільній протиповітряній обороні, 400 000 добровільно зайняли посади медсестер, а також замінили військовозобов'язаних в економіку війни. У люфтваффе вони виконували бойові ролі, допомагаючи керувати зенітними системами для збиття бомбардувальників союзників. До 1945 року німкені складали 85 % священнослужительок, бухгалтерок, перекладачок, лабораторних та адміністративних працівниць, а також половину канцеляристок та молодших адміністративних посад у польових штабах високого рівня. Німецька медсестринська служба складалася з чотирьох основних організацій: одна для католичок, одна для протестанток, світська ДРК (Червоний Хрест) та нацистські «Коричневі медсестри». Військовим доглядом в основному займалася ДРК, що потрапила під частковий нацистський контроль. Медсестри Червоного Хреста широко задіювались у військових медичних службах, укомплектовуючи лікарні поблизу лінії фронту. Два десятки нагороджені Залізним хрестом за героїзм під обстрілами. Сотні жінок (Aufseherin) служили в СС в таборах, більшість з яких були в Равенсбрюку. У Німеччині жінки працювали, і понад те Гітлер закликав народжувати більше арійських дітей для боротьби у майбутніх війнах. Під час Другої світової багато японських американок втратили роботу вислані до таборів переселення. Японські іммігранти та японці-американці зіткнулися з дискримінацією. Багато американців називали це «жовтою небезпекою», а японців «джапами». У 1913 році Каліфорнія прийняла закон про іноземців та землю, який забороняв «іноземцям, які не мають права на громадянство», володіти землею для вирощування сільськогосподарських культур. Попри дискримінацію, багато японських американок зголосилися проходити службу в Жіночому допоміжному армійському корпусі. Сексизм разом із расизмом був тим, з чим вони стикалися, приєднавшись до WAAC (жіночий армійський корпус). Навіть справляючись з дискримінацією, японські американки змогли значною мірою допомогти США. У Службі військової розвідки багато жінок працювали на посадах перекладачок та допитувачок. У 1948 році жіночий армійський корпус був постійно створений і залишався до 1978 року, коли жінки отримали допуск до армії. Жіноча допоміжна служба Італії (Servizio Ausiliario Femminile, SAF) була добровільним жіночим корпусом збройних сил Італійської Соціальної Республіки у Другій світовій. Командував бриг. генерал П'єра Гаттескі Фонделлі. Югославський рух за національне визволення мав 6 000 000 цивільних прихильників. Два мільйони жінок утворили Антифашистський жіночий фронт (AFŽ), де революціонерки співіснували з традиціоналістками. AFŽ керував школами, лікарнями та органами місцевого самоврядування. Близько 100 000 жінок служили з 600 000 чоловіками в Югославській національно-визвольній армії Тіто. Він підкреслив свою відданість правам жінок та гендерній рівності та використав образи фольклорних героїнь для залучення та легітимізації бійчинь. Після війни, хоча жінки були відтиснуті до традиційних гендерних ролей, історики Югославії наголошували на ролях жінок у опорі. Після розпаду Югославії у 90-х внесок жінок у опір був забутий. Добровільна жіноча організація «Лотта Сверд» (Lotta Svärd) зробила вагомий внесок у зусилля фінської армії під час Зимової війни. Понад 80 тис. жінок працювали на війні у сфері постачання, зв'язку, медичної допомоги та авіаспостереження.

В'єтнамська війна Хоча офіційних даних про ветеранок В'єтнаму мало, за оцінками фонду В'єтнамського меморіалу у В'єтнамі під час конфлікту було розміщено біля 11 000 військовичок США (майже всі доброволиці). 90% виконували роботу медсестер, а також працювали лікарками, диспетчерками повітряного руху, офіцерками розвідки, діловодками та на інших посадах у Корпусі жіночої армії США, ВМС США, ВПС, морської піхоти та армії. Окрім жінок у збройних силах, невідома кількість цивільних жінок служила у В'єтнамі від імені Червоного Хреста, Організації Об'єднаних Служб (USO), Католицьких Служб Допомоги та інших гуманітарних організацій або як іноземні кореспондентки для різних новинних організацій. Інші американки їздили до В'єтнаму як закордонні кореспондентки новинних організацій. Письменниця Джорджетта «Дікі» Чаппелле загинула від міни у 1965. За даними Фонду пам'яті жінок у В'єтнамі, під час конфлікту загинули 59 цивільних жінок.

Еритрейсько-ефіопська війна У 1999 році BBC повідомляло, що приблизно чверть еритрейських солдатів в ефіопсько-еритрейській війні складали жінки.

Війна в Перській затоці У 1990 - 1991 роках під час операцій війни в Перській затоці «Пустельний щит» та «Пустельна буря» було розміщено близько 40 000 американських військовичок; проте жодна жінка не брала участь у бою. Політика, прийнята в 1994 році, забороняла призначати жінок у наземні бойові частини нижче рівня бригади.

Російсько-українські війни

Жінки активно брали участь в українському визвольному русі. Княгиня Ольга ходила походами на деревлян. Жінки були зв'язковими Української повстанської армії. Див. Категорія:Жінки в УПА.

Жінки у арміях світу