Джонатан Свіфт (; 30 листопада 1667, Дублін — 19 жовтня 1745, Дублін) — церковний діяч, публіцист, сатирик, англомовний ірландський письменник, відомий як автор «Мандрів Гуллівера». Британська енциклопедія Британіка вважає його найвидатнішим англомовним прозаїком-сатириком усіх часів.. Менш відомий як поет.
Біографія
Ранні роки (1667—1700) Основним джерелом відомостей про родину Свіфта і його ранні роки є «Автобіографічний фрагмент», який охоплює події до 1700 року. Його Джонатан написав 1731 року. Там йдеться про те, що під час громадянської війни дід Свіфта із сім'єю переселився з Кентербері в Ірландію.
Свіфт народився в ірландському місті Дубліні в небагатій протестантській родині. Його батька також звали Джонатан Свіфт (1640—1667). Він був дрібним суддівським чиновником, який помер за кілька місяців до народження сина і залишив сім'ю (дружину, доньку і новонародженого малюка) в тяжкому матеріальному становищі. Через якийсь час після народження сина, мати виїхала до Англії. Вихованням Джонатана займався його дядько, Годвін Свіфт, відомий адвокат і близький друг Джона Темпла (у чийого сина Свіфт згодом працював секретарем)Stephen DNB p. 205.
Родина Свіфта мала кілька цікавих літературних зв'язків. Його бабуся, Елізабет (Драйден) Свіфт, була племінницею (діда поета Джона Драйдена). Тітка цієї самої бабусі, Кетрін (Трокмортон) Драйден, доводилася двоюрідною сестрою (дружині Волтера Релі). Його прапрабабуся, Маргарет (Годвін) Свіфт, була сестрою Френсіса Годвіна, автора книги «Людина на Місяці» (1638), яка почасти вплинула на сюжет «Подорожей Гуллівера». Його дядько, Томас Свіфт, перебував у шлюбі з донькою поета і драматурга , хрещеника Вільяма Шекспіра.
Годвін Свіфт відправив хлопця в найкращу школу Дубліна, , де також навчався філософ Джордж Берклі. Після школи юнак вступив до Триніті-коледжу Дублінського університету (1682), який закінчив 1686 року. У ньому Свіфт здобув освітній ступінь бакалавра мистецтв і виробив довічне скептичне ставлення до наукових премудростей.
Свіфт продовжив навчання, щоб здобути освітній ступінь магістра, але громадянська війна, яка розпочалася в Ірландії після повалення короля Якова II (1688), змусила його поїхати до Англії і пробути там 2 роки. В Англії він служив секретарем у сина знайомого своєї матері (за іншими відомостями, її далекого родича) — заможного відставного дипломата і відомого есеїста , маєток якого часто відвідували поети і літератори. У маєтку Темпла Свіфт вперше зустрів (1681—1728), доньку служниці, яка рано втратила батька. Естер тоді було лише 8 років. Свіфт став її другом і вчителем.
1690 року Джонатан повернувся до Ірландії, хоча пізніше неодноразово відвідував Темпла. Для пошуку посади Темпл вручив йому характеристику-рекомендацію, в якій відзначив добре знання латинської та грецької мов, базове володіння французькою та відмінні літературні здібності. Темпл, сам відомий есеїст, зумів оцінити неабиякий літературний талант свого секретаря, надав йому свою бібліотеку й дружню допомогу в житті; натомість Свіфт допомагав Темплу в підготовці його мемуарів. Саме в ці роки Свіфт розпочав літературний шлях, спочатку як поет. Впливового Темпла відвідували численні імениті гості, включаючи короля Вільгельма, і спостереження за їхніми бесідами дало неоціненний матеріал майбутньому сатирику.
1692 року Свіфт здобув ступінь магістра в Оксфорді, а в 1694 році прийняв духовний сан англіканської церкви. Його призначили священником в ірландське селище Кілрут (). Однак незабаром Свіфт, за його власними словами, «втомився від своїх обов'язків за кілька місяців» і повернувся на службу до Темпла. У 1696—1699 роках він написав сатиричні повісті-притчі «» і «» (опубліковані 1704 року), а також кілька поем.
