Крити́чний ди́скурс-ана́ліз () — підрід дискурс-аналізу, розроблений Норманом Фейрклафом, згідно з яким дискурс — лише один з безлічі аспектів будь-якої соціальної практики. Для критичного дискурс-аналізу основною сферою інтересу є дослідження змін дискурсу, які відбуваються завдяки інтертекстуальності — механізму, за допомогою якого окремий текст притягує елементи й дискурси інших текстів. Комбінація елементів різних дискурсів веде до зміни певного дискурсу і, отже, до зміни соціокультурного світу.
Критичний дискурс-аналіз є критичним в тому сенсі, що він спрямований на виявлення ролі дискурсивної практики в підтриманні соціального устрою, включно з соціальними відносинами при нерівному розподілі влади. Мета критичного дискурс-аналізу — сприяти соціальним змінам і водночас більш рівномірному розподілу влади в комунікативних процесах і суспільстві в цілому.
Джерела і впливи Основними представниками критичного дискурс-аналізу (КДА) є Норман Ферклаф (часто вважається засновником КДА), Рут Водак, Теун ван Дейк.
Напрямом-попередником критичного дискурс-аналізу була критична лінгвістика, яку розробляла у 1970-х група науковців з Університету Східної Англії на чолі з Роджером Фовлером. Згодом терміни "критична лінгвістика" та "критичний дискурс-аналіз" стали вживатися як взаємозамінні.
Важливим впливом була також школа системної функціональної лінгвістики, яку започаткував Майкл Галлідей. Інші джерела КДА — класична риторика, лінгвістика тексту, соціолінгвістика, прикладна лінгвістика та прагматика.
Критичний дискурс-аналіз запозичив низку концепцій із суспільних наук, зокрема з теорій влади та ідеології. Важливими для КДА є ідеї таких дослідників, як Мішель Фуко (порядки дискурсу, зв’язок знання і влади), Антоніо Ґрамші (гегемонія), Луї Альтюссер (ідеологічні державні апарати, інтерпеляція), Ентоні Ґідденс (теорія структурації), П’єр Бурдьє (ідеї праці «Мова й символічна влада»), Юрґен Габермас (праця «Теорія комунікативної дії»).
Методологія Критичний дискурс-аналіз не позиціонує себе як цілісна теорія чи методологічний підхід; це радше критична перспектива чи дослідницька програма, що може поєднуватися з іншими підходами у низці дисциплін, пов’язаних із лінгвістикою та суспільними науками.
Критичний дискурс-аналіз ґрунтується на аналізі очевидних та неочевидних структурних відносин домінування, дискримінації, влади та контролю через їхні вияви у мові. На відміну від інших підходів дискурс-аналізу та лінгвістики тексту, критичний дискурс-аналіз зосереджується не лише на дослідженні письмових чи усних текстів, а й аналізує соціальні процеси та структури, яку продукують ці тексти.
Серед дослідницьких об’єктів КДА — політичний дискурс, ідеологія, расизм, економічний дискурс, дискурс реклами та медіа, гендер, інституційний (зокрема освітній) дискурс.
В інтерпретації Нормана Феркло КДА має три основні характеристики: реляційність (фокус не на індивідах чи об'єктах, а на суспільних зв'язках), діалектичність та міждисциплінарність.
За Рут Водак, для КДА ключовими є чотири концепти: критика, влада, історія, ідеологія.
Критика: критична настанова означає певну дистанцію щодо даних, розгляд даних у соціальному контексті, чітке означення відповідної політичної позиції та фокус на саморефлексії дослідника. Влада: мова не є впливовою сама по собі, але стає такою через її використання особами, наділеними владою. Мовні форми, синтаксичні та концептуальні метафори тощо є засобами вираження влади й маніпуляції нею. Ідеологія: ідеологія забезпечує обіг символічних форм у суспільстві та є інструментом встановлення й підтримання нерівних силових співвідношень. Завданням дослідника є демістифікація дискурсів через вияв ідеологій, що стоять за ними. Історія: ідеології та дискурсивні практики розвиваються в часі та в безпосередньому зв’язку з процесами у відповідних суспільствах.
Основні тези й поняття критичного дискурс-аналізу:
мова як соціальна практика зв’язок між мовою і владою визвольна програма й залученість до обговорення соціальних проблем зв’язок тексту і контексту саморефлексивність (чітко окреслена позиція щодо апріорних припущень та ціннісних систем, з позицій яких дослідник розглядає досліджувані об’єкти) інтердискурсивність та інтертекстуальність деконструкція
Декларуючи виразну орієнтацію на соціальну критику та зміни, критичний дискурс-аналіз не є ідеологічно нейтральним. Зазвичай він базується на лівих політичних поглядах і спрямований на критику неоліберального капіталістичного ладу (особливо у версії КДА, яку запропонував Н. Ферклауф).
Примітки