Португальська архітектура стосується як архітектури на території сучасної Португалії в континентальній Португалії, на Азорських островах та на Мадейрі, так і до архітектурної спадщини португальських архітекторів та стилів у всьому світі, особливо в країнах, які раніше були частиною Португальської імперії.
Як і всі сфери португальської культури, португальська архітектура відображає мистецькі впливи різних культур, які або населяли Португалію, або контактували з португальським народом протягом усієї історії Португалії, включаючи лузитанців, кельтиберян, римлян, свевів, вестготів, маврів, мосарабів, гоанців, маканезців, крістанжців тощо. Через Португальську імперію у кількох країнах світу знаходяться взірці португальської колоніальної архітектури, зокрема в Бразилії та Уругваї у Америці, в Анголі, Кабо-Верде, Сан-Томе та Принсіпі, Беніні, Гані, Марокко, Гвінеї, Бісау, Зімбабве та Мозамбіку в Африці та Китаї, Індії, Індонезії, Малайзії та Східному Тиморі в Азії.
Різні мистецькі стилі чи рухи домінували в португальській архітектурі протягом різних віків, включаючи романський, готичний, мануельський, португальський ренесанс, португальське бароко, рококо, помбальський, неомануельський, м'який португальський стиль та сучасну архітектуру. Видатними португальськими архітекторами були Діогу де Арруда (15-16 ст.), Жуан Антуніш (17 ст.), Евгеніу душ Сантуш та Карлуш Мардель (18 ст.), Жузе Луїс Монтейру (19 ст.), Раул Ліну та Кассіану Бранку (20 ст.). Серед відомих архітекторів — Фернанду Тавора, Гонсалу Бірне, Соту де Мора (переможець Прітцкерівської премії), Каррільу да Граса та Алвару Сіза Віейра (лауреат Прітцкерівської премії).
Історія
Мегалітичний період
Найдавніші приклади архітектурної діяльності в Португалії датуються неолітом і складаються з споруд, пов'язаних з культурою мегаліту. Португалія всіяна великою кількістю дольменів (так званих antas або dólmens), тумулюсів (mamoas) і менгірів. Регіон Алентежу особливо багатий мегалітичними пам'ятками, як Великі Дольмени Замбубоїру (Anta Grande do Zambujeiro), розташовані поблизу Евори. Менгіри можна знайти окремо або які утворюють кам'яні кола. Дольмени Альмендрес, що також розташовані поблизу Евори, є найбільшими на Піренейському півострові, складаються з майже 100 менгірів, розташованих у двох колах з орієнтацією зі Сходу на Захід.
Кельтський період
Доісторичні укріплені села, що датуються енеолітом, знаходяться вздовж річки Тегу, як і Віла-Нова-де-Сау-Педру, поблизу Картаксо, і Замбужаль, поблизу Торріш-Ведраш. Ці місця були населені у період з 2500—1700 рр. до н. е. та були оточені кам'яними стінами та вежами, що є признаком постійних конфліктів того часу.
Починаючи з 6 століття до н. е., в Північно-Західній Португалії, а також сусідній Галісії в Іспанії побачили розвиток кельтської культури городищ (cultura castreja). Цей регіон був усіяний городищами (citânias чи cividades), які здебільшого продовжували існувати під час римського панування, коли область була включена до провінції Галлеція. Визначними археологічними пам'ятками є Городище Санфінш (Citânia de Sanfins), поблизу Пасуш-де-Феррейра, Городище Брітеіруш (Citânia de Briteiros), поблизу Гімарайнш, та Городище Террошу (Cividade de Terroso), поблизу Повуа-де-Варзін. Для оборони ці городища були побудовані на підвищених місцевостях і були оточені кільцями кам'яних стін (у Терросо було три кільця стін). Будинки були круглої форми зі стінами з каменю без розчину, а дахи — з трави. У деяких з них були побудовані лазні.
Римський період
Архітектура значно розвинулася у ІІ столітті до нашої ери з приходом римлян, які назвали Піренейський півострів Іспанією. Завойовані поселення та села часто модернізувались за римськими зразками: форуми, вулиці, театри, храми, лазні, акведуки та інші громадські будівлі. Був побудований масив доріг та мостів для зв'язку між містами.