У січні 1699 року помер його патрон, Stephen DNB p. 207. Темпл був одним з небагатьох знайомих Свіфта, про кого той написав лише добрі слова і сказав, що все добре і привабливе в людстві померло разом з Темплом. Свіфт ненадовго залишився в Англії, щоб завершити редагування мемуарів Темпла. Можливо, він також сподівався, що схвалення цієї роботи допоможе знайти схожу посаду в Англії. На жаль, цією роботою Свіфт нажив собі ворогів серед членів родини і друзів Темпла. Особливо невдоволеною була сестра Темпла, леді Жіффар, яка виступала проти включення деяких подробиць у мемуариStephen DNB p. 208. Потім Свіфт спробував звернутись безпосередньо до короля Вільгельма III, бо думав, що той пообіцяв Темплові влаштувати його на роботу. Та ця спроба завершилась невдачею. Хоча пошуки роботи не принесли успіху, зате Свіфт близько познайомився з придворними звичаями. Він влаштувався на нижчу посаду, секретаря і капелана , одного з Лордів правосуддя Ірландії. Однак коли сам прибув до Ірландії, то дізнався, що це місце вже віддали іншому. Нарешті 1700 року йому дали парафію Ларакор, і Ратбеґґан, а також призначили служителем (пребендарієм) собору Святого Патрика в ДублініStephen DNB p. 209.
У Ларакорі, який розташований за 7,7 км від і за 32 км від Дубліна, парафія налічувала 15 осіб і Свіфт мав удосталь часу, аби упорядкувати свій сад, провести канал (у голландському стилі, схожому на парк Мура), саджати верби і перебудовувати свій будинок священника. Як капелан лорда Берклі він провів багато часу в Дубліні й часто подорожував до Лондона впродовж наступних десяти років. У цей період він опублікував кілька анонімних памфлетів, серед яких «Роздуми про чвари і незгоди між вельможами та простим народом в Афінах і Римі» (A Discourse of the Contests and Dissensions Between the Nobles and the Commons in Athens and Rome) 1701 року. Сучасники одразу відзначили особливості сатиричного стилю Свіфта: яскравість, безкомпромісність, відсутність прямої проповіді — автор іронічно описував події, залишаючи висновки на розсуд читача.
Майстер сатири (1700—1713)
1702 року Свіфту присуджено науковий ступінь доктора богослов'я в Триніті-коледжі. Тієї ж весни він вирушив до Англії й потім у жовтні повернувся в Ірландію в супроводі Естер Джонсон, тепер їй було 20, а також Ребекки Дінглі, ще однієї мешканки домогосподарства Вільяма Темпла. Дослідники сперечаються щодо стосунків Свіфта і Естер. Багато хто, зокрема друг Свіфта , вірив, що вони таємно одружились 1716 року. Інші, як наприклад економки Свіфта місіс Брент і Ребекка Дінглі (яка жила з Естер усі роки, поки та перебувала в Ірландії), відкидали цю думку як нісенітницюStephen DNB pp. 215—217. Насправді ж Свіфт не бажав, щоб Естер виходила за когось заміж. Коли їхній спільний друг Вільям Тісдалл повідомив Свіфту, що збирається освідчитись Естер, то той написав листа, в якому відговорював Тісдалла від цієї ідеї. Хоча тон листа був ввічливим, у приватних розмовах Свіфт відверто казав, що Тісдалл «втручається не в свої справи» і через це вони віддалились один від одного на багато років.
Тоді ж Свіфт зблизився з опозиційною партією вігів. Його авторитет як письменника і мислителя зростав. У ці роки Свіфт часто відвідував Англію, заводив знайомства в літературних колах. Видав (анонімно, під однією обкладинкою) " і (1704); перша з них має багатозначний підзаголовок, який можна віднести до всієї творчості Свіфта: «Написано заради загального вдосконалення роду людського». Книга відразу стала популярною і в перший же рік мала три видання. Слід відзначити, що майже всі твори Свіфта виходили під різними псевдонімами або взагалі анонімно, хоча його авторство зазвичай не було секретом.
У 1705 році віги на кілька років завоювали більшість у парламенті, однак поліпшення моралі не відбулося. Свіфт повернувся до Ірландії, де йому надали парафію (в селі Ларакор) і проживав там до кінця 1707 року. В одному з листів він порівняв чвари вігів і торі з котячими концертами на дахах.
Близько 1707 року Свіфт познайомився з іншою дівчиною, 19-річною Естер Ваномрі (, 1688—1723), яку письменник у своїх листах називав Ванессою. Як і Естер Джонсон, вона росла без батька (торговця-голландця). Збереглися частина листів Ванесси до Свіфта — «сумних, ніжних і захоплених»: «Якщо Ви вважаєте, що я пишу занадто часто до Вас, то Ви повинні повідомити мені про це або взагалі написати мені знову, щоб я знала, що Ви не зовсім забули про мене».
Водночас Свіфт майже щодня писав Естер Джонсон (її Свіфт називав Стелою); пізніше ці листи увійшли до його книги «Щоденник для Стелли», яка вийшла посмертно. Осиротівши, Естер-Стелла оселилася в ірландському маєтку Свіфта на правах вихованки, разом зі своєю компаньйонкою. Частина біографів, спираючись на свідчення друзів Свіфта, припускає, що вони зі Стеллою таємно повінчалися близько 1716 року, але документальних підтверджень цьому не знайдено.
1710 року торі на чолі з , прийшли до влади в Англії, і Свіфт, який розчарувався в політиці вігів, виступив на підтримку уряду. У деяких сферах їхні інтереси дійсно збігались: торі згорнули війну з Людовиком XIV (Утрехтський мир), засудили корупцію і пуританський фанатизм. Саме до цього і закликав раніше Свіфт. До того ж він заприятелював з Генрі Сент-Джоном Болінгброком, талановитим і дотепним письменником. На знак подяки Свіфту виділили сторінки в консервативному тижневику The Examiner, де впродовж кількох років він публікував свої памфлети.
Декан собору Святого Патріка (1713—1727)
1713 року Свіфта призначено деканом собору Святого Патріка за сприяння друзів з табору торі, головному та найбільшому храмі Дубліна та усієї Ірландії. Ця посада (), крім фінансової незалежності, дала йому міцну політичну трибуну для відкритої боротьби, однак віддалила від великої лондонської політики. Проте Свіфт з Ірландії й далі брав активну участь у суспільному житті країни, публікував статті й памфлети з нагальних проблем. Гнівно виступав проти соціальної несправедливості, станової пихи, гноблення, релігійного фанатизму тощо.
1714 року віги знову повернулися до влади. Болінгброк, звинувачений у зносинах з якобітами, емігрував до Франції. Свіфт надіслав вигнанцеві листа, у якому запевнив, що він до його послуг. Він додав, що це вперше звертається до Болінгброка з особистого питання. Того ж року померла мати Ванесси. Залишившись сиротою, дівчина переїхала до Ірландії, ближче до Свіфта.
У 1720 році палата лордів ірландського парламенту, сформована з англійських ставлеників, передала британській короні всі законодавчі функції щодо Ірландії. Лондон негайно використав нові права, аби надати привілеї англійським товарам. Відтоді Свіфт вступив у боротьбу за автономію Ірландії, яку розоряли в інтересах англійської метрополії. Він проголосив по суті декларацію прав пригнобленого народу:
Будь-яке управління без згоди керованих є справжнісіньким рабством… За законами Бога, природи, держави, а також за вашими власними законами ви можете і повинні бути такими ж вільними людьми, як ваші брати в Англії.
У ці ж роки Свіфт почав роботу над «Подорожами Гуллівера».
1723 року померла Ванесса. Вона заразилася туберкульозом, доглядаючи молодшу сестру. Її листування зі Свіфтом за останній рік було з якоїсь причини знищено. Більша частина статку Ванесси, згідно з її заповітом, відійшла Джорджу Берклі, другові Свіфта, в майбутньому відомому філософу. Свіфт високо цінував Берклі, який тоді був деканом в ірландському місті Деррі.
1724 року анонімно вийшли й розійшлися багатотисячним тиражем бунтівні , які закликали до бойкоту англійських товарів і недоважної англійської монети. Резонанс від «Листів» був оглушливим і повсюдним, отож Лондон був змушений терміново призначати нового намісника, Джона Картерета, щоб втихомирити ірландців. Премію, яку призначив Картерет тому, хто вкаже ім'я автора, так і не вручили. Вдалося знайти й віддати під суд друкаря «Листів», однак присяжні одностайно його виправдали. Прем'єр-міністр лорд Волпол запропонував арештувати «підбурювача», але Картерет пояснив, що для цього знадобиться ціла армія.