Брага (Bracara Augusta) була столицею провінції Галлеція і досі має залишки громадських лазень, громадський фонтан (званий фонтаном Ідола) та театр. Евора може похвалитися добре збереженим римським храмом, ймовірно, присвячений культу імператора Августа. Римський міст перетинає річку Темега через місто Чавес (Aquae Flaviae). Лісабон Olissipo) має залишки театру в Альфама.
Найкраще збереглися залишки римського селища — це Конімбріга, розташована біля Коїмбри. Розкопки виявили міські стіни, лазні, форум, акведук, амфітеатр та будинки для середніх класів (інсула), а також розкішні особняки з центральними подвір'ями, прикрашеними мозаїкою. Ще одне важливе розкопане римське село — Міробріга, поблизу Сантіагу-ду-Касен, з добре збереженим римським храмом, лазнями, мостом та залишками єдиного відомого в Португалії римського іподрому.
У середині країни римляни заснували вілли. Багато вілл містили засоби, які схожі на ванни, їх прикрашали мозаїки та картини. Важливими місцями є Вілла Пішейш (поблизу Бежа), Торре де Пальма (поблизу Монфорте) та Сентум Селлаш (поблизу Бельмонте). Останній має добре збережені руїни триповерхової вежі, яка була частиною резиденції власника вілли.
Дороманський іберійський
Римське панування в Іспанії закінчилося вторгненнями германських народів (свевів і вестготів), починаючи з V століття нашої ери. Дуже мало будівель збереглося за періоду панування вестготів (бл. 580—770 рр.), більшість з яких було видозмінено у наступні століття. Однією з них є невелика Каплиця Сау Фрутуошу поблизу Браги, яка була частиною монастиря вестготів, побудованого у 7 столітті. Планом будівлі є грецький хрест з прямокутними сторонами та центральною банею; сторони каплиці прикрашені арковими рельєфами. Каплиця демонструє чіткий вплив візантійських будівель, таких як Мавзолей Галли Плацідії в Равенні.
Після 711 року, в період завоювання Піренейського півострова маврами, християнське Астурійське королівство (c.711–910), розташоване в північній частині півострова, було центром опору (див. Реконкіста). Крім того, багато християн (мосарабів) жили на мавританських територіях і їм було дозволено практикувати свою релігію та будувати церкви. Астурійська архітектура та мосарабське мистецтво вплинули на християнські будівлі на майбутній території Португалії, як це видно на кількох спорудах, що збереглися до цього часу. Найважливішою з них є церква Сау Педру де Луроша, розташована поблизу Олівейра-ду-Ошпітал, на якій є напис, що визначає 912 рік як рік її будівництва. Церква — це базиліка з трьома проходами, розділеними аркою-підковою, притвором на фасаді та мулійованими, підковоподібними вікнами астурійського стилю на центральному проході.
Інша прероманская церква, побудована під астурійським і мосарабским впливами є Каплиця Сау Педру де Бальшемау, недалеко від Ламегу, з базилікою, і каплиця Сау Гіау, недалеко від Назаре. Деякі автори вважають, що ці будівлі можуть бути вестготського походження. Інтер'єр цих будівель розділений типовими арками. Вестготська каплиця Святого Фрутоушу була також модифікована в 10 столітті.
Мавританський період
Вторгнення до Піренейського півострова в 711 р. маврів з Магребу поклало кінець правлінню вестготів в Іспанії, яке прибульці називали Аль-Андалус. Присутність маврів сильно вплинула на мистецтво та архітектуру, особливо в Південній Португалії, де Реконкіста була закінчена лише в 1249 році. Однак, на відміну від сусідньої Іспанії, мало ісламських будівель у Португалії збереглося недоторканими до наших днів. Традиційні будинки у багатьох містах та селах Португалії мають прості, білі фасади, які надають ансамблю вулиць та мікрорайонів виразний ісламський вигляд, схожий на селища Північної Африки. Багато сіл та міських мікрорайонів зберегли макет вулиць з ісламських часів, як Альфама в Лісабоні. Мавританські будівлі часто будуються з землебитною і глинобитною технікою, з наступною побілкою.
Замки
Маври будували міцні замки та укріплення у багатьох містах. Хоча багато середньовічних замків Португалії виникли в ісламський період, більшість з них були реконструйовані після християнського відродження. Одним із найкраще збережених є Замок Сільвешу, розташований у Сільвеші, стародавній столиці Аль-Гарба, сьогоднішній Алгарве. Побудований між 8-м та 13-м століттями, замок Сільвешу зберіг свої стіни та вежі квадратної форми з маврських часів, а також цистерни 11 століття — водойми, що використовуються в разі облоги. Старий мавританський центр міста — Almedina — була захищена стіною та кількома укріпленими вежами та брамами, частини яких досі збереглися.
Ще один помітний ісламський замок — Замок Падерне. Замок маврів у Сінтрі, поблизу Лісабона, також зберіг залишки стін та цистерни часів маврських часів. Частина міських стін збереглася у Лісабоні (так звана Cerca Velha) та Еворі. Маврські міські ворота з характерним профілем арки підкови можна знайти у Фаро та Ельвасі.
Мечеті
Під час панування мусульман було збудовано багато мечетей на всій території Португалії, але практично всі вони були перетворені на церкви та собори, і їхні ісламські характерні риси вже не можна визначити. Так, наприклад, Сільвешський собор, Лісабона, та собор Фару, ймовірно, побудовані над рештками великих мечетей після Реконкісти.
Єдиним винятком із цього правила є Головна Церква Мертола, в регіоні Алентежу. Мечеть Мертола була побудована у другій половині 12 століття, і хоча вона зазнала декількох модифікацій, вона все ще є найкраще збереженою середньовічною мечеттю в Португалії. Всередині церкви знаходиться площа підлоги квадратної форми з 4 проходами із 12 колонами, які підтримують склепіння в мануельському стилі 16 століття. Незважаючи на те, що дах був модифікований і деякі проходи були перебудовані в 16 столітті, лабіринт з колон явно схожий на інші мечеті Іспанії та Магребу. На внутрішній стіні все ще є міхраб, прикрашена ніша, яка вказує напрямок Мекки. Крім того, церква має три арки з альфізом, типовою ісламською декоративною особливістю.
Португальський романський стиль
Романський стиль був введений в Португалії в кінці XI початку XII століття. Найвпливовішими з перших португальських романських пам'яток були собор Браги та Монастир Ратешу. Собор Браги був відновлений у 1070-х роках єпископом Педру та освячений у 1089 році, хоча на той час була закінчена лише апсида. Амбітний план єпископа полягав у створенні церкви для паломництва, яка має три прохідні нави, деамбулаторію та великий трансепт. Залишком цього раннього проекту може бути невелика східна каплиця, яка зараз розташована поза самою церквою.
Будівництво нових церков набуло значних темпів після 1095 року, коли граф Генріх заволодів Португальським графством. Граф Генріх приїхав до Португалії зі своїми дворями, а також бенедиктинськими ченцями абатства Клюнійського, яким керував брат Генріха Гуго Клюнійський. Бенедиктинці та інші релігійні ордени дали великий імпульс романській архітектурі протягом усього 12 століття. Граф Генрі спонсорував будівництво Монастиря Ратешу (розпочато в 1096 р.), одного з фундаментальних творів першого португальського романського мистецтва, хоча проект був кілька разів модифікований протягом 12 століття. Його архітектура та скульптури зроблять цей храм взірцем для наслідування, що знайшло своє відображення у мистецтві новонароджуваного королівства Португалії.
Роботи в Бразі та Ратеші мали значний вплив у Північній Португалії. Існуючі романські церкви XII століття знаходяться в Манхенте (поблизу Барселуша), з порталом — близько 1117 року; Ріо-Мау (біля Віла-ду-Конде); з винятковою апсидою з 1151 року; Траванка (поблизу Амаранте); Пасу де Соуша (біля Пенафіеля); Бравейш (поблизу Понте да Барса), Монастир Прабейру (поблизу Фелгейраша) та багато інших.